Він має бути тут!
Одного суботнього ранку я отримав телефонний дзвінок від друга. Ця сестра, як і я, відносилася до категорії неодружених дорослих у нашому Вілтширському приході, Англія. Її мачуха, яка жила в тому ж поселенні, що й я, захворіла і не вставала з ліжка. Вона майже не могла рухатися і, хоча й не була членом Церкви, попросила дати їй благословення.
Я був членом Церкви лише кілька місяців, але завдяки навчанню на зборах священства відчував, що достатньо підготовлений до того, щоб дати благословення, хоча й відчував певний страх. Я сказав, що знайду напарника й відразу ж приїду.
Першим мені на думку спав старійшина з нашого приходу, який живе найближче до мене. Я відразу ж поїхав до нього. Його дружина відкрила двері й нагадала, що у братів з приходу Свіндон, які мають ендаумент, сьогодні храмовий день. Трохи засмутившись, я поїхав назад, а потім зупинив автомобіль, щоб звернутися до Небесного Батька за порадою.
У молитві я запитав, чи є носій Мелхиседекового священства, який би міг поїхати зі мною. На думку мені відразу ж прийшло ім’я Стюарта Рамзея. У мене не було його телефону, але до військово-повітряної бази, де він жив разом з дружиною Джилл, було миль шість.
Діставшись до їхнього дому, я постукав у двері, абсолютно впевнений, що Стюарт зможе поїхати зі мною. “Його немає вдома,—на мій подив відповіла Джилл.— Він поїхав на базу”.
Я збентежено запитав, чи можу з ним зв’язатися. Дружина пояснила, що Стюарт, який був механіком, допомагав другові лагодити машину в закритій зоні бази. Йому не можна подзвонити, і на контрольно-пропускному пункті мене не пропустять.
Чому, незважаючи на таке сильне відчуття того, що я маю шукати допомоги у Стюарта, виявилося, що він не може її надати? Може, я неправильно зрозумів відповідь на свою молитву? “Ні,—подумав я собі,—він має бути тут”.
У той самий момент я почув за спиною бадьорий голос. “Поле, що ти тут робиш?” Це був Стюарт! Він був поглинутий ремонтом машини свого друга, коли відчув, що має повернутися додому. Я пояснив Стюарту своє скрутне становище, і він з готовністю погодився разом зі мною дати благословення.
Я був такий вдячний за той випадок зі Стюартом. Він помазав, а я, запечатуючи помазання, відчув спонукання проголосити благословення на зцілення. Коли я відвозив Стюарта додому, він радів, що послухався спонукання Духа залишити роботу, щоб вчасно зустріти мене біля свого дому.
А наступного ранку я з великою радістю дізнався, що мачуха моєї знайомої почувала себе набагато краще. З того часу я багато разів давав благословення, але вдячний, що на початку членства у Церкві зрозумів, що наша недосвідченість в обов’язках священства не має значення. Якщо ми покладаємося на Господа, дотримуємося Його заповідей і робимо все можливе для звеличення свого покликання, тоді Він скерує нас у потрібному напрямку.