Незабудка
Це моя молитва і моє благословення, щоб ви ніколи не забували, що в дійсності ви—безцінні дочки у Божому царстві.
Мої дорогі сестри, яка це радість бути сьогодні з вами. Я завжди чекаю на ці щорічні генеральні збори Товариства допомоги та чудові послання, що лунають тут. Для мене це висока честь—мати доручення від Президента Томаса С. Монсона виступити перед вами та поділитися кількома своїми думками, звертаючись до сестер з Церкви.
Якось ми з дружиною та дочкою прогулювалися чудовим садом. Я був у захваті від величі й краси Божого творіння. А потім я помітив—серед усього цього буйства цвітіння—малесеньку квіточку. Я знав її назву, бо ще з дитинства відчував до неї ніжність. Та квіточка називалася незабудкою.
Я й не скажу точно, чому ця крихітна квіточка так багато означала для мене впродовж років. Вона не відразу впадає в око, їй легко загубитися серед більших та яскравіших квітів, та все одно і вона така ж прекрасна, з її насиченим кольором, що відбиває найблакитніші небеса,—можливо, є й інша причина, чому вона мені так подобається.
А причина ця—така її благальна назва. Є німецька легенда про те, як Бог завершив давати назви всім рослинам, а одна з них залишалась безіменною. Пролунав тонесенький голосок: “Не забудь мене, о Господи!” І Бог відповів, що це й буде її назвою.
Цього вечора я хотів би взяти цю квітку за метафору. П’ять пелюсток маленької квіточки незабудки підказують мені розглянути п’ять речей, про які було б мудро ніколи не забувати.
По-перше, не забувати терпеливо ставитися самим до себе.
Я хочу сказати вам те, що, сподіваюсь, ви сприймете правильно: Бог цілком усвідомлює, що ви і я недосконалі.
Дозвольте сказати більше: Бог цілком усвідомлює, що люди, яких ви вважаєте досконалими, такими не є.
Але попри це ми все одно витрачаємо так багато часу і сил, порівнюючи себе з іншими: як правило, порівнюючи свої слабкі сторони з їхніми сильними. Це призводить до того, що ми очікуємо від себе здійснення того, на що нездатні. А в результаті наші непогані успіхи так ніколи й не приносять нам радості, бо вони здаються меншими за успіхи когось іншого.
Кожний має сильні й слабкі сторони.
Чудово, що ви маєте сильні сторони.
Складовою вашого земного досвіду і є наявність у вас слабких сторін.
Бог хоче допомогти нам урешті-решт перетворити свої слабкі сторони на сильні1, проте Він знає, що досягнення цієї мети вимагає багато часу. Він хоче, аби ми стали досконалими2, і якщо ми залишаємося на стежці учнівства, одного дня ми цього досягнемо. Це нормально, що тут ви ще не досконалі. Продовжуйте працювати над цим, але припиніть самих себе карати.
Дорогі сестри, багато хто з вас безмежно милосердні й терпеливі до слабкостей інших. Будь ласка, пам’ятайте, що потрібно бути милосердними й терпеливими і до себе.
Між іншим, будьте вдячні за всі невеличкі успіхи у себе вдома, у ваших сімейних стосунках, у вашій освіті і збільшенні вашого достатку, у вашій участі в церковній діяльності та особистому розвитку. Як і незабудки, ці успіхи можуть здаватися для вас незначними, їх можуть не помічати інші, але Бог помічає їх і вони для Нього не є незначними. Якщо ви вважатимете успіхом лише те, щоб бути найдосконалішою трояндою чи сліпучо прекрасною орхідеєю, ви можете пропустити деякі з найприємніших моментів життя.
Наприклад, настійливо добиваючись того, щоб мати щотижня “взірцевий” домашній сімейний вечір, навіть якщо його проведення приносить вам і оточуючим прикрощі, можливо, і не є найкращим вибором. А ви краще запитайте себе: “Що ми можемо зробити сім’єю, щоб це принесло радість, підвищило духовність і зблизило нас?” Ось такий домашній сімейний вечір—яким би коротким і простим він не був—може принести набагато більше довготривалих результатів.
