Стати Джозефом
Я поставився до ідеї інсценізації історії про Джозефа Сміта без великого ентузіазму. Але те, що відбулося, змінило моє життя.
Я вивчав історію про Джозефа Сміта все своє життя. Я вірив у її істинність, бо довіряв тим, хто мене навчав. Якщо хтось негативно відгукувався про Джозефа Сміта, я захищав його, і не тому, що мав свідчення про нього, але через принцип, бо знав, що маю чинити саме так.
Однак усе змінилося після того, як наш приход отримав завдання підготувати особливий номер для культурного заходу в колі Ілопанго в Сан-Сальвадорі, Сальвадор. Ми з друзями подумали, що найкраще буде підготувати гумористичну сценку, але президент Товариства молодих чоловіків не погодився. Він запропонував інсценізувати епізод з життя пророка Джозефа Сміта.
Ми були не в захваті від цієї ідеї. І я, і мої друзі знали, що всі готують веселі танцювальні номери або гумористичні сценки, й нам було незручно готувати щось інше. Ми думали, що люди сміятимуться, побачивши нас у старовинних костюмах під час виконання серйозної сценки. Я знав, що так уже бувало на інших виступах, і, маю признатися, що був серед тих, хто сміявся. Однак президент Товариства молодих чоловіків пообіцяв нам, що, якщо ми будемо наполегливо працювати над підготовкою історії про Джозефа Сміта, ніхто не сміятиметься.
Тож, упродовж наступних двох місяців наше життя було нероздільно пов’язане з історією Джозефа Сміта. Ми без кінця переглядали фільм “Перше видіння” і вивчили напам’ять кожне слово і кожну деталь. Ми намалювали величезну декорацію із зображенням Священного гаю й блакитним небом. Ми підготували реквізит: зробили золоті пластини, знайшли величезну Біблію та крісло-гойдалку. Один з моїх друзів, який грав на піаніно, записав на плівку гімн “Перша молитва Джозефа Сміта” (Гімни, № 14). Ми навіть записали спів пташок у гаю і кроки Джозефа, коли він мав ступати по листю. Коли розподіляли ролі, мені випало грати Джозефа Сміта.
У день виступу з’ясувалося, що, як ми і думали, лише наша сценка буде серйозним номером. Тож перед виходом на сцену ми зібралися й помолилися, щоб усе пройшло добре. Тоді відбулося щось таке, що змінило моє життя.
Настав мій час виходити на сцену. Переді мною була декорація гаю. Я прямував до неї і чув запис гімну, який звучав як фон. У цей час я відчув, як у грудях запалало. Якимось чином я знав, що подія, яку я відтворював, насправді відбулася, що це дійсно відбулося з юнаком, який був навіть молодшим за мене. Коли я став на коліна під час сцени молитви, то не міг поворухнути губами. То не був вплив темних сил. Натомість, я знав, що не можу говорити, бо мене душили сльози. Могутня сила свідчила моєму серцю, що розповідь Джозефа була правдивою! Я відчував величезну вдячність до Господа за Джозефа Сміта, і в мені зародилася велика любов до нього.
Коли я розплющив очі, то побачив, що у декого з присутніх також були сльози на очах. Безсумнівно, Дух свідчив їм про священну істинність події, яку ми відтворювали.
Коли я через якийсь час служив на місії, то, як і завжди, захищав Церкву і пророка Джозефа Сміта, але не просто через принцип. Я свідчив про нього, бо, кажучи словами пророка: “Я знаю це і я знаю, що Бог це знає, і я не можу та й не смію зрікатися цього” (Джозеф Сміт—Історія 1:25).
Ілюстровано Джоном Самудіо