На місіонерській ниві
У присутності ангелів
Коли мене рукопокладали як місіонера, мій президент колу дав мені обіцяння, що час від часу я буду відчувати присутність ангелів і вони будуть захищати мене.
У 2003 році я був покликаний служити місію в Кот-д’Івуарі, що в Західній Африці. Поцікавившись, я дізнався, що в цій країні, як здалося, постійно точилася громадянська війна, однак мене заспокоїло те, що там тоді було встановлено перемир’я. Ще більший спокій прийшов, коли мене рукопоклали. Президент колу дав мені обіцяння, що під час служіння на місії я час від часу буду відчувати присутність ангелів і вони будуть захищати мене. Мені також було обіцяно, що якщо я буду слухняним, то у безпеці повернуся додому.
У перші місяці моєї місії президент місії порадив нам бути підготовленими. У своїй квартирі в столиці Абіджан ми тримали триденний запас харчів і води, а під час зборів нас навчали, що робити у випадку виникнення збройного конфлікту.
І все ж ми занервували, коли 4 листопада 2004 року повстанці порушили перемир’я. Наші провідники місії встановили для нас правило: повертатися додому о 18:00. Наступного дня під час нашого останнього призначеного навчання ми несподівано почули вибух. Не гаючись, ми закінчили навчання молитвою, сказали тій сім’ї, який розділ з Книги Мормона їм треба прочитати, і помчали додому. Невдовзі повернулася додому й інша пара місіонерів, які мешкали з нами в одній квартирі. Помічники президента місії зателефонували і сказали нам, щоб ми ні за яких обставин не виходили з квартири—ні в церкву, ні навіть за продуктами. Ми дізналися, що кілька французьких миротворців було вбито під час повітряних нальотів, тож Франція атакувала військовий аеродром, нанісши нищівного удару невеликим військово-повітряним силам Кот-д’Івуару. У відповідь на це по всій столиці вибухнули масові заворушення.
Десятки тисяч протестантів юрмилися на вулицях, тримаючи в руках мачете, грабуючи французькі магазини і вдираючись в будинки, де, як вони підозрювали, жили французи. З нашого вікна ми могли бачити, як поширюється насильство. Ми знали, що над нами нависла загроза, оскільки ми були білошкірими.
У неділю, 7 листопада, по обіді, на фоні пронизливих криків, пострілів і вибухів ми провели у своїй квартирі причасні збори, на яких були присутніми всього четверо людей. Після того як благословили і рознесли хліб і воду з нашого триденного запасу продуктів, кожний з нас поділився уривком з Писань і склав своє свідчення. Я прочитав Учення і Завіти 84:88: “І кожний, хто приймає вас, там і Я буду також, бо Я йтиму перед вашим лицем. Я буду праворуч і ліворуч від вас, і Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”. Коли я читав, то подумав про благословення, яке мені дав мій президент колу, і я знав, що буду в безпеці.
Тиждень ми не виходили зі своєї квартири. Провідники і члени приходу відвідували нас і приносили їжу. Один з членів приходу навіть взяв від нас повідомлення і переслав їх електронною поштою нашим сім’ям, аби дати їм знати, що з нами на той час все було гаразд. Допомога цих членів приходу була вражаючою! У цей же час наші сім’ї і члени Церкви по всьому світу молилися за нашу безпеку. Моя сім’я, молячись, відчула спокійне запевнення, що зі мною все буде добре.
У п’ятницю, 12 листопада, почалася наша евакуація. Члени Церкви з Кот-д’Івуару вели нас вулицями Абіджана, і хоч ми чули, що інші біженці зазнали ушкоджень, нас у безпеці було проведено через барикади до будинку посла Великої Британії. Потім британські військові сили евакуювали нас з країни, і на молитви моєї сім’ї прийшла відповідь, коли вони в новинах побачили мене й ще двох місіонерів в момент евакуації. Темної ночі члени Церкви відвели інших, не африканських, місіонерів в дім місії. Звідти італійські військово-повітряні сили переправили їх до Гани, де ми всі й зустрілися.
Під час заворушень, незважаючи на десятки нападів, здійснених на іноземців по всій країні, ніхто з місіонерів не постраждав і не було вторгнень у жодну місіонерську квартиру. Оскільки ми послухалися поради президента місії, то перебували в безпеці вдома, коли вибухнули заворушення, і мали необхідні запаси для виживання. Знання того, що ми маємо Господній захист, приносило навіть більше спокою, ніж захист військових.
Під час евакуації я дізнався, що в неділю, у післяобідню пору, коли ми закінчили причасні збори, група протестантів готувалася напасти на нашу квартиру. Один з наших сусідів вигукнув: “Вони не французи!”, але нападники не розходилися. А потім інший сусід прокричав: “Вони місіонери!” і заколотники розбіглися. Я знову згадав слова: “І Мій Дух буде у ваших серцях, а Мої ангели—навколо вас, щоб підтримувати вас”, і я усвідомив, що я жив за обіцянням, що прозвучало в благословенні мого президента колу. Я побачив виповнення пророцтва.
Ілюстрації Річарда Галла