Бачити інших такими, якими вони можуть стати
Ми повинні розвивати в собі здібність бачити людей не такими, якими вони є зараз, а такими, якими вони можуть стати.
Мої дорогі брати, двічі на рік цей чудовий Конференц-центр ущерть заповнюється носіями священства Бога, коли ми збираємося послухати натхненні виступи. Величний Дух сходить на генеральні збори священства Церкви. Цей Дух розповсюджується з Конференц-центру до кожної будівлі, де збираються сини Бога. Ми дійсно відчували сьогодні цього Духа.
Декілька років тому, до того, як було споруджено цей прекрасний Конференц-центр, відвідувач, який прийшов подивитися Храмову площу в Солт-Лейк-Сіті, також відвідав сесію генеральної конференції у Скинії. Він слухав послання, проголошені Братами. Він уважно слухав молитви. Він чув прекрасну музику у виконанні Хору скинії. Він був у захопленні від величі чудового органу Скинії. Коли збори завершилися, хтось чув, як він сказав: “Я віддав би все, що маю, тільки б знати, що все сказане промовцями сьогодні,—істина”. По суті, його слова означали: “Як би мені хотілося мати свідчення про євангелію”.
У світі не існує абсолютно нічого, що дасть більше втіхи й щастя, ніж свідчення про істину. Гадаю, що кожен дорослий і молодий чоловік, які знаходяться тут цього вечора, мають свідчення. Хоча ці свідчення й різні за силою. Якщо ви відчуваєте, що ваше свідчення ще не настільки глибоке, як ви того б бажали, я умовляю вас працювати, щоб мати таке свідчення. Якщо воно вже сильне й глибоке, працюйте над тим, щоб зберігати його таким. Яке це благословення для нас мати знання істини.
Моє послання цього вечора, брати, полягає у тому, що існує безліч людей, які в цей час мають слабкі свідчення, або зовсім їх не мають, і які здобули б свідчення, якби ми захотіли прикласти зусилля та поділитися з ними нашим свідченням і допомогти їм змінитися. У деяких випадках ми можемо дати поштовх для зміни. В першу чергу я говорю про членів Церкви, які зараз не є цілком наверненими до євангелії.
Багато років тому під час територіальної конференції, яка проводилася в місті Гельсінкі, Фінляндія, я почув сильне, незабутнє й мотивуюче послання, проголошене під час сесії для матерів і дочок. Я не забув те послання, хоча минуло вже близько 40 років з тих пір, як я почув його. Серед усіх, проголошених сестрою істин, вона сказала, що жінці потрібно чути, що вона вродлива. Їй потрібно казати, що її цінують. Їй треба говорити про її значущість.
Брати, я знаю, що в цьому чоловіки дуже схожі на жінок. Нам потрібно знати, що ми чогось варті, що ми здібні й потрібні. Потрібно, щоб нам давали шанс послужити. Ми з молитвою можемо шукати можливості торкнутися сердець тих членів Церкви, які стали малоактивними або залишаються пасивними і не беруть на себе ніяких зобов’язань. Якщо ми запропонуємо їм можливість послужити в чомусь, це якраз і може створити потрібний їм поштовх для повернення до повної активності. Однак ті провідники, які можуть допомогти в цьому, іноді неохоче це роблять. Нам потрібно пам’ятати, що люди можуть мінятися. Вони можуть позбавлятися поганих звичок. Вони можуть каятися в гріхах. Вони можуть гідно носити священство. І вони можуть старанно служити Господу. Дозвольте мені навести кілька прикладів.
Коли мене тільки покликали членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, я мав нагоду супроводжувати президента Н. Елдона Теннера, радника Президента Девіда О. Мак-Кея, під час конференції колу в Альберті, Канада. Під час зборів президент колу зачитав імена чотирьох братів, які підготувалися до висвячення у старійшини. То були знайомі президенту Теннеру чоловіки, бо певний час він проживав у тій території. Але президент Теннер знав і пам’ятав їх такими, якими вони колись були, і не знав, що вони змінили своє життя і повною мірою підготувалися бути старійшинами.
Президент колу зачитав ім’я першого чоловіка і попросив його підвестися. Президент Теннер прошепотів мені: “Подивись на нього. Ніколи не думав, що у нього вийде”. Президент колу назвав ім’я другого чоловіка і той підвівся. Президент Теннер знову штовхнув мене ліктем і висловив своє здивування. Те саме повторилося з усіма чотирма братами.
Після зборів ми з президентом Теннером мали можливість привітати цих чотирьох братів. Вони продемонстрували, що люди можуть мінятися.
Протягом 40-х і 50-х років минулого сторіччя, американський тюремний наглядач, Клінтон Даффі, став відомий тим, що намагався перевиховувати чоловіків у в’язниці, в якій працював. Один критик сказав на це: “Ви маєте знати, що леопарди своїх плям змінити не можуть!”
На що наглядач Даффі відповів: “Вам потрібно знати, що я не працюю з леопардами. Я працюю з людьми, а люди міняються щодня”1.
