Працювати над слабкостями, малювати віру
Автор живе в штаті Юта, США.
Я мала навчитися покладатися на Спасителя в подоланні своїх слабкостей і зміцненні своїх сильних сторін. І все це під час підготовки до місії та під час служіння місіонеркою.
Мені знадобилося сім років підготовки, щоб відповідати вимогам служіння на місії. Коли я вперше заговорила про це зі своїм єпископом, єпископом Тапуелуелу, він дав мені кілька настанов, які я мала старанно виконувати у своєму житті. Він сказав, що якщо я буду їх виконувати і навчуся бути слухняною, то матиму благословення. Перші кілька настанов—щоденне вивчення Писань і щотижневе відвідування Церкви—було доволі легко виконати. “Це легко”,—подумала я. Але я образилася, коли мені було сказано змінити певні “мирські” аспекти свого життя, і тоді моя гординя та впертість стали мені на заваді.
Сподіваючись, що знайду легший шлях, я переїжджала до територій чотирьох інших приходів і говорила з чотирма різними єпископами. Я навіть відновила навчання у медичному університеті. Потім я відчула спонукання все полишити і знову готуватися до служіння на місії. Так я і зробила. Я знову прийшла до єпископа Тапуелуелу і смиренно попросила у нього про допомогу. Мені було сказано, що є вимоги щодо ваги місіонерів—і я зрозуміла, що важу більше норми. Відразу ж моїм розумом заволоділи зневіра і збентеження, однак єпископ заохочував мене. Він висловив свою любов і віру в мене й сказав: “Мої двері завжди відчинені. Ми можемо працювати над цим разом! Кожного тижня будемо працювати лише над однією слабкістю”.
Тож я приходила до єпископа кожного тижня, долаючи слабкість за слабкістю. Я навіть не здогадувалася, що мені треба буде чекати ще чотири роки, аби відповідати вимогам для служіння на місії.
Покладатися на Спасителя
Упродовж тих чотирьох років я намагалася наблизитися до Христа і застосовувати Його вчення у своєму житті. Коли наставали труднощі, Його Спокута ставала для мене реальною. Я покладалася на силу, втішення і міць, які Він давав мені завдяки Його Спокуті, коли пішла з життя моя найкраща подруга, коли наша сім’я втратила домівку і коли я потрапила в автокатастрофу. Коли обставини змусили мене залишити багатьох друзів, я впала в депресію, але Спаситель допоміг мені подолати її. Вечори п’ятниці, які я проводила з друзями, я замінила тренуваннями у спортзалі та вивченням Спокути Ісуса Христа.
Я кожного вечора молилася про людей, яким одного дня служитиму, і навіть про своїх майбутніх напарниць!
Я згодом була визнана гідною служити в Новозеландській Оклендській місії, де розмовляють тонганською мовою.
Стрит-арт і Дух
Коли я приїхала до центру підготовки місіонерів, то зрозуміла, що треба ще багато дізнаватися про Ісуса Христа, Його Спокуту і про себе. Хоча мої предки були з Тонга, я ніколи не була на Тихоокеанських островах і мені важко було вивчати тонганську мову. Коли я приїхала до Нової Зеландії, то зовсім не розуміла, що люди кажуть мені тонганською мовою. Мені треба було їм сказати так багато, але оскільки я не могла розмовляти їхньою мовою, мій запас складався лише з кількох найпростіших слів, які я ледь могла вимовити. Я кивала головою, коли люди ставили мені запитання. Вони сміялися з мене, і я сміялася разом з ними, але за зачиненими дверима сміх перетворювався на сльози розчарування і зневіри. Я думала: “Я працювала сім років, щоб приїхати сюди заради цього?”
Тож я молилася Небесному Батькові. У книзі Етера 12:27 ми дізнаємося, що наші слабкості можуть стати силою, якщо ми довіряємо Йому. Я розповідала Йому про свої слабкості і свою довіру до Нього, і так повторювалося знову, … і знову, … і знову. Я почала ще більше покладатися на Христа і також на свої сильні сторони.
Я люблю цю євангелію, і я люблю стрит-арт, тож я вирішила поєднати ці дві речі. Я поклала в рюкзак Писання, етюдник, олівці з деревного вугілля, перманентні маркери і балончики зі спреєм. Мої напарниці сміялися і запитували: “Що ти збираєшся робити з балончиками фарби?” Я пояснила: “Можливо, я ще не володію мовою, але я можу показувати своє свідчення іншим”.
До кінця місії я використовувала стрит-арт—на папері, а не на будівлях—і Дух, щоб навчати інших про Христа. І якби безглуздо це не звучало, це спрацьовувало. Багато людей не хотіли слухати моє послання, тож я його малювала. Двері й очі відкривалися, коли я розповідала їм, що малювала графіті. Вони не вірили мені. Вони засікали три хвилини, і я робила зарисовку слова віра, навчаючи їх про неї. Серед тих людей було багато таких, які відчували, що їх засуджують і не люблять. Я могла свідчити, що з вірою в Христа ми можемо відчувати Його любов і прощення, і Він може допомагати нам змінюватися на краще. Він допоміг мені.
Сім років підготовки до місії допомогли мені знайти себе. Той час дав мені змогу здобути свідчення про Христову Спокуту і Його силу допомогти мені подолати свої слабкості та використовувати свої сильні сторони, щоб ділитися з іншими тим, про що я знала. Зрештою, це було варто тих семи років.