Наша подорож до досконалості—довга, але навіть у найменших кроках тієї подорожі ми можемо знайти дивовижність і задоволення.
По-друге, не забувати про різницю між мудрим жертвуванням і немудрим жертвуванням.
Прийнятним є жертвування, коли ми віддаємо щось хороше заради чогось набагато ціннішого.
Трохи не поспати, щоб заспокоїти дитину, яку тривожать нічні кошмари,—це мудре жертвування. Нам всім це відомо. А не спати всю ніч, наражаючи на небезпеку власне здоров’я заради того, щоб виготовити якусь довершену прикрасу до доччиного недільного вбрання, можливо, й не є таким вже й мудрим жертвуванням.
Присвячення певного часу для вивчення Писань чи підготовки до навчання на уроці—це мудре жертвування. А проведення багатьох годин за вишиванням назви уроку на саморобних кухонних рукавицях для кожного учня вашого класу—можливо, мудрим жертвуванням і не є.
Кожна людина і ситуація—різна, і мудре жертвування в одному випадку може бути немудрим в іншому.
Як ми можемо визначити цю різницю у своїй особистій ситуації? Ми можемо запитати себе: “А чи присвячую я свій час і сили тому, що є найважливішим?” Існує так багато хороших справ, щоб їх зробити, однак зробити всіх їх ми не в змозі. Наш Небесний Батько найбільше задоволений, коли ми жертвуємо чимось хорошим заради чогось набагато кращого для вічної перспективи. Іноді це може означати просто виростити малесеньку, але прекрасну квіточку незабудку, а не великий сад з різними екзотичними квітами.
По-третє, не забувати бути щасливими зараз.
В улюбленій дитячій казці Чарлі і шоколадна фабрика чарівник Віллі Вонка, який виготовляв цукерки, ховає золотий квиток у п’ять своїх шоколадок і оголошує, що хто знайде один з цих квитків, той отримає нагороду—екскурсію його фабрикою і того все життя будуть забезпечувати шоколадом.
На кожному з тих золотих квитків було написано: “Вітаємо тебе, щасливого власника Золотого квитка! … На тебе чекають надзвичайні події! Попереду в тебе багато чудових несподіванок … загадкові й прекрасні сюрпризи, що вразять, захоплять, здивують, ошелешать, спантеличать тебе”3.
У цій класичній дитячій казці люди по всьому світу відчайдушно прагнули знайти золотий квиток. Дехто відчуває, що все його майбутнє щастя залежить від того потрапить чи ні в його руки золотий квиток. У цьому своєму прагненні люди починають забувати просту радість, яку вони мали б знаходити вже у самій шоколадці. Сама шоколадка, якщо в ній немає золотого квитка, стає явним розчаруванням.
Сьогодні так багато людей чекають на свій золотий квиток—квиток, який, на їхню думку, має ключ до щастя, про яке вони завжди мріяли. Для одних золотим квитком може бути досконалий шлюб; для інших—дім, гідний бути на обкладинці журналу, або, можливо, свобода від напруження чи турбот.
Немає нічого поганого в праведних прагненнях—ми сподіваємося і дуже хочемо знайти те, що є “чеснотне, чудове, славнозвісне, гідне похвали”4. Проблема виникає, якщо ми відстрочуємо своє щастя, оскільки чекаємо на якусь подію у майбутньому—на свій золотий квиток.
Одна жінка більш за все хотіла взяти шлюб з праведним носієм священства у храмі і бути матір’ю та дружиною. Вона все своє життя тільки про це й мріяла; о якою ж чудовою матір’ю вона буде, якою буде люблячою дружиною. Її дім буде сповнений любові й доброти. Ніколи не буде сказано жодного прикрого слова. Їжа ніколи не підгоратиме. І її діти замість того, щоб вештатися десь з друзями, залюбки будуть проводити свої вечори та вихідні з мамусею й татусем.
Це було її золотим квитком. Це було тим, від чого, на її думку, залежало все її існування. Це було єдиним у всьому світі, чого вона так палко прагнула.
