Історичний контекст Нового Завіту
Розуміння походження цієї видатної книги Писань може надихати нас на її вивчення.
Кожна книга Священних Писань має свою унікальну історію та особливим і неповторним чином свідчить про євангелію спасіння. Новий Завіт вирізняється тим, що є книгою Писань, яка містить слова тих людей, які особисто знали Ісуса або стали Його послідовниками невдовзі після Воскресіння. Таким чином, Новий Завіт є безцінним джерелом, яке допомагає нам наблизитися до Спасителя й отримати уявлення про Його земне служіння. Якщо ми зрозуміємо історію Нового Завіту, як він до нас дійшов і хто його написав, то зможемо більше цінувати цю видатну книгу Писань і, у свою чергу, здобути більшу духовну силу, коли ми, як і перші послідовники Ісуса Христа, постанемо перед випробуваннями.
Що таке Новий Завіт?
У перші роки після смерті Ісуса словосполучення “Новий Завіт” було не назвою збірки книг про життя і смерть Господа, а стосувалося того, що Він сказав учням під час останньої вечері: “Це—кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!” (Матвій 26:28; курсив додано). Грецьке слово, перекладене як “новий заповіт”, насправді стосується завіту, того нового завіту, який Спаситель пропонує нам шляхом Спокути. Писання, що містяться в Біблії і називаються Новим Завітом, описують, документують цей новий завіт між Господом і Його народом та навчають про нього.
Писання, що збережені в Новому Завіті, зосереджуються на різних аспектах Спасителевого служіння. Новий Завіт починається Євангеліями (“євангелія” в перекладі означає “добра новина”), в яких описується життя, служіння і божественна роль Ісуса Христа. Новий Завіт також містить історію започаткування місіонерського служіння Церкви (книга Дії); листи перших провідників—Петра і Павла,—де вони напучують перших християн (які також називалися святими) залишатися стійкими у вірі; свідчення (Послання до Євреїв) та апокаліпсис (книга Об’явлення), де міститься обіцяння про те, що Господь повернеться на землю в останні дні. Кожен з авторів мав своє бачення і кожен звертався до певної аудиторії, не маючи на меті заповнити певні прогалини в історичних літописах. У середині 4 століття від Р.Х., 27 книг, які описують новий завіт з Господом, були зібрані разом і упорядковані таким чином, який ми маємо сьогодні.
Як Новий Завіт дійшов до нас?
З великої групи послідовників Ісус обрав 12 апостолів. Ті чоловіки були разом з Ним під час Його служіння, разом з Ним зносили страждання і також святкували перемоги та духовні події. Після смерті Ісуса апостоли, як і інші вірні послідовники, почали записувати пережиті події. Два фактори могли спонукати до збереження записів про життя Ісуса. Перший: Єрусалим і храм були зруйновані римською армією у 70 році від Р.Х. . Другий: сили відступництва вже починали діяти (див. Дії 20:29–30). Отже, багато писань у Новому Завіті були записані для того, щоб допомогти вірним знаходити свій шлях серед тогочасних негараздів і незгод.
Дивлячись на те, що відбувалося з ними, ми можемо знати, як ті люди переживали нелегкі часи та як добра новина євангелії ставала зміцнюючою силою в боротьбі проти відступництва.
До кінця першого століття всі писання, що зараз містяться в Новому Завіті, були написані і широко розповсюджувалися серед філій Церкви. Переписувачі робили копії тексту на папірусі, а потім на пергаменті, однак існувало відносно мало примірників. Члени Церкви збирали книги, які вони мали, читали їх та вивчали слова Господа і апостолів. Однією з великих перепон для поширення Писань було переслідування християн римським імператором Діоклетіаном у 303 році від Р.Х. Він наказав, щоб Писання християн були спалені, а їх самих він змушував приносити жертви поганським богам. Упродовж тих років переслідувань багато віруючих сховали священні тексти. Пізніше, коли перший імператор, що сповідував християнську віру, Костянтин, наказав, щоб було зроблено нові примірники Писань, учені мужі тієї доби змогли віднайти книги, якими користувалися у філіях Церкви до указу Діоклетіана. Історія наших сучасних друкованих версій Нового Завіту бере свій початок від примірників Біблії, зроблених за часів Костянтина, а отже, від тих людей, які жертвували своєю безпекою заради того, щоб зберегти новий завіт Господа.
Невдовзі після того як Костянтин наказав, щоб знову було зроблено і поширено примірники Нового Завіту, книги, які входять до сучасної Біблії, було укладено саме в тому порядку, який ми маємо зараз. Цей порядок наслідує модель Старого Завіту. Новий Завіт містить Закон (Євангелії), історію християнства (Дії) і пророків (від послання Римлянам до книги Об’явлення). І Старий і Новий Завіт закінчується обіцянням того, що Господь повернеться (книги Малахії та Об’явлення). Таке розташування цих пророчих книг також посилює надію на майбутнє спасіння й майбутнє отримання одкровень.
Хто написав Новий Завіт?
Кожен автор Нового Завіту мав своє бачення спасительної місії Ісуса Христа. Дві книги Євангелій були написані апостолами: Матвієм та Іваном. Ці апостольські свідчення є свідченнями очевидців життя Ісуса. Два послідовники, які приєдналися до Господа пізніше, також написали Євангелії: Марк і Лука. Вони свідчили про те, що відчували й чули. Обидва ці чоловіки певний час були напарниками Павла (див. Дії 12:25; 2 Тимофію 4:11) і частково відображають інтереси зростаючої кількості святих, які жили за межами Юдеї і ніколи не знали Господа за часів Його перебування на землі. Натомість, їхні розповіді є яскравим свідченням про Нього, у Кого вони вірили.
