Діти
Я свідчу про велике благословення мати дітей і щастя, яке вони принесуть нам у цьому житті та у вічностях.
Дивлячись в очі дитини, ми бачимо сина або дочку Бога, які були з нами у доземному житті.
Великим привілеєм чоловіка й дружини, які спроможні народжувати дітей, є забезпечення смертними тілами цих духовних дітей Бога. Ми віримо в сім’ї і ми віримо у важливість народжувати дітей.
Коли у чоловіка й дружини народжується дитина, вони виконують частину плану нашого Небесного Батька приводити дітей на землю. Господь сказав: “Це є Моя робота і Моя слава—здійснювати безсмертя і вічне життя людини”1. Перед безсмертям має бути смертне життя.
Сім’ю встановлено Богом. Сім’ї є центральною частиною плану нашого Небесного Батька тут, на землі, і у вічностях. Коли Адам і Єва об’єдналися у шлюбі, в Писаннях написано: “І поблагословив їх Бог, і сказав Бог до них: “Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте землю”2. У наші дні пророки й апостоли проголосили: “Перша заповідь, яку Бог дав Адамові та Єві, стосувалася здатності бути батьками, яку вони мали, як чоловік і дружина. Ми проголошуємо, що Божа заповідь Його дітям розмножуватися і наповнювати землю залишається в силі”3.
В Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів цю заповідь не забули і не скасували4. Ми висловлюємо глибоку подяку за надзвичайну віру, яку виявляють чоловіки й дружини (особливо наші дружини), у їхній готовності мати дітей. Рішення, коли народжувати дітей і скільки їх має бути, приймаються приватно між чоловіком, дружиною та Господом. Ці рішення є священними—рішеннями, які повинні прийматися зі щирою молитвою і втілюватися з великою вірою.
Багато років тому старійшина Джеймс О. Месон, сімдесятник, розповів мені таку історію: “Народження нашої шостої дитини було незабутньою подією. Дивлячись у пологовому будинку на цю, ще одну прекрасну дочку, лише через кілька хвилин після її народження, я чітко почув голос, який проголосив: “Буде й інша дитина і це буде хлопчик”. Не подумавши, я поквапився повернутися до ліжка моєї абсолютно виснаженої дружини і повідомив її про добру новину. Я вибрав не дуже підходящий час”5. Рік за роком Месони очікували на появу їхньої сьомої дитини. Три, чотири, п’ять, шість, сім років пройшло. Нарешті, через вісім років народилася їхня сьома дитина—маленький хлопчик.
Минулого квітня Президент Томас С. Монсон сказав:
“Якщо колись норми Церкви і норми суспільства переважно збігалися, нині між ними широке провалля, і воно дедалі збільшується. …
Спаситель людства, говорячи про Себе, сказав, що Він у світі, але не від світу. Ми також можемо бути у світі, але не від світу, коли відкинемо хибні концепції і вчення, і залишимося вірними тому, що заповідав Бог”6.
Багато голосів нині у світі занижують важливість мати дітей або пропонують відкладати з їх народженням чи обмежуватися певною кількістю дітей в сім’ї. Мої дочки недавно показали мені блог однієї матері християнки (не нашого віросповідання), у якої п’ятеро дітей. Вона писала: “[Зростаючи] в цій культурі, дуже важко перейнятися баченням материнства, як про нього говориться в Біблії. … Народження дітей цінується набагато нижче, ніж навчання в університеті, і напевно нижче, ніж подорожування світом. Воно цінується нижче можливості вийти й розважитися ввечері, нижче “прокачки” тіла у спортивному залі. Будь-яка робота чи сподівання її отримати стали важливішими за нього. Далі вона додала: “Материнство—це не хобі, це покликання. Ви не колекціонуєте дітей, бо вважаєте їх гарнішими за марки. Вони не є чимось, чим ви можете займатися, якщо буде час. Саме на них Бог дав вам час”7.
