Чому мені потрібно молитися на самоті, якщо я вже помолився з сім’єю?
Уяви, що в тебе є якась особиста проблема. Тобі зручно буде ділитися нею з якоюсь групою чи може ти віддаси перевагу тому, щоб довіритися комусь на самоті?
Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) навчав: “Про дещо найкраще молитися на самоті, коли ми не повинні турбуватися про час або конфіденційність наших молитов. Молитва у відлюдному місці є безцінною і сприятливою. Коли ми молимося на самоті, то це допомагає нам позбутися сором’язливості чи претензійності, будь-якого обману; це допомагає нам відкрити своє серце і бути цілковито чесними й шанобливими у вираженні всіх наших сподівань і нашого ставлення”1. Те, про що нам незручно молитися в наших сімейних молитвах, може—і часто повинно—бути висловлено у нашій приватній молитві.
Наші особисті молитви дозволяють нам бути найбільш відвертими з нашим люблячим Небесним Батьком і обміркувати найпотаємніші страхи й бажання нашого серця. Саме тоді, коли Джозеф Сміт помолився на самоті, він отримав одкровення, з якого розпочалося відновлення євангелії Ісуса Христа. Розмова з нашим Небесним Батьком сам на сам дозволяє нам бути більш сприйнятливими до підказок Духа, які даються для нашої користі.
Однак сімейна молитва також є надзвичайно цінною—вона дозволяє нам більше наблизитися до Небесного Батька й отримувати духовний досвід разом з нашою сім’єю. Як навчав Президент Кімбол: “Церква наполягає, щоб сімейна молитва проводилася щовечора й щоранку”2.
“І знову, Я наказую тобі: молися вголос, а також у своєму серці; так, перед світом, а також таємно, прилюдно, а також на самоті” (УЗ 19:28).