Допомагаючи у Господній спосіб
Принципи церковної програми благополуччя—це не просто хороші ідеї, це—відкриті Богом істини; саме вони є Його способом допомоги нужденним.
Шістдесят п’ять років тому, невдовзі після Другої світової війни, я на собі відчув благословення церковної програми благополуччя. І хоч я був тоді ще малою дитиною, та й досі пам’ятаю солодкий смак консервованих персиків і пшеничної каші, а також особливий запах подарованого одягу, який присилали у повоєнну пору німецьким святим турботливі члени Церкви зі Сполучених Штатів. Мені ніколи не забути цих проявів любові й доброти до тих з нас, хто був у великій нужді.
Цей особистий досвід і 75-та річниця натхненного плану благополуччя спонукають мене знову поміркувати над основними принципами турботи про бідних і нужденних, про самозабезпечення і служіння нашим ближнім.
Корінь нашої релігії
Іноді ми дивимося на благополуччя як просто на ще одну євангельську тему—одну з багатьох гілок на дереві євангелії. Однак я вважаю, що в цьому плані Господа наша вірність принципам благополуччя має бути самим коренем нашої віри і відданості Йому.
Від початку часів Небесний Батько казав про це дуже ясно: від лагідного благання: “Якщо ти любиш Мене … пам’ятай же про бідних і посвячуй від своєї власності на їхню підтримку”1, до прямого наказу: “Пам’ятайте в усьому бідних і нужденних, хворих і страждальців, бо той, хто не робить цього, той не є Моїм учнем”2 і до суворого застереження: “Якщо якась людина візьме від рясноти, яку Я створив, і не віддасть свою долю, згідно з законом Моєї євангелії, бідним та нужденним, вона разом із злочестивими зведе очі свої в пеклі, терплячи муки”3.
Матеріальне і духовне пов’язані між собою
Дві великі заповіді—любити Бога і любити свого ближнього—це поєднання матеріального і духовного. Важливо зазначити, що ці дві заповіді називаються “великими”, бо на них стоять всі інші заповіді4. Іншими словами, пріоритети—у нашому власному житті, у сім’ї, у Церкві—повинні починатися з них. Усі інші цілі й дії мають випливати із джерела цих двох великих заповідей: любити Бога і любити свого ближнього.
Матеріальне і духовне, як два боки монети, є нероздільними.
Той, Хто дав життя всьому, проголосив: “Все для Мене духовне, і ні в який час не давав Я вам закон, який був би фізичним”5. Для мене це означає, що “духовне життя—це в першу чергу життя. Воно не просто щось, що слід пізнавати й вивчати, ним слід жити”6.
На жаль, є ті, хто дивиться на “матеріальне” згори, бо вважає його менш важливим. Вони цінують духовне і применшують матеріальне. І хоч спрямовувати свої думки у височінь важливо, усе ж ми втрачаємо суть нашої релігії, якщо також не простягаємо свої руки на допомогу ближньому.
Наприклад, Енох сформував суспільство Сіон завдяки духовному процесу, в якому народ став “одного серця і одного розуму”, і завдяки матеріальній роботі, яка гарантувала те, що серед них “не було бідних”7.
Як і завжди, ми можемо дивитися як на взірець на досконалий приклад—на Ісуса Христа. Президент Дж. Рубен Кларк навчав: “Спаситель прийшов на землю, маючи виконати дві великі місії; перша—бути Месією, здійснити Спокуту гріхів і виконати закон; а друга—робити те серед Своїх братів і сестер у плоті, що полегшило б їхні страждання”8.
Так само і наш духовний прогрес нерозривно пов’язаний з матеріальним служінням, яке ми надаємо іншим.
Одне доповнює інше. Одне без одного вони лише нагадують собою Божий план щастя.
У Господній спосіб
У світі є багато чудових людей та організацій, які стараються задовольнити нагальні потреби бідних та нужденних повсюди. Ми вдячні за це, однак Господній спосіб піклування про нужденних відрізняється від того, до якого вдається світ. Господь сказав: “Це необхідно зробити у Мій власний спосіб”9. Він зацікавлений не лише в наших нагальних потребах; Він також турбується про наш вічний розвиток. Тому-то Господній спосіб завжди—це не лише турбота про бідних, але й самозабезпечення та служіння нашому ближньому.
