Від віри до знання

Чіао-Ї Лін

Повірити в істинність Книги Мормона—це лише початок.

Уперше я зустріла місіонерок-святих останніх днів на залізничній станції, коли мені було 19 років. Можу сказати, що в тих молодих жінках було щось особливе і я відчула сильне бажання заговорити до них. Тож я підійшла й запитала, що вони роблять тут, на Тайвані. Вони відповіли, що є місіонерками, і почали розповідати про євангелію. Після проведення кількох зустрічей я дізналася про Ісуса Христа, Його відновлену євангелію і про Книгу Мормона. Саме остання з тем—Книга Мормона—спонукала мене приєднатися до Церкви.

Я все ще пам’ятаю, як молилася про цю книгу. Одного вечора, почитавши її, я її закрила, стала на коліна і спитала мого Небесного Батька, чи істинна вона. Я відчула, наче мене огорнули теплою ковдрою, відчула щось таке, чого я ніколи не відчувала у буддистських храмах, які відвідувала все своє життя. Це було інше почуття. Я знала, що був Хтось, Хто слухає. І ось у ту мить я перейшла від віри в те, що Церква є істинною, до знання, що вона є істинною, і вирішила охриститися.

Відтоді Книга Мормона постійно благословляла моє життя. Вона благословила мене, коли я служила на місії.

Вона також благословляла мене у виконанні покликань. Служачи вчителем інституту релігії, я дізналася, що Книга Мормона була написана для наших днів¹. Готуючись до уроків, я зрозуміла, що це не просто загальна істина, а що ця істина стосується конкретних людей в конкретних ситуаціях і в конкретний час. Наприклад, іноді, коли я готувалася до навчання, мені могло пригадатися обличчя когось із моїх студентів, і я могла зрозуміти, чого саме мені потрібно навчати, щоб це пішло на користь цій людині. Такі підказки приходили часто, і вони підтверджувалися, коли хтось із студентів казав мені після заняття, що цей урок був саме тим, що йому чи їй було потрібно.

І останнє, можливо, найважливіше,—Книга Мормона скерувала мене в особистому житті. Пам’ятаю, як зверталася до Писань, коли стосунки з близькою людиною вже наближалися до розриву. Я переживала великі муки. Але вірш, який я прочитала 2 Нефій 10:20, запав мені в серце і приніс заспокоєння: “А тепер, брати мої улюблені, побачивши, що наш Бог милосердний дав нам такі великі знання щодо цього, давайте пам’ятати Його, і відкиньмо наші гріхи, і не будемо опускати голови наші, бо ми не знехтувані; хоч нас вигнано з землі нашого успадкування; але нас приведено до кращої землі, бо Господь зробив море за дорогу для нас, і ми перебуваємо на острові в морі”.

Згадування про Господа, про яке радить цей вірш, дало мені сміливість і надію. Я могла покластися на “великі знання” євангелії, яку Бог дав мені, і я могла бути впевненою, що я не була “знехтуваною”. Попереду чекало хороше.

Великим благословенням було повірити словам місіонерів, коли я більше й більше дізнавалася про Церкву. А ще важливіше—знати про істинність євангелії, особливо дійсність Книги Мормона, для самих себе. Я знаю, що Бог живий і що Він навчає нас безпосередньо й особисто через Писання.