Багато років тому я мав можливість служити президентом Канадської місії. Там у нас була філія, де було лише кілька носіїв священства. Філію завжди очолював місіонер повного дня. Я отримав сильне відчуття, що в цій філії має головувати один з її членів.
Членом цієї філії був один дорослий член Церкви, який мав чин диякона в Аароновому священстві і не ходив до Церкви достатньо часто, щоб отримати інші чини у священстві. Я відчув натхнення покликати його президентом філії. Я завжди пам’ятатиму день, коли ми зустрілися з ним для співбесіди. Я сказав йому, що Господь надихнув мене покликати його президентом філії. Після багатьох протестів з його боку і слів підтримки з боку його дружини, він погодився служити. Я висвятив його на священика.
То був початок нового дня для того чоловіка. Він швидко впорядкував своє життя і запевнив мене, що житиме за заповідями так, як від нього очікувалося. За кілька місяців його було висвячено на старійшину. Він, його дружина і сім’я зрештою увійшли в храм і запечаталися. Їхні діти відслужили на місії і одружилися в домі Господа.
Іноді, якщо ми дамо нашим братам знати, що вони потрібні і їх цінують, це може допомогти їм зробити крок до зобов’язання і повної активності. Це стосується носіїв священства будь-якого віку. Наш обов’язок надавати їм можливості жити так, як вони повинні жити. Ми можемо допомогти їм подолати їхні недоліки. Ми повинні розвивати в собі здібність бачити людей не такими, якими вони є зараз, а такими, якими вони можуть стати, коли отримають свідчення про євангелію Христа.
Якось я відвідав одні збори в місті Лідвіль, Колорадо. Лідвіль знаходиться на висоті більше 3 км над рівнем моря. Я пам’ятаю саме ці збори завдяки висоті, на якій вони відбувалися, але також і завдяки тому, що сталося того вечора. На зборах було лише кілька носіїв священства. Як і філію в Канадській місії, ту філію очолював місіонер повного дня. І так було завжди.
Того вечора ми мали чудові збори, але, коли ми співали заключний гімн, до мене прийшло натхнення, що там має головувати місцевий президент філії. Я повернувся до президента місії і спитав: “Хіба тут немає людини, яка б могла головувати—місцевого чоловіка?”
Він відповів: “Я такого не знаю”.
Після співу гімну, я уважно подивився на чоловіків, які сиділи на перших трьох рядах. Мою увагу чимось привернув один брат. Я спитав у президента місії: “Чи може він служити президентом філії?”
Він відповів: “Я не знаю. Можливо міг би”.
Я сказав: “Президенте, я піду з ним в іншу кімнату і проведу співбесіду. А ви починайте виступати після заключного гімну, поки ми не повернемося”.
Коли ми знову повернулися в зал, президент місії завершив свій виступ свідченням. Я представив цього брата як нового президента філії. З того дня й надалі підрозділ в Лідвілі, Колорадо, очолював місцевий член Церкви.
Цей самий принцип, брати, стосується і тих, хто ще не є членами Церкви. Ми повинні розвивати в собі здібність бачити людей не такими, якими вони є, а такими, якими вони можуть стати, коли будуть членами Церкви, коли матимуть свідчення про євангелію, і коли їхнє життя перебуватиме в гармонії з її вченнями.
У 1961 році проходила всесвітня конференція для президентів місій і всі президенти місій в Церкві були запрошені на ці збори до Солт-Лейк-Сіті. Я приїхав до Солт-Лейк-Сіті з моєї місії в Торонто, Канада.
Під час одних особливих зборів був присутній старійшина Н. Елдон Теннер, який тоді служив помічником Кворуму дванадцятьох і щойно повернувся зі своєї першої поїздки в якості головуючого над місіями Великобританії та Західної Європи. Він розповів про місіонера, який був найуспішнішим місіонером з тих, з якими він зустрічався під час проведених ним співбесід. Він розповів, що під час співбесіди з цим місіонером, він сказав: “Я припускаю, що всі охрищені вами люди прийшли в Церкву за рекомендацією членів Церкви”.
Молодий чоловік відповів: “Ні, ми знайшли їх, ходячи від дверей до дверей”.
Брат Теннер спитав його, чим відрізнявся його спосіб робити це від інших,—як він досяг такого феноменального успіху, в той час, як інші його не мали. Молодий чоловік сказав, що намагався охристити кожного, з ким він зустрічався. Він сказав, що коли двері йому відчиняв чоловік з цигаркою і у старому одязі з, вочевидь, байдужим обличчям—зокрема до релігії—, то він уявляв собі, як цей чоловік виглядатиме за інших обставин. Подумки він бачив його чисто поголеним, у білій сорочці і білих брюках. І місіонер уявляв, як сам заводитиме того чоловіка у води хрищення. Він сказав: “Коли я дивлюсь на людину у такий спосіб, то спроможний скласти їй своє свідчення так, щоб воно торкнулося її серця”.