У 1941 році ріка Хіла вийшла з берегів і затопила долину Дункан в Аризоні. Молодий президент колу на ім’я Спенсер В. Кімбол зустрівся зі своїми радниками, визначив збитки і послав телеграму в Солт-Лейк-Сіті, просячи виділити велику суму грошей.
Замість грошей Президент Гебер Дж. Грант послав трьох чоловіків: Генрі Д. Мойла, Меріона Дж. Ромні та Гарольда Б. Лі. Вони зустрілися з президентом Кімболом і дали йому один важливий урок: “Це не програма “дай мені”,—сказали вони.—Це програма “допоможи собі сам”.
Через багато років Президент Кімбол сказав: “Думаю, Братам було б неважко відіслати нам [гроші] і їм було б не надто важко сісти в моєму кабінеті й розподілити їх; але яка велика користь прийшла до нас, коли сотні нас [місцевих членів Церкви] вирушили в Дункан і там зводили укріплення, стягали до купи сіно, робили насипи і все, що потрібно було зробити. Це—самодопомога”10.
Діючи за Господнім способом надання допомоги, члени колу президента Кімбола не лише задовольнили свої нагальні потреби, але й навчилися самі виходити зі складного становища, полегшувати страждання і зростати в любові та єдності, служачи одне одному.
Ми всі на службі
У цю саму годину є багато членів Церкви, які страждають. Вони потерпають від голоду, нестатків та різного характеру фізичних, психологічних та духовних недуг. Вони моляться всім своїм серцем про допомогу, про полегшення.
Брати, будь ласка, не думайте, що це обов’язок когось іншого. Він—мій, і він—ваш. Ми всі на службі. “Усі” означає всіх—кожного носія Ааронового і Мелхиседекового священства, багатого і бідного, у кожній країні. За Господнім планом, кожний має що дати11.
Ось урок, який засвоює покоління за поколінням: і багатий і бідний—усі мають однакове священне зобов’язання—допомагати своєму ближньому. Від нас буде вимагатися, щоб усі ми працювали разом, аби успішно застосовувати принципи благополуччя і самозабезпечення.
Надто часто ми помічаємо потреби оточуючих нас, сподіваючись, що хтось якимось дивом з’явиться звідкілясь, аби ті потреби задовольнити. Можливо, ми чекаємо на експертів, які спеціалізуються на розв’язуванні конкретних проблем. Якщо так, то ми обділяємо свого ближнього служінням, яке б могли надати, і обділяємо себе можливістю служити. І хоч немає нічого поганого в самих експертах, усе ж будьмо реалістами: їх ніколи не вистачить для вирішення всіх проблем. Натомість Господь дав нам Своє священство і його організацію в кожній країні, де встановлено Церкву. А поряд з ним—Товариство допомоги. Як ми, носії священства, знаємо, жодні старання за програмою благополуччя не будуть успішними, якщо до них не залучити дивовижні дари й таланти наших сестер.
Це не Господній спосіб—сидіти на березі річки й чекати, поки вона висохне, щоб перейти через неї. Господній спосіб—це зібратися разом, засукати рукави і йти працювати та збудувати міст або зробити човен, щоб подолати води наших труднощів. Ви, чоловіки в Сіоні, ви, носії священства, є тими, хто може надихнути й принести полегшення святим, застосовуючи натхненні принципи програми благополуччя! Це ваша місія—відкрити свої очі, застосовувати священство і йти працювати в Господній спосіб!
Найвеличніша організація на землі
Під час Великої депресії Гарольду Б. Лі, який на той час служив президентом колу, ніяк не вдавалося знайти відповідь, як подолати бідність, нещастя та голод, що були такими поширеними у той час. Він звернувся з цим до Господа і спитав: “Яку організацію нам потрібно мати, щоб справитися з усім цим?”
І “це було так, наче Сам Господь сказав [йому]: “Поглянь-но, сину! Тобі не потрібна ніяка інша організація. Я дав тобі найвеличнішу організацію на лиці всієї землі. Величнішої за священство організації не існує. Усе, що тобі потрібно робити у світі,—це поставити священство до роботи. Оце і все”12.
У наш час нам теж треба почати саме з цього. Ми вже маємо Господню організацію на місцях. Наше нелегке завдання—визначити, як її використовувати.