Піклуватися про маленьких дітей нелегко. Часто буває дуже важко. Молода мама увійшла в автобус з сімома дітьми. Водій автобуса запитав: “Вони всі ваші, пані? Чи у вас пікнік?”
“Вони всі мої,—відповіла вона.—І це не пікнік!”8
В той час, як світ все частіше запитує: “Вони всі ваші?”, ми дякуємо за те, що ви створюєте в Церкві притулок для сімей, де ми шануємо матерів з дітьми і допомагаємо їм.
Не існує таких слів, щоб висловити вдячність і любов праведного батька за безмірний дар своєї дружини народжувати і піклуватися про їхніх дітей.
Лише через кілька тижнів після одруження, зі старійшиною Месоном стався ще один випадок, який допоміг йому розставити пріоритети щодо своїх сімейних обов’язків. Він сказав:
“Ми з Мері дійшли висновку, що для того, щоб я міг закінчити медичну школу, їй потрібно продовжувати працювати. І хоча ми цього не хотіли, але з народженням дітей треба було почекати. [Читаючи церковний журнал в домі моїх батьків], я побачив статтю старійшини Спенсера В. Кімбола, тоді члена Кворуму дванадцятьох, [в якій наголошувалося на] обов’язках у шлюбі. За словами старійшини Кімбола, одним зі священних обов’язків був розмножуватися і наповнювати землю. Будинок моїх батьків знаходився [неподалік] від Будинку Церковної адміністрації. Я негайно пішов туди і через 30 хвилин після того, як я прочитав статтю старійшини Спенсера В. Кімбола, я вже сидів за робочим столом навпроти нього”. (Сьогодні це вже буде не так легко зробити).
“Я пояснив, що хочу стати лікарем. І у нас не було альтернативи, як тільки відкласти з народженням наших дітей. Старійшина Кімбол терпеливо вислухав і спокійно відповів: “Брате Месон, чи хотів би Господь, аби ви порушили одну з його важливих заповідей, щоб стати лікарем? З допомогою Господа ви можете народжувати дітей і все ще стати лікарем. Де ж ваша віра?”
Старійшина Месон продовжував: “Наша перша дитина народилася менше ніж рік потому. Ми з Мері невтомно працювали, і Господь відкрив небесні отвори”. Месони були благословенні ще двома дітьми до того, як він закінчив медичну школу чотирма роками пізніше9.
По всьому світі настала доба економічної нестабільності та фінансової невпевненості. Під час квітневої генеральної конференції Президент Томас С. Монсон сказав: “Якщо вас непокоїть ваша спроможність фінансово забезпечувати дружину і сім’ю, я запевняю вас, що немає сорому в тому, що подружня пара живе економно і заощадливо. Як правило, саме в ці складні часи ви, як подружня пара, стаєте ближчими одне до одного, навчаючись жертвувати і приймати складні рішення”10.
Пронизливе питання старійшини Кімбола: “Де ж ваша віра?”, звертає нас до Святих Писань.
Адам і Єва народили свою першу дитину не в Еденському саду. Залишивши сад, “Aдам [і Єва] поча[ли] порати землю. … І пізнав Адам жінку свою, і вона породила … синів і дочок, і [діючи з вірою] вони почали плодитися й наповнювати землю”11.
Діючи з вірою, Легій і Сарія народили своїх синів Якова та Йосипа не у себе вдома в Єрусалимі, де було золото, срібло й коштовності. Це сталося в пустині. Легій говорив про свого сина Якова, називаючи його “мій першонароджений у дні мого лиха в пустині”12. Про Йосипа ж він сказав: “Ти народився в пустині [наших] страждань; так, у дні [нашої] найбільшої журби виношувала тебе твоя мати”13.
У Книзі Вихід говориться про чоловіка й жінку, які одружилися і, через вчинки віри, у них народився хлопчик. На вхідних дверях у них не було таблички, яка б запрошувала завітати до них з нагоди його народження. Вони переховували його, бо фараон наказав, щоб кожне немовля чоловічої статі з ізраїльтян було кинуте до річки14. Решту історії ви знаєте: дитя з любов’ю поклали у маленьку скриньку з очерету і поставили її не березі річки. За ним стежила його сестра, коли його знайшла дочка фараона, а потім його власна мати піклувалася про нього в якості няньки. Дочка фараона взяла хлопчика і прийняла його, як свого власного сина та назвала його Мойсеєм.
