Ніхто ніколи не дізнається
Я народився і виріс у Берлі, шт. Айдахо, США. Мій батько мав там ферму й ранчо, тож я багато працював у полі. Моя сім’я належала до Церкви впродовж поколінь, тож я виростав у домі, сповненому віри. Але коли я навчався у старших класах школи, моє свідчення зазнало випробувань. Це сталося завдяки події, до якої я сам так прагнув.
Я дізнався, що один учень нашої школи жив у іншій країні за програмою обміну студентів. Мені здавалося, що це дуже цікаво, тому я більше дізнався про програму обміну студентів, про те, як у ній взяти участь і подав документи. Мене прийняли. У той час мені було 16 років. Упродовж року я вивчав німецьку, тож, як і мій консультант, вважав, що мене пошлють до Німеччини. Керівники тієї програми збирали детальну інформацію, підбирали сім’ї, які бажали приймати дітей, а потім визначали, до якої країни вам їхати.
Коли я отримав відповідь, то побачив, що мене посилають до Бразилії і погодився на це. Я жив у чудовій сім’ї в Сан-Паулу. І ній було шість хлопчиків і одна дівчинка, саме як і в моїй сім’ї. На щастя, вони розмовляли англійською. Я здобув незабутній досвід, хоча й був там лише одне літо.
Живучи в Бразилії, я познайомився з кількома друзями. Вони були на тій стадії свого життя, коли їм хотілося експериментувати. Вони почали запрошувати мене піти з ними, щоб порозважатися з якимись їхніми знайомими дівчатами.
Я був за тисячі кілометрів від дому, жив у країні, де мене ніхто не знав, окрім сім’ї, що приймала мене. Друзі, які запрошували мене разом кудись піти, завжди казали: “Ніхто ніколи не дізнається”. Загалом, так і було. Немає сумніву, що ніхто з моїх американських родичів ніколи про це не дізнався б. Я був підлітком, жив далеко від дому, отримав пропозицію зробити щось недобре, і про це ніхто ніколи не дізнався б.
Але я знав, що я про це знаю. Я знав, що Господь знатиме, тож я відмовився від їхнього запрошення і продовжував відмовлятися надалі. Вони неодноразово запрошували, впевнені в тому, що переконають мене. Це не була одноразова спокуса, але кожного разу, коли я відхиляв її, моя рішучість залишатися стійким—зростала.
Умовляння Сатани
“Ніхто ніколи не дізнається”,—такими умовляннями Сатана хоче звабити нас. Це—брехня. Я сам зрозумів це того літа в Бразилії. У дійсності, піддаючись брехні Сатани, багато людей потрапляє у пастку таких речей, як порнографія в Інтернеті. Вони думають, що можуть переглядати її так, що ніхто ніколи не дізнається. Але кожного разу вони про це знають, і Бог знає.
Будь ласка, ніколи не купуйтеся на цю брехню, якого б аспекту вашого життя вона не стосувалася. Я вдячний, що зміг роздивитися фальш тих умовлянь і не піддатися. Дух допоміг мені відчути істину. Мене також підтримувало знання про те, що все, чому мене навчали вдома—це істина. Мої батьки навчали мене істині. Я навчався істині в Початковому товаристві, у Недільній школі, в кворумах Ааронового священства і в семінарії. Ця євангельська основа була закладена в моєму домі, в моєму вихованні і на церковних уроках.
Мій досвід протистояння спокусі, отриманий під час програми обміну студентами, був здобутий завдяки впливові ззовні: від настійливих друзів. То була зовнішня атака на мої вірування, і я зміг вистояти. Але з набуттям досвіду я зрозумів, що випробування будуть атакувати нас з усіх боків. Найважче долати ті випробування, що йдуть зсередини, коли спокуси, яким треба опиратися, приходять з потаємних місць нашого серця й розуму.
Випробувати Господа
Одним з таких випробувань було рішення платити чесну десятину, коли я вже не жив з батьками. Щороку батько водив нас на співбесіду з врегулювання десятини. Він допомагав підраховувати десятину, і ми її сплачували. Я розвинув звичку платити десятину ще в роки мого дитинства. Якби ви тоді мене запитали, то я відповів би, що маю свідчення про десятину.
Після закінчення середньої школи мене прийняли до Гарвардського університету, тому я працював усе літо, щоб заробити гроші на витрати, які не покривала стипендія. Під кінець першого семестру я нерозсудливо розтратив усі зароблені гроші, на які мав жити до кінця навчального року.
На початку другого семестру я знайшов роботу. Я не міг багато працювати, бо навчався на стаціонарі, але кілька годин на тиждень я працював і отримав свою першу зарплату. Звичайно, грошей не було дуже багато, але мені потрібно було прожити на них до наступної зарплати.
Потім раптом виникло запитання: “А як же десятина?” Я звик платити десятину, але у мене завжди було достатньо грошей. А зараз переді мною постало запитання: “Чи платити мені десятину, якщо я не знаю, чи матиму достатньо грошей, щоб прожити наступні два тижні?”
Міркуючи над цим, я згадав уривок з книги Малахії 3:10, де Господь обіцяє: “Тим мене випробуйте,—промовляє Господь Саваот: чи небесних отворів вам не відчиню, та не виллю вам благословення аж надмір?”
Отже, я зрозумів, що то була відповідь. Я мав покластися на Господа. Я сплатив десятину, не будучи певним, що матиму достатньо грошей до наступної зарплати. Тоді сталося диво. Я зміг протриматися ті два тижні.
Я був просто вражений тим, як Господь дотримується Свого слова. Господь зробив усе, як обіцяв. Як про це сказано в Писаннях, якщо ми сплачуємо десятину, Він нас благословить. Те диво відбувалося кожні два тижні до кінця семестру. Раніше я вважав, що мав свідчення про десятину, але тепер завдяки правильному рішенню я мав сильне свідчення про десятину. Господь завжди виконує своє обіцяння, тому моє свідчення крок за кроком продовжувало зростати.
Вірити в Господа
Я заохочую всіх підлітків, які зараз розвивають своє свідчення, довіряти слову Господа. Коли Господь щось обіцяє, ми можемо на Нього покладатися, оскільки, як навчають Писання, Бог не може обманювати. Господь дотримується Свого слова. Коли Господь дає обіцяння або через Своїх пророків, або безпосередньо через Писання, ми можемо їм довіряти.
Писання заохочують нас звертатися до Господа. “Просіть, і ви отримаєте; стукайте, і вам буде відчинено; бо той, хто просить, отримує; а тому, хто стукає, буде відчинено” (3 Нефій 27:29).
Ці та інші випадки навчили мене, що цей вірш є істинним. Небесний Батько завжди поруч з нами. Яким би не було наше випробування—зовнішнім чи внутрішнім,—Його план, Його Писання, Його любов і Його дар Святого Духа будуть підтримувати нас.
Я зрозумів, що випробування будуть іти з усіх боків. Найважче долати ті випробування, що йдуть зсередини, з потаємних місць нашого серця й розуму.
Я сплатив десятину, не будучи певним, що матиму достатньо грошей до наступної зарплати. Тоді сталося диво. Я зміг протриматися ті два тижні.
Ілюстровано Деном Берром