Знайти спокій у причасті
Ілюстрація Аллена Гарнса
Коли я була молодою матір’ю, мені було важко знайти миті спокою упродовж напружених днів, коли все життя було наповнене піклуванням про п’ятьох активних і вимогливих дітей. 5 хвилин тут, 10 хвилин там—це все, що я могла викроїти для себе, але я насолоджувалася кожною миттю спокою.
Часто я зверталася в молитві до Небесного Батька і просила сили, терпіння і спокою. Неділі були особливо напруженими, бо треба було погодувати грудне немовля, одягнути малюка і простежити, щоб старші діти підготувалися до церкви. Як не дивно, але саме в напружену неділю я знайшла своє рішення.
Коли того дня я слухала причасні молитви, ці слова набули особливого значення: “… щоб Його Дух міг завжди бути з ними” (УЗ 20:77).
Я мала право на те, щоб мати поруч Господнього Духа. Як я раніше могла не усвідомлювати важливості цього обіцяння?
Причастя стало спокійним, споглядальним моментом у моєму метушливому житті. В обряді причастя я знайшла спокій, якого так прагнула.
Хоча після того як я приймала хліб і воду, я могла виходити під час причасних зборів з малюком, який порушував тишу, я робила все можливе, аби бути там у той особливий час згадування. Я чекала на ті дорогоцінні миті з таким нетерпінням, як ніколи раніше.
Зараз, коли діти повиростали, я маю розкіш насолоджуватися багатьма хвилинами спокою. Однак, як і колись, хвилини причастя є дорогоцінними для мене.