Ті, хто дотримується заповідей Бога—благословенні та щасливі
Старійшина Вон Г. Кітч
Сімдесятник
Бар’єри, які Господь встановив для нас, створюють безпечне сховище від злого та руйнівного впливу.
Недавно під час візиту в Австралію я завітав в красиву підковоподібну затоку, яка славиться своїм серфінгом. Прогулюючись пляжем я був вражений величністю величезних, бурхливих хвиль, які розбивалися прямо за межами затоки, та малих хвиль, що доходили до берега.
Продовжуючи свою прогулянку по пляжу я зустрів групу серфінгістів зі Сполучених Штатів. Вони були явно чимось засмучені і голосно говорили про щось, постійно вказуючи на море. Коли я запитав у них про те, що сталося, вони вказали на місце за межами затоки, де розбивалися великі хвилі.
“Дивись туди”,— сказав один з них сердито.— “Бачиш бар’єр?” Придивившись ближче, я зміг таки побачити бар’єр, який простягався вздовж усього гирла затоки, саме там, де розбивалися великі заманливі хвилі. Здавалося, що бар’єр був зроблений з важкої сітки і підтримувався плаваючими на поверхні буйками. За словами серфінгістів, сітка діставала до самого дна.
Американський серфінгіст продовжив: “Ця поїздка—єдина в нашому житті, і ми приїхали сюди, щоб поплавати на тих великих хвилях. Ми можемо займатися серфінгом на малих хвилях всередині затоки, але через бар’єр ми не можемо плавати на великих хвилях. Ми уявлення не маємо, як бар’єр там опинився. Все, що ми знаємо, це те, що він повністю зруйнував нашу поїздку”.
В той час, як серфінгісти з Америки продовжували сердитися, мою увагу привернув інший чоловік—старший віком і явно місцевий. Здавалося, що йому неприємно було слухати зростаючі скарги про бар’єр.
Нарешті він підвівся і підійшов до групи. Нічого не кажучи, він витягнув зі свого рюкзака бінокль і дав його одному з серфінгістів, вказуючи на бар’єр. Кожний з серфінгістів подивився в бінокль. Коли прийшла моя черга, за допомогою збільшеного зображення я зміг побачити те, чого не бачив раніше—спинні плавники, великі акули годувалися біля рифу з іншого боку бар’єру.
Група швидко заспокоїлася. Старий серфінгіст забрав свій бінокль і розвернувся, щоб піти геть. Йдучи звідти, він сказав слова, які я ніколи не забуду: “Не надто критикуйте бар’єр,—сказав він.—Це єдине, що рятує вас від того, щоб бути розірваними на шматки”.
Стоячи на тому чудовому пляжі, наше ставлення раптово змінилося. Бар’єр, який, здавалося, був суворим та обмежував нас,—здавалося, що він обмежував радість і задоволення від катання на дійсно великих хвилях—став чимось зовсім іншим. Маючи новий погляд на небезпеку, що таїлася прямо під поверхнею, зараз бар’єр пропонував нам захист, безпеку та спокій.
Подорожуючи шляхами життя і намагаючись досягти наших мрій, Божі заповіді і норми—так само, як і бар’єр—інколи важко зрозуміти. Вони можуть здаватися суворими та неподатливими, блокуючи шлях, який здається веселим та чудовим і по якому йдуть так багато людей. Як говорив апостол Павло: “Бачимо ми ніби у дзеркалі, у загадці”1 з таким обмеженим баченням, що часто не можемо осягнути серйозну небезпеку, що затаїлася прямо під поверхнею.
Але Той, хто “сприйняв усе”2, знає точно, де знаходяться ті небезпеки. Він дає нам божественний напрямок, через Свої заповіді і любляче спрямування, щоб ми могли уникати тих небезпек—щоб ми могли спрямувати наше життя таким чином, аби бути захищеними від духовних хижаків та щелеп гріха3.
Ми показуємо Богу нашу любов—а також нашу віру в Нього—роблячи кожного дня все, що в наших силах, щоб слідувати курсом, який Він проклав для нас, і виконувати заповіді, які Він дав нам. Ми особливо показуємо ці віру і любов в ситуаціях, коли ми не зовсім розуміємо підставу для Божих вказівок або конкретного шляху, які Він просить нас прийняти. Це відносно просто—слідувати курсу у межах, обгороджених бар’єром, коли ми знаємо, що гострозубі хижаки плавають за його межами. Набагато важче триматися цього курсу у межах бар’єру, коли все, що ми бачимо,—це захоплюючі та закликаючі хвилі на іншій стороні. Але в саме таких ситуаціях—ситуаціях, коли ми практикуємо нашу віру, довіряємо Богу і показуємо Йому нашу любов—ми зростаємо і отримуємо найбільше.
