Краще дивитися вгору
Якщо ми, як Президент Монсон, виявляємо віру в Бога й прагнемо від Нього допомоги, то життєві тягарі нас не приголомшать.
Завершувався один надзвичайно важкий день наприкінці мого першого тижня служіння генеральним авторитетом, мій портфель ледь закривався, а з думки не йшло запитання: “Як же мені з усім цим впоратися?” Я вийшов з офісу сімдесятників і зайшов у ліфт Будинку церковної адміністрації. Ліфт почав спускатися, моя голова схилилася, і я тупо вп’явся очима у підлогу.
Двері відчинились, хтось увійшов у ліфт, а я навіть і не глянув. Коли двері зачинилися, я почув, як ця людина сказала: “Що ви там внизу видивляєтеся?” Я впізнав голос—то був Президент Томас С. Монсон.
Я швиденько підвів очі й відповів: “Та нічого”. (Звичайно ж, така розумна відповідь додала мені впевненості в собі!)
Але він обвів поглядом моє пригнічене обличчя й важкий портфель. Він посміхнувся й по-доброму порадив, показуючи наверх: “Краще дивитися вгору!” Поки ми спускалися на нижчий рівень, він радісно повідомив мені, що прямує в храм. Прощаючись зі мною, він своїм поглядом наче знову казав моєму серцю: “Тож пам’ятай, краще дивитися вгору”.
І коли він вийшов, мені на думку прийшли слова з Писань: “Віруйте в Бога; віруйте, що Він є …; віруйте, що Він має всю мудрість, і всю силу, і на небесах, і на землі”1. Коли я думав про силу Небесного Батька і Ісуса Христа, у моє серце прийшов спокій, якого я марно шукав на підлозі ліфта, що спускався.
Відтоді я думав про цей випадок і розмірковував над тим, яку роль відіграють пророки. Я був обтяжений, голова моя схилилася. Коли пророк заговорив, я поглянув на нього. Він перевів фокус мого погляду на Бога, туди, де б я міг бути зціленим і зміцненим завдяки Спокуті Христа. Саме так нам служать пророки. Вони ведуть нас до Бога2.
Я свідчу, що Президент Монсон не лише пророк, провидець і одкровитель, він також і чудовий приклад у дотриманні цього принципу—дивитися вгору. З усіх людей він міг би відчувати себе найбільш переобтяженим своїми обов’язками. Натомість він виявляє велику віру і сповнений оптимізму, мудрості й любові до інших людей. Його ставлення характеризується словами: “можу зробити” і “зроблю”. Він довіряє Господу й покладається на Нього, щоб мати силу, і Господь благословляє його.
Той випадок навчив мене: якщо ми, як Президент Монсон, виявляємо віру в Бога й прагнемо від Нього допомоги, то життєві тягарі нас не приголомшать. У нас не виникатиме відчуття неспроможності зробити те, на що нас було покликано, або те, що нам потрібно зробити. Ми будемо зміцнені, і наше життя сповниться миром та радістю3. Ми прийдемо до розуміння, що те, про що ми найбільше турбуємося, можливо й не має вічного значення, а якщо воно його має, Господь допомагатиме нам. Але ми повинні мати віру, щоб дивитися вгору, і сміливість, щоб йти напрямком, який Він вказує.
Чому нам у житті не вдається весь час дивитися вгору? Можливо, тому, що нам не вистачає віри в те, що таким простим способом ми можемо розв’язати свої проблеми. Наприклад, коли дітей Ізраїля покусали отруйні змії, Мойсею було наказано підняти мідяного змія на жердині. Мідяний змій символізував Христа. Ті, хто дивилися вгору на того змія, як порадив їм пророк, були зцілені4. Багато ж інших не дивилися вгору, і вони загинули5.
Алма погоджувався: ізраїльтяни не дивилися на змія, бо не вірили, що погляд на нього зцілить їх. Слова Алми стосуються і нас сьогодні:
“О мої браття, якби ви могли бути вилікуваними просто кинувши поглядом ваших очей, щоб вас можна було вилікувати, чи не глянули б швидко, або ви краще закам’яніли б вашими серцями у зневірі, і були б ледачими … ?
