Нелегко
…бути єдиним членом Церкви у сім’ї. Але насправді я не самотня.
Я виросла у методистській церкві. Хоча моя сім’я, як правило, ходила до церкви лише на Різдво і на Великдень, я завжди знала, що у мене є Небесний Батько. Ми з братом завжди молилися з мамою. Те, чого батьки навчали мене в дитинстві, стало підготовкою до того, чому я навчилася у майбутньому.
У шостому класі я дізналася, що мої батьки розлучаються. Я була вбита горем і почувалася дуже самотньо. Моя подруга Кортні могла мене зрозуміти, бо її батьки розлучилися, коли вона була ще маленькою дівчинкою. Вона стала моєю найкращою подругою.
Ми з Кортні сиділи на ліжку й розмовляли, коли вона вперше заговорила про Церкву. Вона не вдавалася в подробиці, а просто запитала, чи хочу я піти з нею до Церкви в неділю. Я почала ходити з нею до церкви. Спочатку зрідка, а потім кожної неділі. Коли мені виповнилося 12, я навіть приходила на спільні заходи. Щось у них було особливе. Я не знала, що саме, але мені подобалося.
У сьомому класі Кортні і ще одна хороша подруга, Обрі, познайомили мене з місіонерами. Невдовзі я дізналася, що мають на увазі місіонери, коли кажуть про відчуття Святого Духа. Я знала, що Церква істинна, вже після другої бесіди.
Незважаючи на моє свідчення про євангелію, я “до смерті” боялася запитати у батьків дозволу на хрищення. Я продовжувала ходити до церкви, і в моєму житті відбувалися неймовірні події, що зміцнювали свідчення, але я відкладала “основне питання” ще впродовж двох років.
Коли я стала старшокласницею, то записалася в семінарію, а в листопаді зрозуміла, що маю просити дозволу на хрищення. Я поговорила з мамою. Вона відповіла, що Церква вплинула на мене лише на краще, і якщо я дійсно хочу охриститися, то можу це зробити. Я відразу ж подумала: “Навіщо я так довго чекала?”
Потім я зателефонувала батькові, але він був не в захваті. Коли я запитала в нього, чи можу охриститися, він не дозволив. Він сказав, що мені слід спочатку побувати в інших церквах. Отже, я відвідала й деякі інші церкви і познайомилася там з чудовими людьми—людьми, які жили дуже праведно. Але ніщо не могло змінити почуття, яке наповнювало мене, як тільки я входила до каплиці святих останніх днів. У лютому я подзвонила батькові й сказала: “Я хрищуся 7 березня. Сподіваюся, що ти прийдеш”.
Прийшла вся моя сім’я, включаючи тата. Для мене було дуже важливо, що всі вони прийшли. То був найщасливіший день у моєму житті.
Іноді в мене питають: “Як ти справляєшся? Як тобі вдається залишатися сильною в церкві, якщо ти зовсім сама? Ніхто тебе не будить вранці й не примушує іти в церкву чи на семінарію. Ти зовсім самотня”.
Моя відповідь проста: “Я не самотня”. Звичайно, після хрищення були важкі моменти, адже нелегко бути єдиним членом Церкви у своїй сім’ї. Але Господь пообіцяв, що ніколи не залишить нас на самоті (див. Іван 14:16–18). Оскільки Небесний Батько дуже любить нас, Він послав Свого Сина, Який помер за нас. Хіба Він може нас забути?
Життя важке. У кожного з нас бувають періоди, коли здається, що сил немає і віра слабка. Але якщо ми будемо міцно триматися Того, Хто любить нас найбільше—Небесного Батька,—і зміцнювати стосунки з Ним за допомогою навчання й молитви, то зможемо подолати все. Господь пообіцяв: “Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас” (УЗ 84:88).
Фрагмент картини Друге пришестя, художник Грант Ромні Клоусон; ілюстровано Деніелом Льюїсом