Святий Дух, як ваш напарник
Президент Генрі Б. Айрінг
Перший радник у Першому Президентстві
Якщо ми гідні цього, то можемо отримати благословення мати Духа з нами не лише час від часу, а завжди.
Мої дорогі брати і сестри, я вдячний за можливість бути з вами в цей Суботній день на цій генеральній конференції Господньої Церкви. Як і ви, я відчував Духа, Святого Духа, Який свідчив про слова істини, які ми чули в промовах і у співі.
Моя мета сьогодні—викликати у вас більше бажання і рішимість домагатися дару, обіцяного кожному з нас, після нашого хрищення. Коли нас конфірмували, ми чули такі слова: “Прийми Святого Духа”1. З того моменту наше життя змінилося назавжди.
Якщо ми гідні цього, то можемо отримати благословення мати Духа з нами не лише час від часу, як-от, під час такої чудової події, як сьогодні, але й завжди. Зі слів причасної молитви ви знаєте, яким чином виконується це обіцяння: “О Боже, Вічний Батьку, ми просимо Тебе в ім’я Твого Сина, Ісуса Христа, благословити і освятити цей хліб для душ усіх тих, хто причащається ним, щоб вони могли їсти в пам’ять тіла Твого Сина, і свідчити перед Тобою, о Боже, Вічний Батьку, що вони бажають узяти на себе ім’я Твого Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм”.
І тоді йде славетне обіцяння: “Щоб Його Дух міг завжди бути з ними” (УЗ 20:77; курсив додано).
Завжди мати Духа з нами означає мати скерування й провід Святого Духа у нашому повсякденному житті. Дух може, наприклад, застерегти нас протистояти спокусі чинити зло.
Лише з цієї причини легко побачити, чому слуги Господа намагалися посилити наше бажання поклонятися Богові на наших причасних зборах. Якщо ми з вірою прийматимемо причастя, тоді Святий Дух зможе захищати нас і тих, кого ми любимо, від спокус, які приходять із зростаючою інтенсивністю й частотою.
Напарництво Святого Духа робить те, що добре, більш привабливим, а спокусу слабшою. Лише цього факту має бути достатньо, щоб викликати у нас рішимість бути гідними того, щоб Дух завжди був з нами.
Саме так, як Святий Дух зміцнює нас проти зла, Він також дає нам силу відрізняти істину від обману. Істина, яка має найбільше значення, засвідчується тільки через одкровення від Бога. Нашої людської логіки та використання наших фізичних почуттів не буде достатньо. Ми живемо в час, коли навіть наймудрішим буде важко відрізнити істину від майстерного обману.
Господь навчав Свого апостола Хому, який хотів отримати фізичний доказ Воскресіння Спасителя, торкнувшись Його ран, що одкровення є більш надійним доказом: “Промовляє до нього Ісус: “Тому ввірував ти, що побачив Мене? Блаженні, що не бачили й увірували!” (Іван 20:29).
Істини, які вказують шлях додому до Бога, підтверджуються свідченням Святого Духа. Ми не можемо піти до гаю і побачити, як Батько і Син розмовляють з юним Джозефом Смітом. Жоден фізичний доказ або логічний аргумент не можуть довести, що Ілля прийшов, як і було обіцяно, щоб дарувати ключі священства, які зараз тримає й використовує живий пророк, Томас С. Монсон.
Підтвердження про істину приходить до сина або дочки Бога, які здобули право отримати Святого Духа. Оскільки обман і неправда можуть являтися нам у будь-який час, нам потрібен постійний вплив Духа правди, Який позбавить нас моментів сумніву.
Будучи членом Кворуму Дванадцятьох Апостолів, Джордж К. Кеннон закликав нас постійно прагнути того, щоб Дух був з нами. Він обіцяв, і я також обіцяю, що якщо ми слідуватимемо цим курсом, то “нам ніколи не бракуватиме знання” про істину, ми “ніколи не будемо сумніватися або перебувати у темряві” і наша “віра буде сильною, [наша] радість … повною”2.
Нам потрібна така постійна допомога, що йде від напарництва Святого Духа, ще й з іншої причини. Нас може неочікувано спіткати смерть дорогої людини. Саме свідчення від Святого Духа про реальність люблячого Небесного Батька і воскреслого Спасителя дає нам надію і втіху, коли ми втрачаємо дорогу людину. Коли приходить смерть, це свідчення має бути “свіжим”.
Отже, постійне напарництво Святого Духа нам потрібне з багатьох причин. Ми прагнемо його, та з досвіду знаємо, що зберегти його не легко. Всі ми думаємо, говоримо й робимо у нашому повсякденному житті те, що може образити Духа. Господь навчав нас, що Святий Дух буде нашим постійним напарником, коли наші серця “сповн[ені] милосердям” і коли чеснота прикрашає наші думки безупинно (див. УЗ 121:45).
