Ті, хто надає допомогу
Вас буде зміцнено і ви отримаєте натхнення знати межі та міру вашої здатності служити.
Я вдячний за можливість бути з вами цього вечора. Жінки Церкви Ісуса Христа все більше й більше стають товариством сестер, описаним матір’ю пророка Джозефа Сміта, Люсі Мак Сміт, такими словами: “Ми повинні плекати одна одну, піклуватися одна про одну, втішати одна одну і навчатися, щоб ми усі разом могли посісти місце на небесах”1.
Це чудове описання якостей, необхідних, щоб об’єднатися у стані щастя з Богом, складається з трьох частин. Одна з них—піклуватися одна про одну. Інша—навчати одна одну і отримувати навчання. І третя— разом посісти місце у присутності Бога.
Моя мета сьогодні полягає в тому, щоб допомогти вам відчути схвалення і подяку Бога за те, що ви вже зробили, аби допомогти одна одній досягти цієї величної цілі. І, по-друге, я хочу описати дещо з того, що ще станеться під час вашого об’єднаного служіння.
Подібно до сестер з попередніх поколінь, ви відгукнулися на заклик Господа піти допомагати іншим. У 1856 році пророк Бригам Янг попросив святих вирушити на допомогу піонерам з ручними візками, які застрягли у снігу серед гір. Він сказав у той час нагальної потреби, звертаючись до членів Церкви на генеральній конференції: “Уся ваша віра, релігія і сповідування релігії, ніколи не спасуть душу жодного з вас в целестіальному царстві нашого Бога, якщо ви не будете дотримуватися саме тих принципів, яких я вас зараз навчаю. Рушайте і привезіть тих людей, що зараз на рівнинах, і дбайливо потурбуйтеся про ті речі, які ми звемо земними, … інакше ваша віра буде марною”2.
Сотні жінок у Юті відгукнулися на цей заклик. Незважаючи на свою бідність, вони наповнили візки усім, чим змогли поділитися, і всім, що змогли зібрати в інших, щоб допомогти тим, кого спіткало лихо. Одна з тих доблесних сестер написала: “Я ніколи не отримувала більшого задоволення і, можу сказати, більшої радості від жодної роботи, яку мені коли-небудь доводилось виконувати у житті—така панувала одностайність у наших почуттях”3.
Коли порятунок було здійснено і сніги розтали, та сама сестра записала запитання свого відданого серця: “Яким буде наступне завдання для охочих рук?”4
У наш час багато доблесних сестер втілили свою віру в дію у сотнях місцевостей по всій землі. І вони запитують у своїх серцях і молитвах, ставлячи те саме запитання про майбутнє свого життя, сповненого служіння.
Кожна з вас знаходиться на унікальному етапі у своїй подорожі до вічного життя. У декого за плечима багаторічний досвід, а інші роблять лише перші кроки по стежині свого земного учнівства. У кожної унікальна історія життя і перед кожною постають унікальні виклики. Але всі ви є сестрами і улюбленими дочками нашого Небесного Батька, який знає кожну з вас і піклується про кожну.
Ви разом надзвичайно чудово плекаєте та втішаєте одна одну і піклуєтеся одна про одну. Усього місяць тому я став свідком потрійного чуда вашого служіння одній з сестер. Як її батько, я дякую вам і хочу висловити свою вдячність Богові, Який скеровував одну з візитних вчительок.
Наша дочка Елізабет, яка живе в іншому штаті та іншому часовому поясі, була вдома зі своєю трирічною донькою. Її інша дитина перший тиждень відвідувала дитячий садочок. Елізабет була на сьомому місяці вагітності й чекала народження своєї третьої дитини, про яку лікарі сказали, що це буде дівчинка. Її чоловік, Джошуа, був на роботі, далеко від дому.
Коли вона побачила, що в неї почалась кровотеча, яка ставала дедалі більшою, то зателефонувала чоловікові. Він сказав її викликати “швидку допомогу” і пообіцяв зустріти її в лікарні, яка знаходилась на відстані 20 хвилин від її дому. Перш, ніж вона почала набирати номер, вона почула стукіт у вхідні двері.