У найулюбленішій історії про народження дитяти не було прикрашеної дитячої кімнати чи вишуканої колиски. Для Спасителя світу були лише ясла.
У “найкращі [й] … найгірші часи”15 справжні святі Бога, діючи з вірою, ніколи не забували, не відкидали і не зневажали “Бож[у] заповідь … розмножуватися і наповнювати землю”16. Ми йдемо вперед з вірою, усвідомлюючи, що рішення, скільки дітей народжувати і коли це робити, приймаються між чоловіком і дружиною та Господом. Ми не повинні судити одне одного у цьому питанні.
Народження дітей—це дуже чутлива тема, що може бути дуже болісною для праведних жінок, які не мають можливості вийти заміж і створити сім’ю. Шляхетні жінки, наш Небесний Батько знає ваші молитви й бажання. Як же ми вдячні за ваш чудовий вплив і те, що ви огортаєте руками любові дітей, яким потрібна ваша віра й сила.
Народження дітей також може бути болісною темою для праведних подружніх пар, які одружуються і виявляють, що не спроможні мати дітей, яких вони так палко прагнули, або для чоловіка та дружини, які планували мати велику сім’ю, але благословенні маленькою сім’єю.
Ми не завжди можемо пояснити причини складнощів нашого смертного життя. Іноді життя здається дуже несправедливим—особливо, коли нашим найбільшим бажанням є чинити саме так, як заповідав Господь. Як слуга Господа я запевняю вас, що це обіцяння незмінне: “Вірні члени Церкви, чиї обставини не дозволяють їм отримати благословення вічного шлюбу й можливості бути батьками в цьому житті, отримають усі обіцяні благословення у вічностях, за умови, що вони дотримуватимуться завітів, які уклали з Богом”17.
Президент Дж. Скотт Доріус з Перуанської Лімської західної місії повідав мені їхню історію. Він розповідав:
“Ми з Бекі були одружені вже 25 років і не могли мати [або усиновити чи удочерити] дітей. Кілька разів ми переїжджали. Нам було незручно, а іноді й болісно представлятися у кожному новому місці. Члени приходу цікавилися чому у нас [не було] дітей. Але не тільки вони хотіли це знати.
Коли мене покликали єпископом, члени приходу [висловлювали] занепокоєння тим, що у мене не було досвіду у вихованні дітей та підлітків. Я подякував їм за їхню підтримку і попросив їх дозволити мені попрактикуватися у навичках виховання дітей на їхніх дітях. І вони з любов’ю погодилися.
Ми чекали, сподівалися й навчалися терпінню. Через 25 років шлюбу в нашому житті чудовим чином з’явилася дитинка. Ми удочерили дворічну Ніколь, а потім усиновили новонародженого Ніколая. Зараз люди говорять нам компліменти щодо наших прекрасних онуків. Ми сміємося й кажемо: “Це наші діти. Ми повернули наше життя назад”18.
Брати і сестри, ми не повинні бути швидкими на осуд одне одного у цьому священному й приватному обов’язку.
“І взяв [Ісус] дитину … і, обнявши її … промовив …
Коли хто в Ім’я Моє прийме одне з дітей таких, той приймає Мене: Хто ж приймає Мене, … приймає … Того, Хто послав Мене”19.
Яке чудове благословення ми маємо—приймати синів і дочок Бога в наш дім.
Давайте смиренно і з молитвою намагатися зрозуміти і прийняти заповіді Бога, з благоговінням дослухаючись до голосу Його Святого Духа.
Сім’ї є центральною частиною вічного плану Бога. Я свідчу про велике благословення мати дітей і щастя, яке вони принесуть нам у цьому житті та у вічностях. В ім’я Ісуса Христа, амінь.