Для тих, кому важко дотримуватися високих норм, потрібних для того, щоб бути гідними дару напарництва Духа, я висловлю таку пораду. У вас були моменти, коли ви відчували вплив Святого Духа. Це могло статися з вами сьогодні.
Ви можете вважати ці моменти натхнення насінням віри, яке описав Алма (див. Алма 32:28). Посадіть кожне з них. Ви можете робити це, діючи за відчутим вами спонуканням. Якщо воно стосувалося уплати десятини, заплатіть її. Чого б воно не стосувалося, зробіть це. І продовжуйте це робити. Коли ви покажете свою готовність слухатися, Дух посилатиме вам більше думок щодо того, що Бог хотів би, аби ви зробили.
Якщо ви дослухатиметеся до них, натхнення від Духа приходитимуть частіше, поки Дух не стане вашим постійним напарником. Ваша сила вибирати правильно зростатиме.
Ви можете розпізнати, коли ці спонукання діяти для Нього, будуть іти від Духа, а не будуть вашими власними бажаннями. Коли спонукання перебуватимуть в гармонії з тим, що сказали Спаситель і Його живі пророки й апостоли, ви можете впевнено діяти за ними. Тоді Господь пошле Свого Духа, щоб Той зійшов на вас.
Наприклад, якщо ви отримаєте натхнення від Духа шанувати Суботній день, особливо коли це здається важкою справою, Бог пошле Свого Духа, щоб допомогти.
Така допомога прийшла до мого батька багато років тому, коли по роботі він приїхав до Австралії. В неділю він був один і хотів прийняти причастя. Він не міг розшукати інформацію про збори святих останніх днів. Тому він просто пішов. На кожному перехресті він молився, щоб дізнатися, куди повернути. Після пішої ходи перехрестями, яка тривала близько години, він зупинився, щоб знову помолитися. До нього прийшло відчуття повернути вниз певною вулицею. Невдовзі він почув спів, який лунав з першого поверху великого будинку неподалік. Він зазирнув у вікно і побачив кількох людей, які сиділи біля столу, накритого білою скатертиною, на якому стояли причасні таці.
Вам, можливо, це не здаватиметься великим дивом, однак для нього ця подія була чимось дивовижним. Він знав, що обіцяння причасної молитви було виконане: “Завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм, щоб Його Дух міг завжди бути з ними” (УЗ 20:77).
То був лише один приклад того, коли він молився, а потім робив те, що Дух казав йому, що Бог хотів, аби він зробив. Він продовжував це робити протягом багатьох років, як чинитимемо і ви, і я. Він ніколи не говорив про свою духовність. Він просто продовжував робити для Господа незначні речі, які його спонукав робити Дух.
Коли б якась група святих останніх днів не попросила його виступити перед ними, він робив це. Для нього не мало значення скільки їх було, 10 чи 50, або наскільки втомленим він не почувався. Він свідчив про Батька, Сина, Святого Духа і про пророків, коли б Дух не спонукав його зробити це.
Найвищим покликанням, в якому він служив у Церкві, було покликання членом вищої ради в Боневільському колі, штат Юта, де він займався сапанням на фермі колу і викладанням уроків в Недільній школі. Протягом багатьох років Святий Дух був його напарником, коли Він був потрібен моєму батькові.
Я стояв біля свого батька в лікарняній палаті. Моя матір, яка 41 рік була його дружиною, лежала у ліжку. Ми спостерігали за нею багато годин. Ми бачили, як вираз болю почав сходити з її обличчя. Пальці рук, які були стиснуті в кулаки, розслабилися. Її руки опустилися на ліжко.
Болі від раку, які тривали багато років, відходили. На її обличчі я побачив вираз спокою. Вона зробила кілька невеликих подихів, потім важко вхопила повітря і завмерла. Ми стояли й чекали, чи зробить вона ще один подих.
Зрештою, батько тихо сказав: “Маленька дівчинка пішла додому”.
Він не плакав. Він не плакав тому, що Святий Дух задовго до цього показав йому ясну картину того, ким вона була, звідки прийшла, ким стала і куди збиралася йти. Дух свідчив йому багато разів про люблячого Небесного Батька, про Спасителя, Який розірвав пута смерті, і про реальність храмового запечатування, про яке він розповідав своїй дружині й сім’ї.
Задовго до цього моменту Дух запевнив його, що її доброта й віра підготували її до повернення в небесний дім, де про неї згадуватимуть, як про чудову дитину обіцяння, і з пошаною приймуть вдома.
Для мого батька то було більше, ніж надія. Святий Дух зробив її реальністю для нього.
