Мати сміливість вистояти наодинці
Тож будьмо сміливими й готовими відстоювати те, у що ми віримо.
Мої улюблені брати! Величезний привілей бути з вами цього вечора. Нас, носіїв священства Божого, поєднують міцні узи й братерство.
В Ученні і Завітах, 121-му розділі, 36-му вірші ми читаємо, що “права священства нерозривно пов’язані з силами небес”. Який прекрасний дар нам було дано—мати священство, яке “нерозривно пов’язан[е] з силами небес”. Однак цей дорогоцінний дар приносить не лише особливі благословення, але й накладає високу відповідальність. Ми повинні жити так, щоб завжди бути гідними того священства, яке маємо. Ми живемо в часи, коли багато всього навколо нас має на меті підштовхнути на шляхи, що призведуть до нашої руйнації. Щоб уникнути цих шляхів, необхідно мати рішучість і сміливість.
Я пригадую час—як і дехто з присутніх сьогодні,—коли норми більшості людей були дуже подібними до наших. Але зараз це вже не так. Нещодавно я прочитав статтю в New York Times, присвячену дослідженням, що проводилися влітку 2008 року. Видатний соціолог з університету Нотр-Дам очолив групу дослідників, яка провела детальне опитування 230 молодих людей по всій Америці. З упевненістю можна припустити, що результати були б такими ж у більшості частин світу.
Хочу зачитати лише уривок цієї дуже промовистої статті:
“Дослідники ставили неоднозначні запитання стосовно того, що є правильним і неправильним, стосовно моральних проблем та сенсу життя. З довгих і непослідовних відповідей … видно, що молодим людям важко відповісти щось конкретне на ці питання. Вони не володіють ні поняттями, ні запасом слів, щоб зробити це.
Коли їх просили описати моральну дилему, перед якою вони поставали, дві третини молодих людей або не могли відповісти на запитання, або описували проблеми, які взагалі не стосуються питань моралі, наприклад: чи достатньо у них коштів, щоб наймати певну квартиру, або чи є у них достатньо монеток, щоб вкинути в лічильник на паркувальному майданчику”.
Далі у статті сказано:
“Типова позиція, до якої більшість із них постійно поверталася, полягає в тому, що моральний вибір—це питання особистих уподобань. “Це дуже приватне,—казали, як правило, респонденти.—Це стосується кожної людини особисто. Хто я такий, щоб вказувати?”
Заперечуючи беззастережний послух авторитету, багато молодих людей вдалися до іншої крайнощі, [кажучи]: “Я зроблю те, що, на мою думку, зробить мене щасливим або буду діяти відповідно до почуттів. Я не знаю інших критеріїв у визначенні, що маю робити, крім моїх внутрішніх відчуттів”.
Ті, хто проводив опитування, звернули увагу, що більшість молодих людей, з якими вони розмовляли, “не отримали знання про джерела—у школі, вузі [чи] в сім’ї,—спираючись на які вони могли б розвивати свої моральні цінності”1.
Брати, жоден з вас, хто чує мій голос, не повинен мати жодних сумнівів стосовно того, що є моральним, а що аморальним. Також жоден з вас не повинен сумніватися в тому, що очікується від нас як носіїв священства Божого. Нас навчали й будуть навчати Божим законам. Що б ви не бачили і не чули в інших місцях, ці закони—незмінні.
Майже неминуче у повсякденному житті наша віра зазнає випробувань. Часом в оточенні інших людей ми будемо залишатися в меншості або навіть на самоті визначати, що є прийнятним, а що ні. Чи є у нас моральна сміливість твердо відстоювати свої вірування, навіть якщо доведеться робити це наодинці? Дуже важливо, щоб ми як носії священства Божого мали здатність сміливо пройти крізь будь-які випробування, що виникатимуть на нашому шляху. Пригадайте слова Теннісона: “Моя сила—це сила десятьох, бо серце моє чисте”2.