Слід почати з ретельного ознайомлення з тим, що Господь вже відкрив. Ми не повинні припускати, що вже це знаємо. Нам треба ставитися до цього зі смиренням малої дитини. Кожне покоління повинно наново вивчати доктрини, які є основоположними у Господньому способі піклування про нужденних. Як навчали нас впродовж років багато пророків, принципи церковної програми благополуччя—це не просто хороші ідеї, це—відкриті Богом істини; саме вони є Його способом допомоги нужденним.
Брати, перш за все вивчайте відкриті принципи і доктрини. Прочитайте посібники, що стосуються церковної програми благополуччя13; скористайтеся веб-сторінкою providentliving.org в Інтернеті; перечитайте статтю про церковний план благополуччя у червневому номері журналу Ліягона за 2011 рік. Зрозумійте Господній спосіб забезпечення Його святих. Дізнайтеся, як принципи—турбота про нужденних, служіння ближньому і самозабезпечення—доповнюють один одного. Господній спосіб самозабезпечення—це збалансування багатьох складових життя, у т.ч. це освіта, підтримання здоров’я, зайнятість, сімейні фінанси та духовна сила. Ближче познайомтеся із сучасною програмою благополуччя Церкви14.
Після того як ви вивчите доктрини і принципи церковної програми благополуччя, прагніть застосувати вивчене до потреб людей, які знаходяться під вашим керівництвом. Що це означає, великою мірою буде визначатися тим, що ви збираєтеся з’ясувати для себе. Кожна сім’я, кожна спільнота, кожна територія у світі—різні. У церковній програмі благополуччя не існує єдиної відповіді на всі запитання. Це програма самодопомоги, за якою люди особисто відповідають за своє забезпечення. Серед наших ресурсів є такі: особиста молитва; наші Богом дані таланти і здібності; кошти, які можуть нам надати члени сім’ї та родичі; різні суспільні ресурси і, звичайно ж, турботлива підтримка кворумів священства і Товариств допомоги. Це допоможе нам дотримуватися натхненного зразка самозабезпечення.
Вам слід триматися курсу, який складається з Господньої доктрини і відповідає умовам вашої географічної території. Щоб забезпечити виконання божественних принципів програми благополуччя, вам не потрібно завжди дивитися на Солт-Лейк-Сіті. Натомість вам потрібно дивитися у посібники, у своє серце і в небеса. Довіртеся Господньому натхненню та ідіть Його шляхом.
І нарешті, ви повинні робити у своїй території те, що робили учні Христа у кожному розподілі: радьтеся разом, використовуйте всі доступні джерела, шукайте натхнення Святого Духа, питайте Господа про Його підтвердження, а потім засукуйте рукави і ставайте до роботи.
Я даю вам обіцяння: якщо ви будете дотримуватися цього взірця, то отримаєте конкретний провід про те хто, що, коли і де стосовно надання допомоги в Господній спосіб.
Благословення у наданні допомоги в Господній спосіб
Пророчі обіцяння і благословення, що стосуються церковної програми благополуччя—надання допомоги в Господній спосіб—є одними з найчудовіших і величних, які тільки Господь проголосив для Своїх дітей. Він сказав: “Якщо … будеш давати голодному хліб свій, і знедолену душу наситиш,—тоді-то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане, і буде Господь тебе завжди провадити”15.
Багаті ми чи бідні, де б ми не жили на цій планеті—ми всі потрібні одне одному, бо через посвячення свого часу, талантів і ресурсів наші духи мужніють і стають шляхетними.
Ця робота надання допомоги в Господній спосіб—не є ще одним пунктом у каталозі програм Церкви. Її не можна ігнорувати або відставляти на потім. Для нашої доктрини вона є центральною, вона є самою суттю нашої релігії. Брати, у нас, носіїв священства, є великий і особливий привілей—поставити священство до роботи. Ми повинні не відвертати свого серця чи розуму від необхідності ставати більш самозабезпеченими, краще турбуватися про нужденних і надавати милосердне служіння.
Матеріальне переплетене з духовним. Бог дав нам отримати цей земний досвід і земні труднощі, щоб їм бути, так би мовити, лабораторією, де б ми могли стати такими, якими Він хоче нас бачити. Давайте ж розуміти великий обов’язок і велике благословення, які приходять від дотримання принципів і надання допомоги в Господній спосіб. Я про це молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.