На її подив, у дверях стояла її напарниця по візитному вчителюванню з Товариства допомоги. Вони не домовлялися про зустріч цього ранку. Її напарниця просто відчула спонукання прийти й відвідати Елізабет.
Вона допомогла їй і посадила її в машину. Вони прибули до лікарні за лічені хвилини до того, як Джошуа примчав з роботи. Лікарі вирішили, що мають менш, ніж за 20 хвилин зробити хірургічну операцію, щоб витягти дитину і врятувати Елізабет та її маля. Ось так із голосним плачем у світ прийшла дівчинка, за 15 тижнів до запланованого часу. Її вага становила 765 грамів. Але вона була жива, і живою була Елізабет.
Того дня частково виповнилися слова Люсі Мак Сміт. Віддана жінка з Товариства допомоги, відчуваючи спонукання Святого Духа, пильнувала, плекала і втішала свою сестру в Божому царстві. Вона і десятки тисяч інших, які подібним чином натхненно служили упродовж поколінь, мають подяку не лише від тих, кому вони допомогли, та їхніх близьких, але також від Господа.
Ви пам’ятаєте Його слова вдячності тим, хто отримує небагато визнання за свою доброчинність: “Цар відповість і промовить до них: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”5.
Але диво того, що одна сестра з Товариства допомоги вчасно прийшла на допомогу іншій, у кілька разів збільшилося завдяки силі об’єднаного товариства сестер. Ось лише частина послання, яке єпископ Елізабет надіслав їй та Джошуа у ті години, коли вони знаходилися у лікарні після народження немовляти: “Президент Товариства допомоги тримає все під контролем. Ми вже розробляємо план на майбутнє, як допомогти вам з вашими дівчатками вдома, щоб Елізабет могла їздити до лікарні й назад, поки чудове немовля, якому ще не надали імені, залишається там. Ми допомагали так у подібних випадках раніше і робили це протягом тривалого часу, і [наші] святі в захопленні від цієї нагоди.
Потім єпископ продовжив, кажучи про себе та приход: “Ми навіть приїздили до лікарні та сиділи з дітьми в ігровій кімнаті, коли мами не хотіли їх залишати в якомусь іншому місці”.
А потім додав: “Звичайно, ми не будемо втілювати наш план, доки не скоординуємо і не узгодимо все з вами. Я просто хотів вам сказати, щоб ви не хвилювалися про ті справи, які ми можемо виконати [і виконаємо]”.
Завдяки тому, що вони зробили для моєї дочки, у неї з’явилась дорогоцінна нагода вперше потримати на руках свою крихітну доньку.
І потім єпископ завершив своє послання до Джошуа та Елізабет словами, якими сестри по всьому світу діляться, щоб служити іншим заради Господаря: “Зберігай віру”.
Якими б різними не були ваші особисті обставини і минуле, я можу сказати вам дещо про те, що чекає на вас у майбутньому. Якщо ви зберігатимете віру, то побачите, що Господь часто запрошуватиме вас служити комусь нужденному, коли це здаватиметься незручним. Це може здаватися неприємним і можливо навіть нездійсненним завданням. Коли прийде заклик, може здатися, що немає потреби залучати вас або що хтось інший може легко надати допомогу.
Пам’ятайте—коли Господь робить так, що на нашому шляху з’являється хтось нужденний, ми настільки ж вшановуємо доброго самарянина за те, що він не зробив, як і за те, що зробив. Він не пройшов повз побитого мандрівника іншим боком дороги, хоч той був чужинцем і, можливо, ворогом. Він зробив те, що міг для побитого чоловіка, і потім ввів в дію конкретний план для інших, щоби можна було зробити більше. Він вчинив так, оскільки розумів, що для надання допомоги може знадобитися більше зусиль, ніж може докласти одна людина.
Уроки з цієї історії можуть скеровувати вас незалежно від того, яким буде ваше майбутнє. Ви вже отримували такі ж уроки під час свого дитинства і в недавньому минулому.
Принаймні один раз, і можливо частіше, ви були здивовані, коли перед вами була людина, яка потребувала допомоги. Можливо, це був батько чи мати, дідусь чи бабуся, сестра або дитина, яких вразила хвороба чи непрацездатність. Ваше почуття співчуття перевершило ваші людські бажання. То ж ви почали пропонувати допомогу.
