Спочатку спостерігай, потім служи
Коли ми служимо дітям Бога, то з набуттям досвіду кожен з нас може стати більш схожим на Спасителя.
Одним з найвеличніших наявних доказів того, що наш любий пророк, Президент Томас С. Монсон, є обраним Господнім слугою, є те, що він навчився наслідувати приклад Спасителя—служити індивідуально, одній людині за одною. Ті з нас, хто увійшов у води хрищення, уклали завіт чинити так само. Ми уклали завіт “завжди пам’ятати [Спасителя], і дотримуватися Його заповідей”1, і Він сказав: “Оце Моя заповідь,—щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!”2
Зверніть увагу на те, що наступні слова Президента Монсона містять такий самий заклик: “Нас оточують ті, хто потребує нашої уваги, заохочення, підтримки, утішання чи доброти. … Ми всі в руках Господа тут, на землі, і маємо доручення служити і надихати Його дітей. Він покладається на кожного з нас”3.
Чи ви почули його—заклик любити одне одного? Для декого служіння чи допомога одній людині за одною, наслідуючи приклад Спасителя, видається нелегкою справою. Але, коли ми служимо дітям Бога, то з набуттям досвіду кожен з нас може стати більш схожим на Спасителя. Щоб допомогти нам краще любити одне одного, я б хотіла запропонувати запам’ятати чотири слова: “Спочатку спостерігай, потім служи”.
Майже 40 років тому ми з чоловіком вирушили до храму на наше п’ятничне вечірнє побачення. Ми одружилися незадовго до цього, і я нервувала, оскільки це було моє лише друге відвідування храму як жінки, яка щойно уклала шлюб. Одна з сестер, що сиділа поруч зі мною, мабуть це помітила. Вона нахилилась до мене і благоговійно прошепотіла: “Не хвилюйся. Я допоможу тобі”. Я заспокоїлася і змогла надалі з радістю поклонятися на храмовій сесії. Вона спочатку спостерігала, потім служила.
Усіх нас закликали дотримуватися вчень Ісуса і служити іншим. Цей заклик стосувався не лише наших чудових сестер. Коли я наводитиму кілька повсякденних прикладів того, як члени Церкви навчилися спочатку спостерігати, а потім служити, звертайте увагу на Ісусові вчення, які вони ілюструють.
Шестирічний хлопчик з Початкового товариства сказав: “Коли мене вибрали помічником у класі, я міг вибрати собі когось за друга, щоб той допомагав разом зі мною. Я вибрав [хлопчика з мого класу, який задирався до мене], оскільки його ніколи не вибирав ніхто з інших. Я хотів, щоб він мав добрі почуття”4.
За чим спостерігав цей хлопчик? Він звернув увагу на те, що задираку в класі ніколи не вибирали. Що він зробив, щоб послужити? Він просто вибрав його бути своїм другом, щоб вони могли допомагати в класі. Ісус навчав: “Любіть ворогів своїх, благословляйте тих, хто вас проклинає, творіть добро тим, хто ненавидить вас”5.
В одному з приходів носії Ааронового священства спочатку спостерігали, а зараз здійснюють важливе служіння. Щотижня молоді чоловіки приходять рано і стоять назовні перед домом зборів у дощ, снігопад або жахливу спеку, чекаючи на приїзд багатьох літніх членів їхнього приходу. Вони виймають інвалідні візки та ходунки з машин, підтримують міцними руками і терпеливо супроводжують сивочолих літніх людей у будівлю. Вони воістину виконують свій обов’язок перед Богом. Спостерігаючи, а потім служачи, вони уособлюють вчення Спасителя: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих, те Мені ви вчинили”6. У міру впровадження нового навчального плану для молоді, очі цих молодих чоловіків безсумнівно відкриються, і вони побачать ще більше можливостей служити подібно до Христа.
Для того, щоб спостерігати і служити, іноді потрібно докладати значних зусиль. Одна натхненна молода жінка, на ім’я Александрія, помітила, що її двоюрідна сестра Медісон не в змозі виконати вимоги програми “Особистий розвиток”, оскільки хворіє на тяжку форму аутизму. Александрія організувала молодих жінок з її приходу, порадилася з її провідниками і вони вирішили робити для Медді щось з того, чого та сама не могла робити для себе. Кожна з молодих жінок виконала за Медді частину завдань і проектів з програми “Особистий розвиток”, щоб допомогти їй отримати свій медальйон7.
Ці молоді жінки добре опанують ролі материнства і сестринства в Товаристві допомоги, оскільки вже зараз навчаються спочатку спостерігати, а потім здійснювати милосердне служіння.
Президент Монсон нагадував нам, що милосердя, “ця чиста любов Христа”8—або, іншими словами, спостереження і служіння—“проявляється, коли про літню вдову пам’ятають і приводять у приход” та “коли сестру, що сидить самотньо на зборах Товариства допомоги, запрошують: “Ідіть сюди, сідайте з нами”9. Тут працює золоте правило: “Отже, все, що б ви хотіли, аби [чоловіки чи жінки] робили для вас, робіть таке для них”10.