Листи Павла, ймовірно, були найпершими писаннями Нового Завіту, хоча не всі вони були написані в один і той самий час. Його свідчення основувалося на місіонерському досвіді, кількох величних видіннях (див. Дії 9:1–6; 2 Коринтянам 12:1–7) і особистих стосунках з Петром та іншими людьми (див. Галатам 1:18–19). Він писав, головним чином, з метою улагодити суперечки в філіях, але також є листи до особистих друзів (Тимофію, Титу). В одному з листів Павло просить, щоб рабовласник був поблажливим до раба, який утік і з яким Павло познайомився у в’язниці (Филимону). Як правило, Послання до євреїв приписують Павлові, хоча в ньому відсутня вступна частина, в якій Павло зазвичай називав себе. Незважаючи на це, книга свідчить про те, як ми можемо сміливо прийти до Господа, виявляючи віру. Послання до Євреїв, яке міститься в Новому Завіті після всіх листів Павла, є навчальним курсом з того, як ми можемо виявляти віру у випробуваннях.
Коротке Послання Якова також було написане досить рано і містить посилання на Ісусові вчення з Проповіді на Горі, які передавалися усно, окремо від записаної Євангелії від Матвія (див. Якова 1:13; 4:12; 5:12). Ймовірно, Яків, молодший брат Господа, є автором цього листа. Він мав привілей знати і бачити воскреслого Спасителя (див. 1 Коринтянам 15:7) і відіграв важливу роль у багатьох подіях, пов’язаних з історією Церкви (див. Дії 15:13–29).
У Новому Завіті також містяться два листи, написані апостолом Петром і три листи, написані апостолом Іваном. Обидва переконували християн бути вірними. Петро насамперед переймався тим, як залишатися вірним у часи випробувань.
Книга Юди є однією з останніх книг, написаних у Новому Завіті. Подібно до книги Якова, ця книга, ймовірно, написана одним з братів Господа (“Юда” в Марк 6:3). Послання Юди—це спроба відвернути наростаюче відступництво у філіях.
І, нарешті, Новий Завіт закінчується одкровенням апостола Івана, який описав видіння того, як Господь повернеться у славі, щоб розпочати тисячолітнє правління. Це видіння описує в яскравих подробицях боротьбу між добром і злом. Більшість розділів розповідають про події, які для Івана відбуватимуться в майбутньому, у тому числі й події останніх днів—наших днів.
Для кого було написано Новий Завіт?
Оскільки, власне кажучи, Новий Завіт є новим завітом між Господом і тими, хто має в Нього віру, ці книги написані для всіх тих, хто прагне пізнати Його у цьому чи в попередніх розподілах. З самого початку автори Нового Завіту писали тексти, які можна було відразу використовувати у філіях Церкви в ті часи. Вони розуміли, що записують найважливіші події в історії людства. Наприклад, Іван розцінював написане ним, як свідчення: “Це ж написано, щоб ви ввірували, що Ісус є Христос, Божий Син, і щоб, віруючи, життя мали в Ім’я Його!” (Іван 20:31). Інші, такі як Лука, писали, маючи на меті задокументувати історичні події:
“Через те, що багато хто брались складати оповість про справи, які стались між нами,
як нам ті розповідали, хто спочатку були самовидцями й слугами Слова,
тому й я, все від першої хвилі докладно розвідавши, забажав описати за порядком” (Лука 1:1–3).
Серед перших християн були різні люди. Дехто походив з юдейських сімей, інші були іновірцями. Були також і такі, які до свого хрищення дуже мало уваги приділяли релігії. Фактично, вони були відображенням розмаїття святих у наші дні. Тому, знаючи, як вони долали труднощі, ми можемо засвоїти великі уроки того, як боротися зі злочестям і залишатися вірними серед випробувань і спокус. Ми також бачимо, як нелегко було філіям, коли вони були дуже маленькими, і яку безпеку надавали слова апостолів і пророків.
Свідчення для сьогоднішнього дня
Новий Завіт навчає тому, що у непевні часи, коли частина людей не дослухається до заклику євангелії, завжди в безпеці будуть ті, хто “перебув[ають] в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба та в молитвах” (Дії 2:42). Інші приклади навчають нас того, що навіть праведні випробовуються (див. 1 Коринтянам 10:13) і що суть євангельського вчення є такою ж простою в наш час, як і 2000 років тому: “Чиста й непорочна побожність перед Богом і Отцем оця: зглянутися над сиротами та вдовицями в утисках їхніх, себе берегти чистим від світу” (Якова 1:27). Як і книга Учення і Завіти, в якій пророк Джозеф Сміт складає свідчення про те, “що Він живе!” (УЗ 76:22), Новий Завіт містить таке саме свідчення, що могила була порожня у Великодній ранок: “Нема Його тут,— бо воскрес” (Maтвій 28:6).
Ісус і Його апостоли на останній вечері.
Перші святі слухають одне з послань Павла.
Павло пише послання з в’язниці.
Петро проповідує Корнилію та його домочадцям.
Петро та Іван проповідують і зцілюють.
Ілюстрації © Dover Publications
Справа: ілюстрація Адама Кофорда