Все частіше буває так, що видатні люди, які з того чи іншого приводу звертаються до широкої публіки, мають схильність висміювати релігію взагалі, а часом і нашу Церкву зокрема. Якщо наше свідчення не має достатньо глибокого коріння, такий критицизм може змусити нас засумніватися у власних віруваннях чи похитнути нашу рішучість.
У сні Легія про дерево життя, що міститься в 1 Нефії 8, серед інших Легій бачить людей, що трималися за жезл із заліза, доки вони не дійшли й не скуштували від плода дерева життя, який, як ми знаємо, є символом любові Божої. Але, на жаль, пізніше, після того, як вони скуштували плід, декому стало соромно, бо люди у “великій і просторій будівлі”, що є уособленням гордині дітей людських, показували пальцями на них і насміхалися, тож вони відійшли на заборонені шляхи й заблукали3. Яким потужним засобом супротивника є глузування й висміювання! Брати, чи маємо ми достатньо сміливості, щоб стояти міцно й непохитно перед лицем такого суворого спротиву?
Думаю, що я вперше виявив сміливість, відстоюючи свої переконання, коли наприкінці Другої світової війни служив у Військово-Морських силах США.
Мені було нелегко в таборі для новобранців, так само й усім іншим, хто там перебував. Я впевнений, що перші три тижні моє життя було в небезпеці. Флот не намагався мене навчати. Він намагався мене вбити.
Завжди пам’ятатиму, як після першого тижня перебування в таборі настала неділя. Старшина повідомив нам хорошу новину. Ми стояли шеренгами на плацу, повівав освіжаючий каліфорнійський вітерець, і пролунала команда: “Сьогодні всі йдуть до церкви—тобто всі, окрім мене. Я буду відпочивати!” Потім він вигукнув: “Усі католики збираються в таборі Декатур. І не повертайтеся раніше третьої години. Вперед, кроком руш!” Велика група присутніх помарширувала. Потім він прокричав наступну команду: “Всі іудеї збираються в таборі Генрі. І не повертайтеся до третьої години. Вперед, кроком руш!” Менша група солдатів помарширувала. Потім він сказав: “Решта з вас, протестанти, збирається у приміщеннях табору Фаррагут. І не повертайтеся до третьої години. Вперед, кроком руш!”
Миттєво в моїй голові промайнула думка: “Монсоне, ти не католик, не іудей і не протестант. Ти—мормон, тому просто залишайся стояти!” Можу вас завірити, що я почувався абсолютно самотнім. Я був сповнений сміливості й рішучості, але відчував самотність.
І потім я почув найприємніші слова, на які був здатен той старшина. Він подивився у мій бік і запитав: “А ви, хлопці, як себе називаєте?” До того моменту я не усвідомлював, що ще хтось стояв біля мене чи за мною на плацу. Майже в унісон кожен з нас відповів: “Мормони!” Важко описати радість, яка сповнила моє серце, коли я обернувся й побачив жменьку інших моряків.
Старшина замислено почухав потилицю і зрештою сказав: “Гаразд, хлопці, знайдіть собі якесь місце. І не повертайтеся до третьої години. Вперед, кроком руш!”
Коли ми крокували, я думав про слова одного віршика, який багато років тому вивчив у Початковому товаристві:
Май сміливість бути мормоном,
І наодинці за віру стояти.
Май сміливість високі цілі мати
Та всім іншим про них розказати.
І хоч історія закінчилася не так, як я очікував, все я ж був готовий відстоювати віру наодинці, якби виникла така необхідність.
З того часу бували випадки, коли за мною нікого не було і я відстоював віру наодинці. Я такий вдячний, що багато років тому прийняв рішення залишатися сильним і вірним, завжди готовим захищати свою релігію, якщо виникне в цьому необхідність.