Однак цього так і не сталося. Роки минали, і вона ставала дедалі більше замкнутою, озлобленою і навіть лютою. Вона не могла зрозуміти, чому Бог не задовольнив це її праведне бажання.
Вона працювала у початковій школі вчителькою і знаходилася серед дітей цілий день, що їй ясно нагадувало: золотий квиток їй так і не випаде. Роки минали, вона ставала все більш розчарованою і замкнутою. Людям не подобалося знаходитися в її товаристві, і вони при будь-якій нагоді уникали її. Своє невдоволення вона виливала навіть на дітей у школі. Вона втрачала контроль над собою, і постійно гнів змінювався почуттям страшної самотності, а її почуття самотності переростало в гнів.
Трагедія тут у тому, що ця люба жінка в усіх своїх розчаруваннях стосовно свого золотого квитка не помічала благословень, які вона насправді мала. У неї не було дітей вдома, але вона була оточена ними у своєму класі. Вона не була благословенна мати сім’ю, але Господь дав їй можливість, яку мають не так багато людей,—можливість гарно впливати на життя сотень дітей і сімей як учитель.
А урок з цього такий: якщо ми витрачаємо свої дні, чекаючи на неймовірні троянди, то можемо й не помітити краси та дивовижності крихітних незабудок, що є навколо нас.
Я не хочу сказати, що ми повинні відмовлятися від надії чи занижувати свої цілі. Ніколи не зупиняйтеся, стараючись досягнути реалізації найкращого, що є у вас. Ніколи не припиняйте сподіватися на виповнення всіх праведних бажань свого серця. Але не закривайте свої очі й серце на просту і вишукану красу кожного моменту щоденного життя, який збагачує і робить життя чудовим.
Найщасливіші з людей, яких я знаю, не ті, хто шукають свій золотий квиток; найщасливіші ті, хто, досягаючи гідних цілей, знаходить і цінує красу й солодкість моментів щоденного життя. Це вони щодня—нитка до нитки—тчуть гобелен вдячності і дивування упродовж свого життя. Це вони щасливі по-справжньому.
По-четверте, не забувати “навіщо” є євангелія.
Трапляється, що у повсякденності свого життя ми ненавмисно не помічаємо якийсь важливий аспект євангелії Ісуса Христа, подібно до того, як хтось не помічає прекрасну, ніжну незабудку. У своїх старанних зусиллях виконати всі обов’язки й зобов’язання, які ми взяли на себе як члени Церкви, ми іноді дивимося на євангелію як на довжелезний список завдань, які ми повинні додавати до свого вже й так неможливо довгого списку того, що потрібно зробити, як на певний час, який ми якось повинні втиснути у свій щільний розклад. Ми зосереджуємося на тому, що Господь хоче, щоб ми зробили, і як ми можемо це зробити, але часом забуваємо навіщо.
Мої дорогі сестри, євангелія Ісуса Христа—це не зобов’язання; це—шлях, позначений нашим люблячим Небесним Батьком, який веде до щастя і миру у цьому житті, і слави й невимовного задоволення виконаним у житті прийдешньому. Євангелія—це світло, що пронизує смертне життя й освітлює дорогу перед нами.
І хоч необхідно розуміти “що” і “як” чинити за євангелією, вічний вогонь і велич євангелії виявляється через “навіщо”. Якщо ми розуміємо навіщо наш Небесний Батько дав нам цей взірець, як жити, якщо ми пам’ятаємо навіщо ми зобов’язалися зробити євангелію основоположною частиною свого життя, тоді вона перестає бути тягарем, а стає радістю й задоволенням. Вона стає цінною й приємною.
Давайте не будемо йти стежкою учнівства, дивлячись у землю, думаючи лише про завдання та зобов’язання, що є перед нами. Давайте не будемо йти, не усвідомлюючи краси славетних земних і духовних пейзажів, що навкруг нас.
Мої дорогі сестри, прагніть величі, краси і підбадьорюючої радості, що приходить від усвідомлення “навіщо” є євангелія Ісуса Христа.
