Що дасть людина взамін за душу свою?
Щоб отримати нагороду вічного життя від Батька, ми маємо відмовитися від усіх своїх гріхів, великих чи малих.
Якось Спаситель поставив Своїм учням таке запитання: “Що дасть людина взамін за душу свою?”1
Багато років тому мій батько змусив мене добре замислитися над цим запитанням. В юності мої батьки доручали мені виконувати хатню роботу і платили за неї. Ці гроші, приблизно 50 центів на тиждень, я часто витрачав на кіно. Тоді квиток у кіно коштував 25 центів для 11-річної дитини. У мене ще залишалося 25 центів на цукерки, вартістю 5 центів за штуку. Кіно і п’ять цукерок! Що ще було треба!
Все було добре, поки мені не виповнилося 12 років. Стоячи у черзі одного дня, я усвідомив, що з 12 років квиток коштував 35 центів, і це означало, що цукерок буде на дві менше. Будучи не зовсім готовим до такої жертви, я поміркував так: “Ти виглядаєш так, як і тиждень тому”. Тоді я підійшов до каси і попросив квиток за 25 центів. Касир і оком не моргнув. І я знову купив не три, а п’ять цукерок.
В захопленні від своєї винахідливості, я пізніше помчав додому, щоб розповісти батькові про свій вдалий виверт. Поки я викладав подробиці, він мовчав. Однак, коли я закінчив, він просто подивився на мене і сказав: “Синку, хіба ти продаси свою душу за 5 центів?” Його слова пройняли моє 12-річне серце. Цей урок я ніколи не забував.
Багато років потому, це саме запитання я поставив малоактивному носію Мелхиседекового священства. Він був чудовим чоловіком, який любив свою сім’ю. Однак у Церкві він не був вже багато років. У нього був талановитий син, який грав у професійній виїзній спортивній команді, що тренувалась і брала участь в іграх у неділю. Ця команда здобувала перемогу в багатьох важливих чемпіонатах. Коли ми зустрілися, я нагадав йому, що як носій священства він отримав обіцяння, що якщо він звеличуватиме свої клятву і завіт, то отримає “усе, що має [наш] Батько”2. Тоді я спитав його: “Чи цінніший національний чемпіонат за все, що має Батько?” Він тихо відповів: “Я розумію вашу думку”, і домовився про зустріч зі своїм єпископом.
Попри наші добрі наміри, сьогодні так легко захопитися принадами світу. Світ змушує нас “погляда[ти] за межу”3. Хтось недавно спитав мене: “Чи дійсно один ковток грає роль?” Чи не впізнаєте ви тут запитання супротивника? Каїн спитав: “Хто такий Господь, щоб я знав Його?”4 і після цього втратив свою душу. Коли ми виправдовуємо себе, чинячи невеликі гріхи, Сатана тріумфує. Через пляшку молока5, через орфографічну помилку в імені6, за сочевичне вариво7 були втрачені первородство і спадщина.
Коли в житті ми думаємо, як зекономити 5 центів або потрапити на національний чемпіонат, ми, подібно до Каїна, можемо або знайти виправдання своїм вчинкам, або прагнути підкоритися волі Бога. Питання не в тому, чи робимо ми щось, що потребує виправлення, бо ми завжди так робимо. Питання скоріше у тому: “відсахнемося” чи “закінчимо” ми покликання нашої душі виконувати волю Батька?8
Господь любить, коли ми чинимо праведно, але просить нас не припиняти каятися і коритися. В Біблії ми читаємо про заможного юнака, який дотримувався заповідей і впав перед Спасителем на коліна, питаючи, що йому потрібно було зробити, щоб мати вічне життя. Він пішов зажурившись, коли Спаситель сказав: “Одного бракує тобі: … розпродай, що маєш”9.
Але був ще один заможний, однак мирський чоловік, головний цар ламанійців, батько Ламонія, який також поставив те саме запитання про вічне життя, кажучи: “Що мені треба робити, щоб я міг народитися від Бога, вирвавши з коренем цей злочестивий дух з моїх грудей, і, отримавши Його Дух[?] … Я відмовлюся від мого царства, щоб я міг отримати цю велику радість”10.
Чи пам’ятаєте ви відповідь, яку Господь дав царю через Свого слугу Аарона? “Якщо ти покаєшся в усіх своїх гріхах і вклонишся перед Богом, і звертатимешся до Його імені з вірою, віруючи, що ти отримаєш, тоді ти отримаєш надію, якої ти бажаєш”11.
Коли цар зрозумів, яка жертва необхідна, він упокорився і простерся на землі й молився: “О Боже, … я відмовлюся від усіх своїх гріхів, щоб тільки знати Тебе”12.
