Як я подолала тугу за домом
Сью Хайрейз, шт. Юта, США
Я почала навчатися в коледжі, коли мені було 18 років. Однак невдовзі я перейшла до іншого університету і змінила фах. Мій новий університет був за дві години їзди від дому, але я відчувала сильну тугу за домівкою і була настільки збентежена, що хотіла все покинути і повернутися до сім’ї. Проте я знала, що якщо так зроблю, то втрачу шанс здобути ступінь.
Якось на вихідні невдовзі після початку навчального року всі мої сусідки по кімнаті поїхали додому. Я знала, що якщо поїду, то більше вже не повернуся. Я не могла навіть подзвонити й поговорити з сім’єю, бо боялася, що зірвуся й не зможу зосередитися на навчанні. Я часто молилася, щоб подолати тугу за домом, але зараз я молилася, щоб знати, чи слід мені продовжувати навчання і здобувати ступінь.
Недільного ранку, коли я повільно йшла до церкви студмістечком, огорнутим тишею, то думала, як можу продовжувати навчання, якщо так сильно сумую за домом і сім’єю, що не можу побороти почуття самотності. Але чим я буду займатися, якщо покину навчання?
Я прийшла до Церкви, коли збори попереднього приходу щойно закінчилися, і сподівалася, що матиму час помолитися і попросити спрямування. Коли я знайшла місце, щоб сісти, і повільно опустилася на дерев’яну лаву, то помітила надруковану програму попередніх причасних зборів. На першій сторінці складеного вдвоє аркуша було надруковано такі слова: “Мабуть, найбільш цінним плодом отримання освіти є здатність змусити себе робити те, що необхідно робити тоді, коли робота має бути виконана попри бажання чи небажання її виконувати”1.
У ту ж мить я знала, що саме мені робити. Господь відповів на мої молитви так просто, але я не могла заперечувати, що то і була відповідь.
Невдовзі після тієї неділі самотність і збентеження зникли. Я відчувала радість упродовж усіх років навчання. Я здобула ступінь, знайшла вірних друзів і зміцнила свідчення завдяки тому, що прислухалася до спонукань Духа.
Тепер, коли минуло понад 25 років, я все ще згадую відповідь на мою молитву і повторюю ті слова з програми причасних зборів, коли мені потрібно виконати складне завдання. Я розповідала про цей випадок близьким друзям і членам сім’ї, сподіваючись, що у важкі часи він стане їм підтримкою.
Я знаю, що Господь небайдуже ставиться до наших почуттів і щоденних рішень. І я знаю, що Він відповідає на щирі молитви.