У Новому Заповіті Ананія не міг зрозуміти Господнього повеління відшукати і благословити Савла—людину, у якої буквально була ліцензія на те, щоб заарештовувати віруючих в Христа. Проте послухавшись Божої вказівки, Ананія зіграв важливу роль у духовному народженні апостола Павла4.
Довіряючи Богу, застосовуючи нашу віру, виконуючи Його заповіді і слідуючи шляхом, який Він для нас проклав, ми стаємо більше схожі на ту людину, якою Господь хоче, щоб ми стали. Саме це “стаємо”—ця зміна серця—ось, що важливо. Як навчав нас старійшина Даллін Х. Оукс: “Для будь-якої людини недостатньо просто плисти за течією і виконувати те, що треба. Заповіді, обряди й завіти євангелії—це не перелік внесків, які потрібно зробити на якийсь “небесний рахунок”. Євангелія Ісуса Христа—це план, який показує нам, як стати такими, якими наш Небесний Батько бажає, щоб ми стали”5.
Отже, справжня послушність—віддати себе Йому повністю і дозволити Йому прокладати наш шлях як в спокійних водах, так і в штормових, розуміючи, що Він може зробити з нас дещо набагато краще, ніж ми б могли зробити з самих себе.
Підкоряючи себе Його волі, ми збільшуємо наш спокій і нашу радість. Цар Веніямин навчав, що ті, хто дотримується заповідей Бога, “благословенн[і] і щаслив[і] … в усьому, як у тлінному, так і в духовному”6. Бог хоче, щоб ми мали радість. Він хоче, щоб у нас був спокій. Він хоче, щоб ми були успішними. Він хоче, щоб ми були в безпеці і захищені від мирського впливу навколо нас.
Іншими словами, заповіді Господа—це не якийсь виснажливий підводний лабіринт бар’єрів, який ми змушені навчитися знехотя терпіти все своє життя, щоб бути піднесеними в наступному житті. Навпаки, бар’єри, які Господь встановив для нас, створюють безпечне сховище від злих і руйнівних факторів, які б, за інших обставин, затягли нас до глибин відчаю. Заповіді Господа дані з любов’ю і турботою; вони призначені для нашої радості в цьому житті7, так само як і для нашої радості та піднесення в житті прийдешньому. Вони визначають той шлях, яким ми маємо діяти—і що найважливіше, вони пояснюють, ким ми маємо стати.
Як і у всіх справах, хороших і вірних, Ісус Христос виступає як найкращий приклад. Найвеличніший акт послушності в усій вічності відбувся тоді, коли Син підкорив Себе волі Батька. Прохаючи у глибокому смиренні, щоб ця чаша Його минула—щоб Він можливо міг піти по якомусь іншому шляху, ніж той, що був призначений для Нього—Христос підкорив Себе тому шляху, яким Його Батько хотів, щоб Він пішов. Це був шлях, який вів через Гефсиманію і Голгофу, де Він витерпів неймовірну агонію і страждання, й де Він був повністю покинутий, коли Дух Його Батька відійшов. Але той самий шлях завершився на третій день в порожній могилі, з вигуками “Він воскрес!”8, що дзвеніли у вухах та серцях тих, хто любив Його. Він включав в себе також неймовірну радість і втіху, основану на Його Викупленні для всіх Божих дітей в усій вічності. Дозволивши Своїй волі бути поглинутій Батьківською, Христос дав нам перспективу вічного спокою, вічної радості і вічного життя.
Я свідчу, що ми—діти люблячого Бога. Я свідчу, що Він хоче, щоб ми були щасливі, в безпеці і благословенні. З цією метою Він проклав для нас шлях, який веде назад до Нього, і Він встановив бар’єри, які захистять нас на цьому шляху. Якщо ми будемо робити все, що в наших силах, щоб слідувати по цьому шляху, ми знайдемо справжні безпеку, щастя і спокій. І якщо ми підкоримося Його волі, ми станемо тими, ким Він хоче, щоб ми стали. В ім’я Ісуса Христа, амінь.