Поступаючись нашими серцями Богові
Ніл Ф. Мерріотт
Другий радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок
Коли ми відкриваємо себе Духові, ми вчимося Божому шляху і відчуваємо Його волю.
Старійшина Даллін Х. Оукс на квітневій генеральній конференції говорив про необхідність “змінити на краще своє власне життя”1. Я пропоную почати особисту зміну життя зі зміни серця—незалежно від вашого життєвого досвіду чи місця народження.
Родом я із самого серця півдня Сполучених Штатів, і в моїй юності слова старих протестантських гімнів вчили мене, як мати справжнє серце учнів Христа,—те, яке змінилося. Поміркуйте над цими словами, такими дорогими для мене:
Роби так, як Ти хочеш, Господь!
Роби так, як Ти хочеш!
Ти—Гончар,
а я—глина.
Формуй мене і зроби мене
за Своєю волею,
Поки я чекаю,
поступаючись і заспокоюючись2.
Як ми—сучасні, зайняті, конкуруючі люди—можемо поступитися і заспокоїтись? Як ми робимо шляхи Господа нашими шляхами? Я вірю, що ми починаємо з вивчання про Нього і молитви про розуміння. Коли наша довіра до Нього зростає, ми відкриваємо наші серця, хочемо чинити Його волю та чекаємо на відповіді, що допоможуть нам розуміти.
Моя особиста зміна серця розпочалася, коли 12-річною дівчиною я почала шукати Бога. Крім Господньої молитви3, я, в дійсності, не знала, як молитися. Я пам’ятаю, що я стала на коліна, сподіваючись, що я зможу відчути Його любов, і запитала: “Де Ти, Небесний Батьку? Я знаю, що Ти маєш десь бути, але де?” Увесь свій підлітковий вік я запитувала. У мене бували моменти, коли я відчувала реальність Ісуса Христа, але Небесний Батько в Своїй мудрості дозволив, щоб я шукала і чекала ще 10 років.
У 1970 році, коли місіонери навчили мене про Батьковий план спасіння і про спокуту Спасителя, моє чекання закінчилося. Я сприйняла ці істини й охристилася.
Маючи знання про Господню милість і силу, мій чоловік, діти і я обрали такий сімейний девіз: “Все буде добре”. Але як ми можемо казати ці слова одне одному, коли серйозні випробування приходять, а готових відповідей немає?
Коли наша чудова, гідна 21-річна донька Джорджія потрапила в лікарню у важкому стані після велосипедної аварії, наша сім’я сказала: “Все буде добре”. Негайно вилетівши з нашої місії в Бразилії в Індіанаполіс, штат Індіана, США, щоб бути з нею, я вірила в наш сімейний девіз. Однак наша улюблена донька перейшла в духовний світ усього за кілька годин до того, як мій літак приземлився. Переживаючи горе і шок, які вдарили нашу сім’ю, мов електричний струм, як ми могли дивитися одне на одного і заспокійливо казати: “Все буде добре?”
Після смерті Джорджії ми відчували біль, ми страждали, і навіть сьогодні у нас бувають моменти великого суму, але ми притримуємось розуміння, що насправді ніхто ніколи не помирає. Незважаючи на наш біль, коли фізичне тіло Джорджії припинило функціонувати, ми вірили, що вона почала жити як дух; і ми віримо, що ми будемо жити з нею у вічності, якщо ми вірні нашим завітам. Віра в нашого Викупителя і Його воскресіння, віра в Його владу священства і віра в вічні сім’ї дозволила нам продовжувати стверджувати наш девіз з упевненістю.
Президент Гордон Б. Хінклі сказав: “Якщо ви робите все, що ви можете, все буде добре. Покладайте довіру свою на Бога. … Господь не залишить нас”4.
У нашому сімейному девізі не сказано: “Все буде добре зараз”. У ньому сказано про нашу надію на те, що буде у вічності,—а не зовсім обов’язково зараз. Писання кажуть: “Шукайте старанно, моліться завжди і будьте віруючими, і все спрацює вам на благо”5. Це не означає, що все—абсолютне добре, але, що для лагідних і вірних позитивне, як і негативне разом спрацює на благо і в час, визначений Господом. Ми чекаємо на Нього, інколи так само, як Йов в його стражданнях, знаючи, що “Він рану завдасть—і перев’яже, Він ламає—й вигоюють руки Його!”6 Лагідне серце сприймає випробування і чекає, коли прийде час одужання і зцілення.