“Що” і “як” визначають шлях і тримають нас на вірному шляху. А “чому” слід бути послушним—освячує наші вчинки, трансформуючи мирське у величне. Це звеличує наші непомітні прояви послушності у святі вчинки посвячення.
По-п’яте, не забувати, що Господь любить вас.
Дивлячись в дитинстві на маленькі незабудки, я іноді відчував себе таким же незначним, як ця квіточка—маленьким і незначним. Я задумувався, а чи не забула про мене моя сім’я або мій Небесний Батько.
Пройшли роки, і я можу озирнутися назад на того підлітка з ніжністю і співчуттям. І я тепер знаю, що я ніколи не був забутим.
Я знаю ще щось: як апостол нашого Учителя, Ісуса Христа, я проголошую з усією впевненістю і переконанням свого серця: ніхто з вас не забутий!
Ви не забуті.
Сестри, де б ви не були, якими б не були ваші обставини, ви не забуті. Не має значення, якими похмурими можуть видаватися ваші дні, не має значення, якими неважливими ви можете себе відчувати, не має значення, якими засмученими ви можете себе вважати, Небесний Батько не забув про вас. Дійсно, Він любить вас, всією безмежною любов’ю.
Ви лишень подумайте: вас знає і пам’ятає найвеличніша, наймогутніша і найславетніша Істота у Всесвіті! Вас любить Цар безмежного космосу і нескінченного часу!
Він, хто створив зірки і знає їх, знає вас і ваше ім’я—ви дочки в Його царстві. Автор псалмів написав:
“Коли бачу Твої небеса—діло пальців Твоїх, місяця й зорі, що Ти встановив,—
То що є людина, що Ти пам’ятаєш про неї …?
А однак учинив Ти [її] мало менш[ою] від Бога, і славою й величчю Ти коронуєш [її]!”5
Бог любить кожну з вас, бо кожна з вас—Його дитя. Він любить вас навіть у часи, коли ви відчуваєте себе самотніми або робите помилки.
Любов Бога і сила відновленої євангелії викупляють і спасають. Якщо ви тільки дозволите Його божественній любові увійти у ваше життя, вона зможе перев’язати будь-яку рану, заживити будь-яке ушкодження і пом’якшити будь-яке горе.
Мої дорогі сестри з Товариства допомоги, ви ближче до небес, ніж вважаєте. Ви призначені для більшого, ніж можете собі уявити. Продовжуйте зростати у вірі й особистій праведності. Приймайте відновлену євангелію Ісуса Христа як свій шлях у житті. Плекайте дар активної участі в цій великій істинній Церкві. Цінуйте дар служіння в благословенній організації Товариства допомоги. Продовжуйте зміцнювати домівки й сім’ї. Продовжуйте шукати тих, кому потрібна ваша й Господня допомога, і допомагайте їм.
Сестри, є щось надихаюче й грандіозне в непримітній квіточці незабудці. Я сподіваюсь, вона стане символом всього того непримітного, що робить ваше життя радісним і приємним. Будь ласка, ніколи не забувайте, що ви повинні бути терпеливими й милосердними до себе, що одні жертвування є ліпшими за інші, що вам не слід чекати на свій золотий квиток, аби бути щасливими. Будь ласка, ніколи не забувайте, що усвідомлення того, “навіщо” існує євангелія Ісуса Христа, надихатиме й підноситиме вас. І ніколи не забувайте, що ваш Небесний Батько знає, любить і з любов’ю виховує вас.
Дякую вам за те, ким ви є. Дякую вам за безліч виявів любові і служіння, направлених на дуже багатьох людей. Дякую вам за все, що ви й далі будете робити, аби нести радість євангелії Ісуса Христа у сім’ї, у Церкву, у свої громади і до всіх народів світу.
Сестри, ми любимо вас. Це моя молитва і моє благословення, щоб ви ніколи не забували, що в дійсності ви—безцінні дочки у Божому царстві, у священне ім’я нашого улюбленого Спасителя, Ісуса Христа, амінь.