Брати, щоб ми ніколи не відчували себе неспроможними виконувати завдання, які чекають на нас попереду, я хочу зачитати вам слова Президента Церкви Езри Тефта Бенсона, які він сказав у 1987 році, звертаючись до великої групи членів Церкви в Каліфорнії. Ось що сказав Президент Езра Тефт Бенсон:
“В усі віки пророки вдивлялися в майбутні часи, намагаючись розгледіти наші дні. Мільярди померлих і тих, хто ще має народитися, невпинно дивляться на нас. Не майте жодних сумнівів: ви—вибране покоління…
Бо майже упродовж шести тисяч років Бог зберігав вас, щоб послати в ці останні дні перед Другим пришестям Господа. Дехто не втримається. Але царство Боже залишиться непохитним, щоб вітати повернення свого Правителя—Самого Ісуса Христа.
Хоча злочестивість цього покоління сягне такого ж рівня, як і за часів Ноя, коли Господь очистив землю потопом, все ж наш час суттєво відрізняється. І це тому, що Бог залишив для фінального етапу Своїх найсильніших дітей, які допоможуть переможно поширювати царство”4.
Так, брати, ми є представниками Його найсильніших дітей. Наш обов’язок—бути гідними всіх славетних благословень нашого Небесного Батька, які Він приготував для нас. Куди б ми не йшли, наше священство йде з нами. Чи ми стоїмо на святих місцях? Будь ласка, перш ніж наражати на небезпеку себе або своє священство, вирішивши піти в сумнівні місця або зайнятися тим, що не є гідним вас чи священства, зупиніться і задумайтеся про наслідки. Кожного з нас було висвячено в Ааронове священство. У процесі цього кожен з нас отримав повноваження тримати ключі священнослужіння ангелів. Ось що сказав Президент Гордон Б. Хінклі:
“Ви не можете дозволити собі робити те, що встановить бар’єр між вами і служінням ангелів для вашого блага.
Ви в жодному сенсі не можете поводитися аморально. Ви не можете бути нечесними. Ви не можете шахраювати чи брехати. Ви не можете вживати ім’я Бога надаремно чи вживати брудну мову й зберігати за собою право на священнослужіння ангелів”5.
Якщо хтось із вас спіткнувся, я хочу, аби ви знали: що б не сталося, не сумнівайтеся—є дорога назад. Цей процес називається покаянням. Наш Спаситель віддав Своє життя, щоб ви і я мали цей благословенний дар. Незважаючи на той факт, що шлях покаяння нелегкий, обіцяння—реальні. Нам було сказано: “Коли ваші гріхи будуть як кармазин,—стануть білі, як сніг”6. “І не буду вже згадувати їм гріха”7. Яка заява! Яке благословення! Яке обіцяння!
Серед вас можуть бути такі, які думають: “Що ж, я не живу за всіма заповідями і я не виконую всього, що повинен, але все в моєму житті гаразд. Думаю, що я також можу мати свій шматок пирога і їсти його”. Брати, я обіцяю вам, що так довго тривати не буде.
Кілька місяців тому я отримав листа від одного чоловіка, який думав, що може сидіти на двох стільцях. Зараз він покаявся і привів своє життя у відповідність до євангельських принципів і заповідей. Я хочу зачитати вам уривок з його листа, бо він відображає реальність такого хибного мислення: “Я мав навчитися з власного досвіду (важке навчання), що Спаситель був абсолютно правий, коли сказав: “Ніхто двом панам служити не може,—бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові служити й мамоні”8. Я намагався, подібно до інших, з усіх сил служити обом,—розповідає він.—А закінчилося це тим, що до мене прийшли порожнеча, темрява і самотність, якими винагороджує Сатана тих, хто вірить його законам, ілюзіям та брехні”.
Щоб бути міцними і протистояти всім силам, які тягнуть нас у хибному напрямку, або голосам, які заохочують піти неправильним шляхом, нам потрібно мати власне свідчення. Вам 12 або 112 років—чи в цьому проміжку,—ви можете самі дізнатися, що євангелія Ісуса Христа істинна. Читайте Книгу Мормона. Розмірковуйте над її вченнями. Запитуйте Небесного Батька, чи істинна вона. Нам дано обіцяння, що “якщо ви питатимете з щирим серцем, із справжнім наміром, маючи віру в Христа, Він явить вам правду про це силою Святого Духа”9.