Один спостережливий чоловік виконав два важливих служіння. Він розповідає:
“Якось у неділю я допомагав своїй дружині в класі Початкового товариства, в якому було багато непосидючих семирічних дітей. Коли почався спільний захід Початкового товариства, я помітив, що одна дівчинка сидить, зщулившись, на своєму стільці, і, по всьому видно, не дуже добре себе почуває. Дух прошепотів, що її потрібно втішити, тож я сів біля неї і тихенько запитав, що її хвилює. Вона не відповіла …, тож я тихенько почав їй наспівувати.
У Початковому товаристві вивчали нову пісню, і коли ми заспівали “Я серцем слухаю Його, Спасителя мого”, я почав відчувати надзвичайне світло і тепле відчуття в моїй душі. … Я отримав особисте свідчення про любов нашого Спасителя до цієї дівчинки … і до мене. … Я зрозумів, що ми—руки [Спасителя], коли служимо конкретній людині”11.
Цей брат, подібний до Христа, не лише помітив, що його дружина потребує допомоги в класі, в якому багато непосидючих семирічних дітей, він також послужив конкретній дитині, яка мала в цьому потребу. Він наслідував Спасителя, Який навчав: “Діяння, які ви бачили, коли Я робив, є тими, які ви теж будете робити”12.
Нещодавно через повінь перед учнями Ісуса Христа відкрилось чимало можливостей, щоб спочатку спостерігати, а потім служити. Чоловіки, жінки, підлітки та діти бачили зруйновані підприємства та будинки і залишили всі свої справи, щоб допомогти розчистити і відремонтувати пошкоджені будівлі. Дехто побачив, що існує потреба допомогти випрати безліч речей. Інші старанно очищували від бруду фотографії, юридичні документи, листи та інші важливі папери і потім обережно підвішували їх, щоб ті висохли, аби зберегти усе, що тільки можна. Спостереження, а потім служіння не завжди є зручними справами і не завжди вписуються в наш особистий розклад.
Що може бути кращим місцем для спостереження, а потім служіння, ніж домівка? Це можна побачити на прикладі з життя старійшини Річарда Г. Скотта:
“Одного разу вночі наш маленький син, Річард, який був хворий на серце, прокинувшись, заплакав. … Зазвичай моя дружина завжди вставала і заспокоювала малюка, що плакав, але цього разу я сказав: “Я заспокою його”.
Через хворобу, коли він починав плакати, його маленьке серце починало дуже швидко битися. Він зригував усю їжу, і постіль ставала брудною. Тієї ночі я, притиснувши його до себе і намагаючись заспокоїти його серцебиття та зупинити його плач, переодягнув його й поміняв простирадла. Я тримав його на руках, доки він не заснув. Тоді я ще не знав, що всього через кілька місяців він помре. Я завжди пам’ятатиму, як тримав його на руках тієї ночі”13.
Ісус сказав: “Хто великим із вас хоче бути,—хай буде слугою він вам”14.
Іноді перед нами постає спокуса служити так, як хочемо ми, і не обов’язково так, як того вимагає ситуація. Коли старійшина Роберт Д. Хейлз навчав принципу заощадливого життя, він навів приклад того, як купував подарунок для своєї дружини. Вона запитала: “Ти хочеш купити його для мене чи для себе?”15 Якщо під час служіння ми адаптуємо це запитання до себе і запитаємо: “Я роблю це для Спасителя чи для самого себе?”—тоді наше служіння вірогідніше нагадуватиме служіння Спасителя. Спаситель запитував і так само маємо запитувати й ми: “Що хочете, щоб Я вам зробив?”16
Кілька тижнів тому я поспішала і почувала себе виснаженою через надто багато запланованих справ, які було слід виконати. Я сподівалася піти до храму того дня, але відчула, що надто заклопотана. Як тільки ця думка про те, що я надто заклопотана, щоб відвідати храм, спалахнула у моєму розумі, я усвідомила, що найнеобхідніше мені слід зробити. Я вийшла зі свого кабінету і пішла до Солт-Лейкського храму, не знаючи, як надолужуватиму втрачений час. На щастя, Господь терпеливий і милостивий, і того дня Він дав мені чудовий урок.
Коли я сиділа в сесійній кімнаті, молода сестра нахилилась до мене і благоговійно прошепотіла: “Я дуже нервую. Я лише вдруге у храмі. Чи не могли б ви, будь ласка, допомогти мені?” Як вона могла дізнатися, що ці слова були саме тими, які мені було так потрібно почути? Вона не знала, але знав Небесний Батько. Він спостерігав за моєю найбільшою потребою. Мені було потрібно служити. Він надихнув цю смиренну юну сестру послужити мені тим, що вона попросила мене послужити їй. Запевняю вас, що саме я отримала найбільші благословення.
Я висловлюю глибоку вдячність багатьом людям, подібним до Христа, які служили нашій сім’ї протягом багатьох років. Я висловлюю сердечну вдячність своєму любому чоловікові та членам нашої сім’ї, які служать безкорисливо і з великою любов’ю.
Хай же всі ми будемо прагнути спочатку спостерігати, а потім служити. Роблячи так, ми дотримуємося завітів і наше служіння, подібно до служіння Президента Монсона, буде доказом нашого учнівства. Я знаю, що Спаситель живий і Його Спокута сповнює нас силою жити за Його вченнями. Я знаю, що Президент Монсон є нашим пророком сьогодні. В ім’я Ісуса Христа, амінь.