Подібно до того, як це було з мандрівником в історії з Писань про доброго самарянина, скоріш за все необхідна допомога обернулася у тривале піклування, яке ви не могли здійснювати самотужки. Самарянин мав передати мандрівника під опіку власника гостиниці. Господній план служіння нужденним передбачає, що таке служіння має здійснюватися групою людей.
Єпископи і президент Товариства допомоги завжди закликають членів сім’ї допомагати одне одному, коли необхідно. Цього правила дотримуються з багатьох причин. Найголовніша з них—надати більшій кількості людей благословення зростання любові, яке приходить від служіння одне одному.
Ви спостерігали і відчували це благословення. Щоразу, коли ви піклувались про когось, навіть протягом нетривалого часу, ви відчували любов до людини, якій служили. У міру того, як подовжувався час, протягом якого було необхідно надавати допомогу, зростало почуття любові.
Оскільки ми смертні, цьому зростанню любові могли заважати почуття розчарування і втоми. Це ще одна причина того, чому Господь дозволяє нам отримувати допомогу інших у нашому служінні нужденним. Саме з цієї причини Господь створив товариства тих, хто надає допомогу.
Кілька тижнів тому я був присутнім на причасних зборах, де попросили підвестися молоду жінку, щоб підтримати її в якості помічника координатора візитного вчителювання. Я навіть не знав про існування такої посади. Я думав, чи знає вона, який подарунок зробив їй Господь. Через те, що її дитина була неспокійною, вона мала залишити збори раніше і в мене не було нагоди сказати їй, наскільки Господь любитиме і цінуватиме її за її допомогу, з координації роботи Його послідовниць.
Щоб піклуватися про нужденних потрібна група людей—товариство, в якому панують любов і єдність. Саме його Господь і розбудовує серед вас. Він любить вас за будь-яку роль, яку ви виконуєте.
Одним з доказів Його вдячності є те, що Бог дозволяє вам відчувати зростаючу любов до тих, кому ви служите. Це одна з причин того, чому ви ридаєте, коли помирає хтось, кому ви служили протягом тривалого часу. Втрата нагоди піклуватися про них може відчуватися навіть як більша втрата, ніж тимчасова розлука. Нещодавно я чув, як одна жінка, яку я знав довгий час, свідчила того тижня, коли помер її чоловік, що вона вдячна за можливість служити йому до самого кінця його життя. Не було видно сліз, але можна було побачити її щасливу усмішку.
Хоча здійснення сповненого любові служіння людям щедро винагороджується, ви пізнали, що існують фізичні, емоційні та фінансові обмеження можливостей. Людині, яка досить тривалий час надає допомогу, може самій знадобитися допомога.
Господь, Який досконало служив нужденним, дав тим, хто надає допомогу, натхненну пораду цими словами, сказаними царем Веніямином і записаними у Книзі Мормона: “Заради збереження прощення ваших гріхів … я б хотів, щоб ви передали від вашого майна бідним, кожна людина згідно з тим, що вона має, тобто нагодувати голодних, одягти роздягнених, відвідати хворих і надати їм допомогу, духовну і матеріальну, згідно з їхніми потребами”6.
Але потім Він застерігає тих з вас, хто може не реагувати на очевидність того, що ви докладаєте надто багато зусиль і витрачаєте надто багато часу у своєму сповненому любові служінні: “І стежте за тим, щоб усе це робилося з мудрістю і за порядком; бо не обов’язково, щоб людина [або будь-хто, хто надає допомогу] бігла швидше, ніж їй під силу. Але ще, необхідно, щоб вона була старанною, щоб таким чином вона могла здобути винагороду; отже, все повинно робитися за порядком”7.
Цю пораду може бути важко застосувати, коли здається, що вибір полягає у балансуванні між бажанням робити все, що в ваших силах, допомагаючи іншим, і мудрістю, щоб обачливо задовольняти свої власні потреби, аби мати ці сили для служіння. Можливо, ви бачили людей, перед якими поставав такий важкий вибір. Одним з прикладів цього є рішення піклуватися про людину, яка наближається до кінця свого життя вдома чи у будинку догляду за літніми людьми, коли ви самі можете бути на грані виснаження.