Зараз дехто може сказати, що його слова і образи в його розумі про небесний дім були лише приємними уявленнями, примарними думками чоловіка в момент утрати. Однак він пізнав вічну істину єдиним способом, яким її можливо пізнати.
Він був ученим, який шукав істину про фізичний світ протягом усього свого дорослого життя. Він використовував знаряддя науки достатньо добре, щоб заслужити на пошану своїх колег в усьому світі. Більшість з того, що він зробив в області хімії, прийшло завдяки тому, що він уявляв собі рух молекул, а потім підтверджував своє бачення лабораторними експериментами.
Але для того, щоб виявляти істини, які і для нього, і для нас є найважливішими, він слідував іншому курсу. Лише з допомогою Святого Духа ми можемо бачити людей і події так, як їх бачить Бог.
Виявлення цього дару продовжувалось в лікарні і після смерті його дружини. Ми зібрали речі моєї матері, щоб забрати їх додому. Батько зупинявся, щоб подякувати кожній медичній сестрі й лікарю, яких ми зустрічали по дорозі до машини. Пам’ятаю, що я відчував певне нетерпіння, що ми маємо піти, щоб побути наодинці з нашим горем.
Тепер я розумію, що він бачив те, що міг показати йому лише Святий Дух. Він бачив тих людей ангелами, посланими Богом подбати про його кохану. Можливо вони бачили себе професіоналами медичного обслуговування, однак батько дякував їм за їхнє служіння від імені Спасителя.
Святий Дух залишався з ним і тоді, коли ми приїхали в дім моїх батьків. Ми кілька хвилин говорили у вітальні. Батько вибачився і вийшов у свою сусідню спальню.
Через кілька хвилин він повернувся у вітальню. На його обличчі була приємна усмішка. Він підійшов до нас і тихенько сказав: “Я хвилювався, що Мілдред увійде в духовний світ сама. Я подумав, що вона може почуватися загубленою у натовпі”.
Тоді він радісно сказав: “Я щойно помолився. Я знаю, що з Мілдред усе гаразд. Там її зустріла моя мама”.
Коли він сказав це, пам’ятаю, що я усміхнувся, уявивши, як моя бабуся дріботіла своїми коротенькими ніжками, поспішаючи через натовп, щоб бути певною, що вона вчасно зустріне й обійме свою невістку, коли та прибуде.
Отже, однією з причин, чому мій батько попросив і отримав те втішення, було те, що з самого свого дитинства, він завжди молився з вірою. Він звик отримувати відповіді, які приходили в його серце, щоб утішати і скеровувати. Крім звички молитися, він знав Писання і слова живих пророків. Тож, він упізнавав знайомий шепіт Духа, який ви могли відчувати сьогодні.
Напарництво Духа не тільки втішало й скеровувало його. Воно змінило його через Спокуту Ісуса Христа. Коли ми приймаємо те обіцяння завжди мати Духа з нами, Спаситель може дарувати нам очищення, необхідне для вічного життя,—найвеличнішого з усіх дарів Бога (див. УЗ 14:7).
Ви пам’ятаєте слова Спасителя: “Тож ось ця заповідь: покайтеся, всі ви, кінці землі, і прийдіть до Мене і христіться в Моє ім’я, щоб вас можна було освятити прийняттям Святого Духа, щоб ви могли стояти незаплямованими переді Мною в останній день” (3 Нефій 27:20).
Ці заповіді супроводжуються таким обіцянням Господа:
“І ось, істинно, істинно, Я кажу тобі, поклади довіру свою на Того Духа, Який веде чинити добре—так, чинити справедливо, ходити покірно, судити праведно; і це є Мій Дух.
Істинно, істинно, Я кажу тобі, Я вділю тобі від свого Духа, який просвітить твій розум, який сповнить твою душу радістю” (УЗ 11:12–13).
Я свідчу вам, що Бог Батько живе, що воскреслий Ісус Христос керує Своєю Церквою, що Президент Томас С. Монсон тримає всі ключі священства, і що одкровення через Святого Духа скеровує й підтримує Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів та її смиренних членів.
Я також свідчу вам, що ці чудові чоловіки, які сьогодні зверталися до нас, як свідки Господа Ісуса Христа, як члени Кворуму Дванадцятьох Апостолів, покликані Богом. Я знаю, що Дух скеровував Президента Монсона, щоб покликати їх. І коли ви слухали їх і їхні свідчення, Святий Дух підтвердив вам те, що я зараз кажу вам. Вони покликані Богом. Я підтримую їх, люблю їх і знаю, що Господь любить їх, і підтримуватиме їх в їхньому служінні. І роблю це в ім’я Ісуса Христа, амінь.