Коли ми знаємо, що Книга Мормона істинна, тоді це означає, що Джозеф Сміт дійсно був пророком і що він бачив Бога, Вічного Батька, і Його Сина, Ісуса Христа. Це також означає, що євангелію було відновлено в ці останні дні через пророка Джозефа Сміта—у тому числі також відновлено Ааронове і Мелхиседекове священства.
Як тільки ми здобудемо свідчення, дуже важливо ділитися ним з іншими людьми. Багато з вас, брати, служили на місії по всьому світу. Багато з вас, юнаки, ще служитиме. Підготуйтеся зараз до цієї нагоди. Робіть усе необхідне, щоб ви були гідні служіння.
Якщо ми готові ділитися євангелією, то готові відгукнутися на пораду апостола Петра, який закликав: “Завжди готовими будьте на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас”10.
Упродовж життя ми завжди будемо мати можливість ділитися своїми віруваннями, хоча не завжди будемо знати, коли випаде нагода робити це. Я мав таку можливість у 1957 році, коли працював у видавничій справі й отримав доручення поїхати в місто Даллас, шт. Техас, яке часом називають “містом церков”, щоб виступати на з’їзді бізнесменів. Після цього з’їзду я сів у екскурсійний автобус, щоб оглянути околиці міста. Коли ми проїздили повз різні церкви, водій казав: “Зліва ви бачите методистську церкву” або “Справа—католицька церква”.
Коли ми проїздили повз гарну цегляну будівлю, розташовану на пагорбі, водій вигукнув: “У цій будівлі збираються мормони”. Пані в кінці автобуса голосно запитала: “Водію, чи можете ви нам щось ще розповісти про мормонів?”
Водій зупинив автобус на узбіччі дороги, повернувся на своєму сидінні й відповів: “Пані, все, що я знаю про мормонів, це те, що вони збираються у тій червоній цегляній будівлі. Чи є хтось в автобусі, хто знає трохи більше про мормонів?”
Я зачекав, поки хтось відгукнеться. Я спостерігав за виразом обличчя кожного пасажира, сподіваючись побачити хоч якусь ознаку того, що ця тема знайома, і є бажання щось розповісти. Жодного натяку. Я зрозумів, що мені доведеться зробити те, про що казав апостол Петро: бути готовими “на відповідь кожному, хто в вас запитає рахунку про надію, що в вас”. Я також зрозумів істинність цієї приказки: “Коли настає час приймати рішення, час підготовки закінчився”.
Наступні хвилин 15 я мав привілей ділитися з пасажирами автобуса своїм свідченням стосовно Церкви й наших вірувань. Я був вдячний за своє свідчення і за те, що я був готовий поділитися ним.
Усім своїм серцем і душею я молюся, щоб кожний чоловік, який є носієм священства, шанував те священство і був вірним довірі, яку було йому виявлено під час висвячення у священство. Нехай кожен з нас, носіїв священства Божого, знає, у що він вірить. Тож будьмо сміливими й підготовленими відстоювати те, у що ми віримо; і якщо ми повинні робити це наодинці, робімо це сміливо, зміцнені знанням про те, що в дійсності ми ніколи не самотні, якщо стоїмо разом з Небесним Батьком.
Розмірковуючи над даром, який ми отримали—“права священства нерозривно пов’язані з силами небес”,—приймімо рішення завжди охороняти й захищати його і бути гідними його величних обіцянь. Брати, виконуймо дану нам настанову Спасителя, що міститься в книзі 3 Нефій: “Тримайте свій світоч: щоб він міг сяяти світові. Знайте, Я є світоч, який ви будете піднімати—те, що ви бачили, як Я роблю”11.
Тож завжди йдімо за тим світлом і тримаймо його, щоб увесь світ бачив. Про це я молюся і благословляю всіх, хто чує мій голос, в ім’я Ісуса Христа, амінь.