До нових зустрічей
Ніколи не будемо полишені
Слова Спасителя, які Він цитував зі Священних Писань, запевнили мене, що ми ніколи не будемо полишені.
Під час Свого служіння Господь часто цитував Писання. Тому для нас не дивно знаходити у Старому Завіті вірші, які Спаситель цитував у Новому. Але одного дня я насторожився, читаючи другий вірш Псалма 22: “Боже Мій, Боже Мій,—нащо Мене Ти покинув?”
Я ніколи не замислювався над тим, що Спаситель міг цитувати Священні Писання, коли промовляв ці слова у Своїх стражданнях на хресті (див. Матвій 27:46). Ця ідея підвела мене до глибокого духовного усвідомлення.
Майже всі ми в певний час, дивуючись, запитуємо: “О Боже, де Ти?” (УЗ 121:1). Це запитання часто приходило мені на думку в моменти духовної непевності чи страждань.
З цієї причини слова Спасителя, здавалося, викликали запитання: Так Він вигукнув від непевності—навіть від сумніву? Чи означало це, що було запитання, на яке мій всемогутній, всезнаючий Спаситель не мав відповіді у самий момент, коли моє спасіння залежало від Його здатності дати відповіді на всі запитання і все подолати?
Читання цього псалма навчило мене: хоч ці слова й справді вириваються зі змученої стражданнями душі і є вираженням “паралізуючого розпачу, що навіть Бог полишив Його”, розпачу, якого Він міг очікувати, але якого не повністю осягнув, вони, ці слова, не були виявом сумніву1.
Той факт, що Він звертається до Свого Батька у годину найбільшої потреби, говорячи словами із Священних Писань, було не лише доказом віри, але й також грандіозною навчальною можливістю. Хоч Псалом 22 й починається із запитання, це запитання є вираженням глибокої віри в те, що Бог не залишить:
“На Тебе надіялись наші батьки, надіялися—і Ти визволив їх.
До Тебе взивали вони—і спасені були, на Тебе надіялися—і не посоромились” (вірші 5–6).
Використовуючи пережите псалмоспівцем як провіщення Спасителевих страждань, у псалмі передречено висміювання (вірші 8–9), неправедний суд і тортури (вірші 12–14), Його біль і страждання (вірш 15), Його спрагу (вірш 16), рани на Його руках і ногах (вірш 17) та кидання жеребка при розділі Його одежі (вірш 19).
Хоч Спаситель процитував лише другий вірш, нагадування з цього псалма постає як ще одне свідчення про те, що Він є обіцяним Месією, що Його стражданнями виповнилося пророцтво і що Він цілковито довіряв Своєму Батьку.
Це розуміння принесло в мою душу надзвичайну впевненість в тому, що моя віра виправдалася. Але ще сильнішим за знання, що Ісус не мав сумніву і був врятований, було свідчення у тому псалмі для часів, коли мені хочеться знати, чи не залишив мене Бог або коли я переймаюся, чи почув Він мій плач.
“Хто боїться [Бога], прославляйте Його, увесь Яковів роде—шануйте Його, страхайтесь Його, все насіння Ізраїлеве,
бо Він не погордував і не зневажив страждання убогого [Ісуса], і від нього [Батько] обличчя Свого не сховав, а почув, як він [Ісус] кликав до Нього” (вірші 24–25, курсив додано).
Темрява під час розп’яття, художник Густав Доре