Коли ми відкриваємо себе Духові, ми пізнаємо Божий шлях і відчуваємо Його волю. Під час причастя, яке я називаю серцем Суботнього дня, я зрозуміла, що після того, як я молюсь про прощення гріхів, для мене дуже повчально запитати Небесного Батька: “Чи є ще щось?” Коли ми поступилися перед Ним і заспокоїлись, наші думки можуть бути спрямовані до чогось ще, що нам, можливо, потрібно змінити: щось, що обмежує нашу можливість отримати духовне скерування чи навіть зцілення і допомогу.
Наприклад, я, можливо, маю приховану образу на когось. Коли я питаю, чи є ще щось, в чому я маю сповідатися, цей “секрет” дуже чітко приходить мені на думку. По суті, Святий Дух шепоче: “Ти чесно запитала, чи є щось ще, і ось це воно. Твоя образа сповільнює твій розвиток і шкодить твоїй здатності мати добрі стосунки. Ти можеш відпустити це”. О, це важка робота, ми можемо переконливо виправдовувати свою ворожість, але поступитися Господньому задуму—це єдиний спосіб отримати тривале щастя.
З часом і поступово ми отримуємо Його благодатну силу і спрямування, яке, скоріш за все, приведе нас до частішого відвідування храму чи більш глибокого вивчення спокути Спасителя, чи до того, щоб порадитися з другом, єпископом, психологом, чи навіть лікарем. Зцілення нашого серця розпочинається тоді, коли ми підкорюємось і поклоняємось Богові.
Справжнє поклоніння починається, коли наші серця щирі перед Батьком і Сином. Який стан нашого серця сьогодні? Парадоксально, але щоб мати зцілене і вірне серце, ми маємо спочатку його скрушити перед Господом. “І ви принесете в жертву Мені скрушене серце і упокорений дух”7,—каже Господь. Результат підкорення нашого серця чи нашої волі Господу—отримання нами духовного скерування, яке нам необхідне.
Із зростанням розуміння Господньої благодаті і лагідності ми побачимо, що наші свавільні серця починають розколюватися і скрушуються у вдячності. Тоді ми наближаємося до Нього, прагнучи підкорити себе Єдинонародженому Синові Бога. У нашому наближенні і підкоренні зі скрушеним серцем ми отримуємо нову надію й оновлене скерування від Святого Духа.
Мені важко було позбутися природного бажання чинити все моїм шляхом, врешті-решт я зрозуміла, що мій шлях—неповноцінний, обмежений і гірший, ніж шлях Ісуса Христа. “Його шляхом є шлях, що веде до щастя в цьому житті і вічного життя у світі прийдешньому”8. Чи можемо ми любити Ісуса Христа і Його шлях більше, ніж ми любимо себе і наші особисті справи?
Дехто може вважати, що вони занадто часто зазнавали невдач і відчувають себе дуже слабкими, щоб змінити грішні дії або мирські бажання серця. Однак, як завітний Ізраїль, ми не просто намагаємось і намагаємось змінитись самотужки. Якщо ми палко звернемося до Бога, Він прийме нас такими, якими ми є, і зробить нас набагато кращими, ніж ми могли б собі уявити. Відомий теолог Роберт Л. Міллет писав про “здорове прагнення удосконалюватися”: якщо воно збалансоване “з духовною впевненістю, яка є в Ісусі Христі і приходить через Нього, тоді ми досягнемо успіху”9. З таким розумінням ми можемо чесно сказати Небесному Батькові:
Ісусе, я хочу Тобі служить,
Поклич ти мене скоріш,
І кожну хвилину, і кожну мить
Я буду, ким Ти повелиш10.
Коли ми жертвуємо наше скрушене серце Ісусу Христу, Він приймає нашу жертву. Він приймає нас назад. Якими б не були наші втрати, рани чи заперечення, Його благодать і зцілення сильніші за все. Щиро підкорившись Спасителю, ми можемо сказати з впевненістю: “Все буде добре”. В ім’я Ісуса Христа, амінь.