Старійшина Дейл Г. Ренлунд

Кворум Дванадцятьох Апостолів

Після першого здивування, викликаного покликанням його в Кворум Дванадцятьох Апостолів, старійшина Дейл Г. Ренлунд став разом зі своєю дружиною Рут на коліна, прагнучи отримати свідчення про те, що “Бог спрямовує цей курс”.

Старійшина Ренлунд прагнув того напрямку багато разів: як генеральний авторитет, як кардіолог і як чоловік та батько. Коли, наприклад, він працював лікарем-ординатором під час стажування в штаті Меріленд, США, його дружина захворіла на рак яєчників. Їхній доньці тоді було лише 16 місяців. У ті важкі дні старійшина Ренлунд відчував, що його близькість до Господа відновлювалась, коли Рут дякувала Господу в молитві за те, що вони були запечатані в храмі.

Старійшина Ренлунд працював кардіологом, лікуючи пацієнтів із серцевою недостатністю. Він бачив смерть багатьох пацієнтів. Але після смерті пацієнта на імʼя Чед емоційна відстороненість, якої він як лікар дотримувався в кризові моменти, зникла, коли в лікарняну палату увійшли батьки Чеда. У той момент він побачив Чеда їхніми очима.

Про той випадок старійшина Ренлунд сказав так: “Тепер я розумію: у Церкві, щоб ефективно служити іншим, ми повинні дивитися на них батьківськими очима, очима Небесного Батька. Тільки тоді ми можемо збагнути справжню цінність чиєїсь душі” (сторінка 94).

Дитинство старійшини Ренлунда та його служіння в Церкві також допомогло йому підготуватися, щоб дивитися на інших Господніми очима та розуміти, що всі члени Церкви різні.

Дейл Ренлунд народися 13 листопада 1952 року в сімʼї шведських іммігрантів, які приїхали в штат Юта, щоб бути запечатаними в храмі. Коли Дейл був ще хлопчиком, сімʼя переїхала у Фінляндію, а потім назад у Швецію. Через три роки він повернувся зі своєю сімʼєю до Юти. У 19 років він був покликаний служити на місії повного дня у Швецію.

У 2009 р. старійшина Ренлунд був покликаний служити генеральним авторитетом сімдесятником. Його першим призначенням було служити у президентстві Південно-східної Африканської території. Старійшина Ренлунд полишив свою карʼєру лікаря й викладача, але його дружина, каже він, “принесла ще більшу жертву”. Коли старійшина Ренлунд був покликаний, Рут була президентом своєї власної юридичної фірми, і вона також залишила свою роботу. Але відтоді, як вони одружилися в 1977 році, каже він, вона завжди була “у всьому” і була для нього джерелом великої сили.

Перебуваючи в Африці, старійшина і сестра Ренлунд були “навчені святими, що насправді має значення”. Одного разу в Демократичній Республіці Конго старійшина Ренлунд запитав членів Церкви, які в них були труднощі. Він згадує, що після певного умовляння “один літній чоловік встав і сказав: “Старійшино Ренлунд, та хіба ж ми можемо мати труднощі? Ми ж маємо євангелію Ісуса Христа”. Старійшина Ренлунд згадує: “Ми з дружиною хочемо бути схожими на тих кананганських святих. … Вони, здається, не мають нічого, але вони мають все”.

На завершення свого першого виступу в якості апостола старійшина Ренлунд свідчив: “Усім своїм серцем я хочу бути істинним послідовником Ісуса Христа. Я люблю Його. Я захоплююсь Ним. Я свідчу про Його живу реальність. Я свідчу, що Він є Помазаником, Месією” (сторінка 94).