Справжня мета моєї місії
Я служила на місії повного дня в Аргентині протягом усього двох місяців, коли дізналася, що моя молодша і єдина сестра заручилася. Ми з Ребеккою були близькими подругами і мріяли про те, яким буде у кожної з нас весілля. А тепер мені не доведеться побувати на її весіллі.
Батьки в листах розповідали про плани, слали фотографії, меню і програму, але я відчувала себе покинутою, самотньою, десь на краю світу. Місіонерська робота просувалася важко й повільно. Я запитувала себе, що роблю так далеко від дому, і відчувала збентеження, бо не була впевнена, що роблю саме те, що повинна робити.
Однак я знала, що Господь покликав мене служити, і мала сильне свідчення про молитву і про силу священства. Я отримала благословення на втішення, й мені було обіцяно, що я знаходжуся саме там, де маю бути.
На місії ми часто розповідаємо про запрошення, що міститься у книзі Моронія 10:4–5. Я твердо вірила обіцянню, що міститься в тих віршах—якщо я запитаю в Бога, мого Вічного Батька в ім’я Христа, то зможу дізнатися про істинність усього силою Святого Духа. Я старанно молилася, щоб дізнатися, чи правильно вчинила, поїхавши в Аргентину, замість того, щоб залишитися вдома, де могла б допомогти сестрі підготуватися до весілля. Чим ближче було до весілля, тим щирішими були мої молитви. Святий Дух давав мені заспокоєння, але я все ще сподівалася отримати відповідь.
За два тижні до весілля ми з напарницею йшли додому з обіду, на який нас запросили члени філії, в якій ми служили. Філія знаходилася в маленькому місті в центральній частині Аргентини, де люди дотримуються звичаю пообіднього відпочинку—сієсти. О цій порі дня на вулицях нікого не було.
Однак, коли ми йшли, нас покликав якийсь юнак. Оскільки багато юнаків дражнили нас, ми не звернули на нього уваги і йшли своєю дорогою. Коли він знову нас покликав, я відчула спонукання заговорити з ним.
Його звали Орасіо, і він хотів знати, чи не були ми друзями двох молодих дівчат, які читали Книгу Мормона з його двоюрідною сестрою. Він сказав, що відчував щось особливе, коли читали сестри, які також служили в нашій філії. Він хотів дізнатися, чи може прийти до церкви.
Орасіо швидко полюбив євангелію, коли ми разом з місцевими членами Церкви почали його навчати. Він зростав у євангелії, і його життя змінювалося, однак сім’я була проти і друзі від нього відвернулися. Незважаючи на це, Орасіо відчував любов Господа й хотів іти за Ним. Навчаючи Орасіо, я отримала надзвичайний досвід під час своєї місії.
Коли моя сім’я знаходилася в Оклендському Каліфорнійському храмі, спостерігаючи, як сестра проходить один з обрядів, що допоможе їй у підготовці до целестіального царства, я сиділа в маленькій каплиці в Хенераль-Піко, Аргентина, чекаючи на завершення співбесіди Орасіо, яка була підготовкою до його першого спасительного обряду—хрищення. Моя сестра могла підготуватися до свого обряду без моєї допомоги, але Орасіо не зміг би зробити це. Йому потрібні були я і моя напарниця, щоб навчати євангелії, а мені потрібен був він, щоб нагадати про справжню мету моєї місії—допомагати в приведенні душ до Христа.
Коли в кінці місії я готувалася до від’їзду додому, Орасіо готувався до служіння на місії. З його допомогою Небесний Батько відповів на мої молитви, а тепер Він посилав Орасіо відповідати на молитви інших людей.