Я вже зараз можу бути місіонером!
“Я буду з вами; і в якому б місці ви не проголошували Моє ім’я, широкі двері буде вам відкрито, щоб вони могли отримати Моє слово” (УЗ 112:19).
Вже сутеніло, коли Майк разом з молодшим братом Ноа став на коліна біля свого ліжка, щоб помолитися. Він усе ще думав про свого сусіда, літнього чоловіка на ім’я Сем. Саме в ту мить у дверях з’явилася мама.
“Я рада, що ви готові до молитви”,—сказала вона, посміхаючись обом братам.
“Я хочу сьогодні згадати в молитві Сема,—сказав Майк.— Я хочу запросити його піти разом з нами до церкви у неділю, і я хочу, щоб Небесний Батько допоміг мені, коли я буду його запрошувати”.
“Ти думаєш, що він піде з нами до церкви?—запитав Ноа.— Наша вчителька в Початковому товаристві сказала, що Небесний Батько радіє, коли ми запрошуємо своїх сусідів до церкви”.
“Я впевнена, що Небесний Батько допоможе тобі запросити Сема”,—сказала мама.
Наступного ранку Майк і Ноа прокинулися дуже рано. Їм дуже кортіло поговорити з Семом. Сем жив по сусідству з сім’єю Майка і Ноа ще задовго до їхньої появи на світ. Майк знав, що Сем був дуже самотнім після смерті дружини.
Хлопчики без нагадування застелили ліжка, швиденько поснідали й одягнули куртки і рукавички, перші ніж вийти на вулицю.
“Ти боїшся?”—запитав Ноа у Майка.
“Ні. Думаю, що Сем погодиться,—відповів Майк.— Але, мабуть, я трохи боюся”,—додав він.
Обидва хлопчики побігли до будинку, де жив Сем. Майк не сумнівався, що Ноа так само хвилюється, як і він. А якщо Сем відмовиться? А що, коли Сем більше не захоче бути їхнім другом і перестане розмовляти з ними і ходити з татом на рибалку?
Вони мовчки підійшли до вхідних дверей Сема. Як тільки вони постукали у двері, хтось вийшов з-за будинку. “Привіт, хлопці!—сказав чоловік, підходячи до них.— Як ідуть справи?” Хоча великий солом’яний капелюх закривав обличчя, хлопці впізнали голос Сема. І вони також знали, що він посміхається.
“Ми прийшли до вас у гості”,—сказав Майк.
“Так”,—сказав Ноа. Він швидко додав: “Майк хоче вас про щось попросити”.
Серце Майка закалатало у грудях. Він глибоко вдихнув і випалив: “Ви підете завтра з нами до церкви? Ми вас можемо підвезти. У нас багато місця в машині. І ви можете сидіти біля нас у церкві”.
“Так, я бачу, як кожної неділі ваша сім’я їде до церкви. Я вже не був у церкві дуже давно,—сказав Сем.— Мабуть, було б добре піти з вами до церкви цієї неділі”.
“Так!”—вигукнули обидва хлопчики одночасно.
Ноа сказав: “Ми від’їжджаємо о 9:30. У цей же час ми заїдемо за вами!”
Коли хлопчики бігли додому, Майк повернувся й гукнув Сему, який усе ще посміхався: “Побачимося завтра вранці о 9:30!”
Коли вони зайшли додому, мама і тато вже чекали на них.
“Що відповів Сем?—запитав тато.— Він завтра поїде з нами до церкви?”
Майк посміхнувся: “Так. Ми сказали, що заїдемо за ним о 9:30”.
Того вечора Ноа і Майк не забули в молитві подякувати Небесному Батькові, що допоміг їм запросити Сема піти разом з ними до церкви.
“Я такий щасливий”,—сказав Майк.
“І я”,—сказав Ноа.
Обидва хлопчики залізли в ліжка і Майку пригадалося те, що тиждень тому сказав на причасних зборах єпископ: “Кожен член Церкви—місіонер”.
Ілюстрації Грегга Торкельсона