Ми маємо обов’язок саме так дивитися на наших друзів, наших колег і наших сусідів. Повторюся: ми маємо обов’язок бачити людей не такими, якими вони є зараз, а такими, якими вони можуть стати. Я благаю вас думати про них саме так.
Брати, Господь сказав нам дещо про важливість священства, яке ми маємо. Він сказав нам, що ми отримуємо його з клятвою і завітом. Він сказав, що ми повинні бути вірними й відданими в усьому, що ми отримуємо, і що ми маємо обов’язок дотримуватися цього завіту навіть до смерті. І тоді все, що має Батько, буде дано нам2.
Ми маємо зберігати в серці мужність—мужність повернутися до спокуси спиною, мужність здійняти наші голоси у свідченні всім, кого ми зустрічаємо, пам’ятаючи, що кожен повинен отримати можливість почути послання. Більшості людей це не легко зробити. Однак ми можемо повірити словам Павла, зверненим до Тимофія:
“Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму.
Тож, не соромся засвідчення Господа нашого”3.
У травні 1974 року я був з братом Джоном Х. Гробергом на островах Тонга. Нам було призначено зустріч з королем Тонга і ми зустрілися з ним в офіційній обстановці. Ми обмінювалися звичайними люб’язностями. Однак перед тим, як піти, Джон Гроберг сказав дещо незвичне. Він сказав: “Ваша величність, вам і вашим підданим дійсно потрібно стати мормонами, бо тоді і ваші, і їхні проблеми здебільшого будуть вирішені”.
Король широко усміхнувся і відповів: “Джоне Гроберг, можливо ви праві”.
Я подумав про апостола Павла, який стояв перед Агріппою. Я подумав про те, як Агріппа відповів на свідчення Павла: “Ти мало що не намовляєш мене, щоб я став християнином”4. Брат Гроберг мав мужність свідчити королю.
Сьогодні серед нас багато тисяч тих, хто служить Господу в якості місіонерів повного дня. Відгукнувшись на покликання, вони залишили свої домівки, сім’ї, друзів і навчання та відправилися служити. Ті, хто не розуміє цього, запитують: “Чому вони роблять це з такою готовністю і охоче віддають так багато?”
Наші місіонери також можуть відповісти словами Павла, цього неперевершеного місіонера давнини: “Бо коли я звіщаю Євангелію, то нема чим хвалитись мені,—це бо повинність моя. І горе мені, коли я не звіщаю Євангелії!”5
У Святих Писаннях немає більш актуального проголошення, більш важливого обов’язку, більш прямого наказу, ніж даний воскреслим Господом, коли Він явився в Галілеї одинадцятьом учням. Він сказав:
“Дана Мені всяка влада на небі й на землі.
Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа,
навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!”6
Ця божественна заповідь разом із славетним обіцянням, є нашим гаслом сьогодні, як і в середині часів. Місіонерська робота є визначальною рисою Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Так було і буде завжди. Як проголосив пророк Джозеф Сміт: “Після всього, що було сказано, найвеличніший і найважливіший обов’язок—це проповідувати євангелію”7.
Протягом двох коротких років всі місіонери повного дня, які зараз служать у цьому Божому царському війську, завершать свою щоденну працю і повернуться у свої домівки і до своїх рідних. Ті, хто заступить на їхнє місце, сьогодні перебувають в чинах Ааронового священства Церкви. Молоді чоловіки, чи готові ви відгукнутися? Чи бажаєте ви працювати? Чи готові ви служити?
Президент Джон Тейлор підсумував вимоги щодо цього: “Яких людей нам хотілося б бачити в якості носіїв цього євангельського послання? Людей, які мають віру в Бога; людей, які мають віру в свою релігію; людей, які шанують своє священство; … нам потрібні люди, сповнені Святого Духа і сили Божої, … люд[и] честі, цілісності, цнотливості та чистоти”8.
Брати, кожен з нас отримав заповідь ділитися євангелією Христа. Коли наше життя перебуває в гармонії з нормами, за якими живе Бог, люди, які знаходяться у сфері нашого впливу, ніколи не скажуть з плачем: “Минули жнива, покінчилося літо, а ми не спасені”9.
Досконалий Пастир душ, Місіонер, Який викупив людство, дав нам Своє божественне запевнення:
“І якщо буде так, що вам доведеться трудитися всі ваші дні, сповіщаючи покаяння цьому народові, і ви приведете тільки одну душу до Мене, якою великою буде ваша радість з нею в царстві Мого Батька!
І ось, якщо ваша радість буде великою з однією душею, яку ви привели до Мене в царство Мого Батька, якою великою буде ваша радість, якщо ви приведете багато душ до Мене!”10
Я проголошую своє особисте свідчення про Того, Хто сказав ці слова. Він є Сином Бога, нашим Викупителем і нашим Спасителем.
Я молюся, щоб ми мали мужність простягти руку дружби, рішучість робити спроби знову й знову, і смирення, потрібне, щоб шукати проводу від нашого Батька, коли ми виконуватимемо своє доручення ділитися євангелією. На нас лежить обов’язок, брати. В ім’я Ісуса Христа, амінь.