Покоління
Незалежно від того, чи ви новий член Церкви, чи ваша сім’я приєдналася до Церкви багато десятиліть тому, молоді святі останніх днів у Гваделупі можуть сказати, що застосування євангелії з часом зробить вас сильними.
У 12-річної Коралі “Коко” Гамітт є багато улюблених місць. Одне з них—водоспад. Він називається la Cascade aux Écrevisses. Саме тут охристилося багато перших членів Церкви на острові Гваделупа у Вест-Індії.
Коко каже, що водоспад нагадує їй про місце з Книги Мормона—води Мормона, про які написано, що вони були “джерело[м] чистої води”, біля яких були “зарослі маленьких дерев”. Саме там охристилося 450 чоловік, які повірили вченням Алми. (Див. Moсія 18).
Звичайно, сьогодні в Гваделупі, як і в більшості місць, де є Церква, хрищення виконуються у христильній купелі. Але для Коко водоспад і досі є чудовим місцем, куди можна піти на пікнік, побродити по струмку, посидіти в прохолодній тіні й подумати про церковний спадок її сім’ї.
З Франції з любов’ю
Це минуле пов’язане з досить непростою історією, яка почалася 20 років тому в місті Ангулем у Франції. Там Дух привів місіонерів повного дня до чоловіка на ім’я Мішель Менардін, який був родом з Гваделупи, заморської провінції Франції, й перебував на військовій службі. Мішель прослухав бесіди, був охрищений та конфірмований.
Того ж року в тому ж місті місіонери залишили буклет у одній поштовій скриньці. Він привернув увагу самотньої матері на ім’я Клодін, яка виховувала 19-річну доньку, Делфін. Обидві вони здобули свідчення й також були охрищені та конфірмовані.
Мішель та Клодін зустрілися в Церкві, відчули, що призначені одне для одного й одружилися. (Це дідусь і бабуся Коко). Коли мати Мішеля, Марті, приїхала на весілля, вона якийсь час жила в Ангулемі, познайомилася з місіонерами і приєдналася до Церкви.
Пізніше Делфін було покликано на місію до Сіетлу, шт. Вашингтон. Поки вона служила, її батьки й бабуся повернулися до Гваделупи. Після місії Делфін поїхала відвідати їх і в Гваделупі познайомилася з Клодом Гаміттом, який щойно повернувся з місії Джексонвіль у Флориді. Він служив радником вітчима Делфін у президентстві філії. Двоє колишніх місіонерів почали зустрічатися й незабаром одружилися. Клод і Делфін стали батьками Коко. Тепер, через 14 років і маючи п’ятьох дітей, Клод, сім’я якого також давно належить до Церкви, зараз служить президентом Гваделупського округу Бас-Тер.
Отже, беручи все це до уваги, Коко належить до четвертого покоління святих останніх днів. “Я виросла в Церкві,—каже вона.— Я чула про неї все своє життя, ходила до Початкового товариства й до Товариства молодих жінок. Я чула свідчення моїх батьків, їхніх батьків і батьків їхніх батьків. Я завжди знала, що євангелія істинна. Коли я читаю у книзі Мосії про обіцяння, дані віруючими, яких христив Алма, це саме те, що я бачу й відчуваю все своє життя”.
Коко пам’ятає, як прабабуся казала, що сім’я не обмежується батьком, матір’ю і дітьми. “Вона каже, що сім’я поширюється на покоління, від вічності до вічності,—розповідає Коко.— Саме такою я і бачу свою сім’ю”.
Мало-помалу, день за днем
У іншій частині острова, в столиці Бас-Тер, для 13-річної Луїджі Дюфло та її 17-річної сестри Стелли, які приєдналися до Церкви лише два роки тому разом зі старшою сестрою, молодшим братом і батьками—церковний спадок сягає лише на два покоління вглиб. Вони кажуть, що євангелія навчила їх шанувати батька й матір. Їм особливо подобаються домашні сімейні вечори, які проводяться в їхній квартирі, розташованій над невеличкою батьковою крамничкою. Він продає товари для дому, цукор, спеції, цукерки і їжу для тварин. Кабінет батька, розташований за магазином,—найулюбленіше місце для розмов з ним, бо на одній із стін розміщено фотографії багатьох храмів святих останніх днів.