Якщо так, горе зійде на вас; але якщо не так, тоді киньте поглядом ваших очей і почніть вірити в Сина Божого, що Він прийде викупити Свій народ, і що Він страждатиме і загине на спокуту [наших] гріхів; і що Він встане знову з мертвих”6.
Порада Президента Монсона дивитися вгору—це метафора, що нагадує про Христа. Пам’ятаючи Його і довіряючи Його могуті, ми отримуємо силу через Його Спокуту. Саме завдяки їй ми можемо полегшити свої турботи, свої тягарі і свої страждання. Саме завдяки їй ми можемо бути прощеними і зціленими від болю своїх гріхів. Саме завдяки їй ми можемо отримати віру і силу, щоб витерпіти до кінця все7.
Недавно ми з сестрою Кук були на жіночій конференції у Південно-Африканській Республіці. Після того як ми послухали кілька надихаючих послань про застосування Спокути у своєму житті, президент Товариства допомоги колу запросила всіх нас вийти з приміщення на вулицю. Кожному з нас дали наповнену гелієм повітряну кульку. Президент пояснила, що наша кулька символізує будь-які тягарі, випробування або труднощі, що тягнуть нас назад у нашому житті. На рахунок “три!” ми відпустили свої кульки, тобто свої “тягарі”. Поглянувши вгору і спостерігаючи, як наші тягарі відлітають в далечінь, ми не стримались від вигуку “О-о-о-о!” Ця проста дія відпускання кульок стала дивовижним нагадуванням надзвичайної радості, що приходить від погляду на Христа і думки про Нього.
На відміну від відпускання наповнених гелієм повітряних кульок, духовний погляд вгору не є чимсь таким, що стається за один раз. Ми дізнаємося з причасної молитви, що повинні завжди пам’ятати Його і виконувати Його заповіді, щоб його Дух міг бути з нами щодня, аби направляти нас8.
Коли діти Ізраїля блукали у пустині, Господь кожного дня направляв їх у подорожі, якщо вони дивилися на Нього, щоб знати напрямок. У книзі Вихід ми читаємо: “А Господь ішов перед ними вдень у стовпі хмари, щоб провадити їх дорогою, а вночі в стовпі огню, щоб світити їм”9. Він вів їх постійно, і я даю вам своє смиренне свідчення, що Господь може те саме робити й для нас.
Тож як Він буде вести нас сьогодні? Через пророків, апостолів і провідників священства та через відчуття, що приходять до нас після того, як ми виллємо перед Небесним Батьком своє серце і свою душу в молитві. Він веде нас, коли ми уникаємо того, що від світу, каємося і змінюємося. Він веде нас, коли ми виконуємо Його заповіді і стараємося бути більше схожими на Нього. І Він веде нас Своїм Святим Духом10.
Щоб бути веденими у життєвій подорожі і щоб постійно мати в напарниках Святого Духа, ми повинні мати “ухо, що слухає” й “око, що бачить”—і те, і те має бути направлено вгору11. Ми повинні діяти у напрямку, який було нам вказано. Ми повинні дивитися вгору і йти вгору. І якщо ми робимо так, я знаю, ми звеселимося, тому що Бог хоче, аби ми були щасливими.
Ми—діти Небесного Батька. Він хоче бути частиною нашого життя, благословляти нас і допомагати нам. Він загоїть наші рани, витре наші сльози і допоможе на шляху, що веде в Його присутність. Якщо ми дивимося на Нього, Він вестиме нас.
Господь—Світоч мій. Я зла не боюсь.
І вдень, і вночі зі мною Ісус.
Мене захищає від смутку й гріха.
І віра моя в слові Божім зроста12.
Я свідчу, що наші гріхи прощаються і наші тягарі полегшуються, коли ми дивимося на Христа. “Давайте пам’ятати Його, … і не будемо опускати голови наші”13, бо, як сказав Президент Монсон: “Краще дивитися вгору”.
Я свідчу, що Ісус—наш Спаситель і Викупитель, в ім’я Ісуса Христа, амінь.