Саме цього взамін і просить від нас Спаситель. Щоб отримати нагороду вічного життя від Батька, ми маємо відмовитися від усіх своїх гріхів, великих чи малих. Ми повинні забути історії, якими виправдовуємося, відмовки, раціоналістичні пояснення, захисні механізми, зволікання, одержимість щодо зовнішності, особисту гордість, думки, що направлені на засудження, та бажання робити все по-своєму. Ми маємо відокремитися від усього мирського і отримати образ Бога в наших обличчях13.
Брати і сестри, пам’ятайте, цей заклик означає більше, ніж просто не робити нічого поганого. Оскільки ворог не спить, ми також повинні діяти, а не сидіти “у стані бездумного отупіння”14. Взяти на себе образ Бога—означає служити одне одному. Є гріхи, які скоюють через невірні вчинки, а є гріхи, які скоюють через бездіяльність. Ми маємо позбутися і тих, і інших.
Служачи президентом місії в Африці, я назавжди засвоїв одну велику істину. Їдучи на збори, на узбіччі дороги я побачив маленького хлопчика, який гірко плакав. Голос всередині сказав мені: “Зупинись і допоможи цьому хлопчику”. Як тільки я почув цей голос, то розсудив логічно: “Ти не можеш зупинитися. Ти запізнишся. Ти головуючий чин і не можеш прийти на збори із запізненням”.
Коли я приїхав до дому зборів, то знову почув той самий голос: “Їдь і допоможи тому хлопчику”. Я віддав свої ключі від машини членові Церкви на ім’я Афасі і попросив його привезти того хлопчика. Через 20 хвилин мого плеча торкнулися і повідомили, що хлопчик чекає на вулиці.
Йому було близько 10 років. Ми дізналися, що його батько помер, а мама була у в’язниці. Хлопчик жив у кварталах бідноти в Аккрі з опікуном, який годував його і давав місце для ночівлі. Щоб відробити це, хлопчик продавав на вулицях сушену рибу. Однак наприкінці цього дня торгівлі, запустивши в кишеню руку, він знайшов там дірку. Він загубив весь свій заробіток. Ми з Афасі відразу ж зрозуміли, що повернись він без грошей, його вважатимуть брехуном, і, ймовірно, відлупцювавши, виженуть на вулицю. Саме тоді я і побачив його вперше. Ми заспокоїли його, дали йому ту суму грошей, яку він загубив, і відвезли додому до опікуна.
Повертаючись того вечора додому, я зрозумів дві великі істини. Перша: я пізнав, як ніколи раніше, що Бог дбає про кожного з нас і ніколи не покине нас; і друга: я пізнав, що ми завжди повинні слухати голос Духа всередині нас і “негайно”15 вирушати, куди б він нас не вів, незважаючи на наші страхи чи будь-яку незручність.
Одного дня учні спитали Спасителя, хто є найбільший у небеснім царстві. Їм було сказано залишатися наверненими, смиренними і покірними, як малі діти. І потім Він сказав: “Син бо Людський прийшов, щоб спасти загинуле”16. За допомогою цього одного речення Він визначив нашу місію. Ми маємо іти і спасати тих, кого загублено, тих, кого вважають останніми, і тих, кого зневажають. Недостатньо просто уникати зла. Ми повинні “перестражда[т]и Його хрест”17 і “завзято займатися”18, допомагаючи іншим у наверненні. Зі співчуттям і любов’ю ми обнімаємо блудного сина19, відгукуємося на гіркі сльози сиріт, на благання тих, хто перебуває в темряві й відчаї20, і на прохання про допомогу членів сім’ї, які страждають. “Сатані не потрібно, щоб кожен був, як Каїн чи Юда…”,—сказав старійшина Ніл А. Максвелл. “Все, що йому треба—це змусити здібних чоловіків … вважати себе досвідченими і зберігати нейтралітет”21.
Після недавньої конференції колу до мене підійшов один юнак і спитав: “Чи любить мене Бог?” Нехай же наше життя, сповнене служінням, завжди доводить те, що Бог не залишає нікого.
Стосовно питання: “Що дасть людина взамін за душу свою?”, Сатана хотів би, аби ми продали свою душу за цукерки або чемпіонати цього світу. Спаситель, однак, закликає нас без платні залишити наші гріхи, взяти на себе Його образ та допомогти тим, з ким ми спілкуємося. Чинячи так, ми зможемо отримати все, що має Бог. І як нам сказано, це більше, ніж усі скарби цієї землі разом узяті22. Чи можете ви це уявити?
Під час недавньої подорожі до Нікарагуа, у скромному домі однієї сім’ї, яку ми відвідували, я помітив табличку. На ній був напис: “Моє свідчення—це моя найцінніша власність”. Те саме я можу сказати і про себе. Моє свідчення—це скарб моєї душі, і від щирості свого серця я залишаю вам своє свідчення про те, що ця Церква є істинною Церквою Бога, що наш Спаситель очолює і скеровує її через Свого обраного пророка. В ім’я Ісуса Христа, амінь.