“Це дає йому можливість трохи займатися місіонерською роботою, коли люди приходять у справах і ставлять запитання, бажаючи дізнатися, що то за будівлі,—пояснює Стелла.— Але, на мою думку, це також нагадує щодня про вічні обіцяння й цілі йому і, звичайно, нам також. Ми повинні підготуватися до поїздки до храму, і він нам про це постійно нагадує”.
Сім’я Дюфло бачить перед собою яскраве майбутнє. “Церква постійно зростатиме у Гваделупі й буде процвітати,—каже Стелла.— Нам лише слід виконувати свою частину, мало-помалу, день за днем, довіряючи Господу в усьому й ділячись євангелією при кожній нагоді”.
Семінарія і Ґоліят
15-річна Еол Монтредон приходить до семінарії щоранку перед школою, хоча вона і не член Церкви. “Мені здається,—каже вона,—що я все життя належу до Церкви, бо виросла біля неї і знайома з євангелією”.
Вона каже, що їй подобається приходити на семінарію, бо “нам, молодим, корисно вивчати Писання разом, навіть якщо для цього потрібно вставати до сходу сонця”. Семінарія починається о 6 ранку, тож вона встає о 5. “Деякі друзі вважають, що я несповна розуму, але коли я розповідаю, що ми робимо, то їм це подобається. Крім того, там я відчуваю Святого Духа. Упродовж усього дня зі мною залишається це хороше відчуття”.
Серед її найулюбленіших історій з Біблії—історія про Давида і Ґоліята. Дівчині додає сміливості знання про те, що Господь допоможе маленьким людям побороти великі проблеми, оскільки перед нею постають випробування, які, часом, здаються їй такими ж великими, як Ґоліят. Її батьки розлучені, і хоча мама активна в Церкві і їй би хотілося, щоб Еол стала святою останніх днів, однак батько наполягає на тому, щоб вона зачекала. Тому, шануючи батька, вона виявляє терпіння й живе за євангелією та молиться, щоб одного дня його серце змінилося.
“Якби я могла звернутися до молоді Церкви,—каже Еол,—то закликала б ходити щодня до семінарії та кожної неділі до церкви, оскільки чим більше ви це робите, тим краще бачите, як це добре і як зміцнює вас”. Хоча церковний спадок Еол не простягається на багато поколінь вглиб—поки що—вона знає, що може працювати сьогодні й здобути той спадок для прийдешніх поколінь. “Я знаю, що мені потрібно починати зараз,—каже вона,—і якщо я залишуся вірною, то все буде добре”.
Ранкове оновлення
На заняттях ранкової семінарії в Абімсі відчувається таке ж бажання зміцнюватися. Учні у класі наввипередки шукають посилання в Писаннях. Вони охоче виходять до дошки малювати малюнки. Кожного разу, коли вчитель ставить запитання, бажаючі дати відповідь відразу ж піднімають руки.
“Семінарія допомагає нам краще пізнати Бога,—каже 14-річний Тревіс Деверр.— Вона також допомагає нам підготуватися до виконання місіонерської роботи й до місії повного дня. Вивчаючи слово Бога, ви навчаєтеся і приходите до школи в бадьорому настрої, а в голові багато хороших думок. Це можливість оновитися”.
Одне із значень слова оновитися—“духовно народитися або навернутися”. Це також може означати “відновитися до кращого, вищого чи більш гідного стану”. Тревіс каже, що служіння у священстві також оновлює його. “Воно благословляє мене і мою сім’ю, бо дає можливість допомагати людям навкруги, у тому числі й моїй сім’ї. Це сповнює моє серце щастям”.
“Якщо ми довіряємо Небесному Батькові, то отримаємо благословення,—каже 15-річна Леслі Амоссога.— Ми знаємо, що Він завжди готує нам шлях. Якщо ми не сумніваємося, якщо маємо віру й дотримуємося заповідей, Він наповнить наші душі сонячним світлом”. Іншими словами, Він допоможе нам оновлюватися з покоління в покоління.
Фотографія Річарда М. Ромні
Починаючи з верхньої: студенти семінарії Луїджа, Тревіс, Еол і Леслі (на протилежній сторінці) люблять вивчати євангелію разом. Коко (на попередній сторінці) знає, що євангелія зміцнює її сім’ю.