Ваше знання плану спасіння може скеровувати вас за таких важких обставин. Це одна з причин того, чому Люсі Мак Сміт мудро сказала, що сестри мають “отримувати настанови”.
Це допомагає мати тверду переконаність в тому, що Господь має мету для кожної дитини Бога у плавильні земного життя. Він навчив пророка Джозефа суті плану спасіння такими словами, коли тому було важко зрозуміти, здавалось би, безкінечні випробування: “І тоді, якщо ти витерпиш це достойно, Бог піднесе тебе на висоту”8.
Наш вибір надати найкращу допомогу комусь, хто зазнає важких випробувань, призводить до питання: “Що мені слід робити, аби найкраще допомогти людині, яку я люблю, щоб “витерпіти це достойно”?” Саме ми маємо збільшити імовірність того, що він або вона зможе зміцнювати віру в Христа, мати яскраву надію на вічне життя і виявляти милосердя, чисту любов Христа, до кінця свого життя.
Я бачив, як сестри у царстві зосереджуються на Спасителі і Його цілі. Згадайте випадки, коли ви заходили у кімнату, де проводились збори Товариства допомоги або Початкового товариства чи Товариства молодих жінок.
Може бути не видно зображення Спасителя або Його слів, але ви знаєте, що протягом тієї години тут відчувалося свідчення про реальність і цінність Його Спокути, як це відбувалося цього вечора. Можливо, там не буде фотографії святого храму або слів “Може сім’я святих жити вічно”, але ви можете бачити надію в їхніх усмішках.
І ви бачили, як і я, як мудра візитна вчителька зміцнює впевненість сестри, перед якою постали випробування, в тому, що її служіння комусь, навіть у часи особистих невдач, ще потрібне і важливе. Чудові президенти Товариства допомоги знаходять шляхи, щоб надати можливість тим, хто потребує допомоги, самим допомагати, піклуючись про інших. Вони створюють нагоди, щоб сестри витерпіли достойно ці випробування, допомагаючи одна одній з чистою любов’ю Христа. Вони можуть, серед іншого, лагідно закликати втомлену сестру, яка надає допомогу, відпочити і прийняти допомогу інших.
Сестри уможливлюють це, не осуджуючи тих, хто проходить крізь випробування. Більшість людей, які несуть важкі тягарі, починають сумніватися у собі та своїй особистій цінності. Ми полегшуємо їхні тягарі, терпеливо ставлячись до їхніх слабкостей та наголошуючи на всіх чеснотах, які ми можемо побачити в них. Господь це робить. І ми можемо наслідувати Його приклад. Він найбільше піклується про всіх людей.
Ми часто говоримо про силу кола сестер у Церкві Ісуса Христа. Ми повинні навчитися бачити, що Спаситель завжди у колі, коли ми запрошуємо Його.
Ми будемо бачити все більше і більше, як дочки Бога запрошують сестер до свого кола. Як сестри, приходячи на збори і дивлячись, де сісти, почують лагідно промовлені слова: “Будь ласка, сідай біля мене”.
Ми почуємо ці слова у той день у майбутньому, який бачила наперед Люсі Мак Сміт, коли сестри будуть “сидіти разом на небесах”. Ми не миттєво готуємося до того дня. Він настане після днів і років піклування одна про одну і вкорінення слів вічного життя глибоко у наших серцях.
Я молюся про те, щоб багато з нас були разом у славетному майбутньому, що розгортається перед нами. Я свідчу, що ваша надія на ті дні буде сповнена. Господь Ісус Христос Своєю безкінечною Спокутою уможливив це для кожної з вас. Небесний Батько чує ваші сповнені віри молитви про скерування і допомогу, щоб витерпіти у своєму служінні Йому, і відповідає на них.
До вас і тих, кому ви допомагаєте, послано Святого Духа. Вас буде зміцнено і ви отримаєте натхнення знати межі та міру вашої здатності служити. Дух втішатиме вас, коли ви, можливо, будете думати: “Чи достатньо я зробила?”
Я свідчу, що Господь буде з вами і що Він підготує і позначить для вас шлях у вашому служінні тим, кого Він любить у їхніх потребах і випробуваннях. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.