На перехрестях зі своїми друзями
Стівен В. Oуен
Генеральний президент Товариства молодих чоловіків
Я опинився в ситуації, коли постійно захищав своїх друзів перед батьками, а батьків—перед друзями.
Ілюстрація Крістофера Торнока
Коли мені було 14 років, я прийняв рішення, яке змінило все. Якось у п’ятницю ввечері я йшов вулицею з кількома друзями, і нам було добре разом, як і завжди. Але того вечора виникла проблема, і я знав, що мені треба з нею щось робити. Та я не був упевнений, що зможу.
Упродовж останніх пари років мої друзі почали вживати цигарки та алкоголь. Спочатку це відбувалося не часто, то тут, то там, але на той час, коли ми гуляли тієї п’ятниці, вони вже регулярно палили і випивали, коли ми були наодинці.
Я думав, що оскільки я залишаюся чистим, то можу продовжувати приємно спілкуватися з друзями. Звичайно, батьки казали, що з моїми друзями щось не так. І мої друзі розуміли, що не подобаються моїм батькам. Я відчував себе між молотом і ковадлом: я постійно захищав своїх друзів перед батьками, а батьків перед друзями.
Ось такою була ситуація того вечора в п’ятницю, коли ми йшли вулицею. Друзі почали випивати й курити, і я нарешті зрозумів, як мені не подобається їхня поведінка. Тож я прийняв рішення.
Я перейшов на інший бік вулиці.
Друзі сміялися з мене. Вони називали мене “святенником”. І вони сказали, якщо я там залишуся, то більше не буду їхнім другом.
Ми дійшли до кінця дороги. Мої друзі повернули ліворуч, а я повернув праворуч. Я був на відстані 3 км від дому, і то були найдовші 3 км у моєму житті. Ви можете подумати, що я відчував полегшення, прийнявши таке сміливе рішення, але в ту мить я почувався жахливо. Я прокинувся наступного ранку і з жахом усвідомив, що втратив друзів і я тепер один. Для 14-річного хлопця то був кінець світу.
Новий друг
Минуло кілька днів, і мені зателефонував один з членів церкви, якого, як я знав, звали Дейв. Він запитав, чи не хочу я зайти до нього додому в суботу ввечері. Він також запросив мене на сімейний обід наступного дня. Це виглядало набагато краще, ніж бути зовсім без друзів, тож я погодився.
Ми з Дейвом гарно провели час разом, і, звичайно ж, без цигарок або алкоголю. Коли я слухав, як батько Дейва молився перед обідом, мені було так добре. Я почав думати, що можливо—лише можливо—все покращується.
Ми з Дейвом стали найкращими друзями. Ми разом грали в футбол, ходили до школи, допомагали один одному їхати на місію. Коли ми повернулися, то жили в одній кімнаті в гуртожитку. Ми допомагали один одному знайти праведну молоду жінку, щоб одружитися і підтримували один одного на прямому й вузькому шляху до храму й після того. Минуло багато років, а ми все ще залишаємося хорошими друзями. А все почалося з простого телефонного дзвінка саме тоді, коли я його потребував.
Вплив матері
Принаймні, я вважав, що все так почалося. Уявіть моє здивування, коли через багато років я дізнався, що то моя мама була режисером подій, і саме вона посприяла нашій дружбі! Невдовзі після того як я втратив старих друзів, вона помітила, що зі мною щось не так, тож вона зателефонувала Дейвовій мамі, щоб дізнатися, чи не придумають вони спосіб допомогти. Мама Дейва переконала його зв’язатися зі мною і запросити до себе. Іноді спонукання надати допомогу певній людині приходять від Святого Духа; іноді вони приходять від ангела—наприклад, мами,—яка “розмовля[є] силою Святого Духа” (2 Нефій 32:3).
Я часто міркував, наскільки іншим було б життя—і моє, і Дейва,—якби моя мама не помітила моїх страждань і не почала діяти. Чи не нагадує вам це того, як Небесний Батько благословляє нас? Він знає про кожну нашу потребу, і Він посилає благословення згори через діла і слова тих, хто любить (Див. “Друзі, схожі на Христа”, Гімни, № 180).
Ми йдемо разом
Зрештою, ми самі відповідальні за свій вибір. Як Президент Томас С. Монсон неодноразово казав: “Вибір, який ми робимо, визначає нашу долю”1, і багато таких виборів необхідно робити кожному особисто. Часто наші рішення викликають почуття відокремленості, навіть самотності. Але наш Небесний Батько не послав нас сюди самотніми.
Рішення, які я приймав у вирішальні моменти, благословляли і скеровували все моє життя. Але ті рішення приймалися завдяки натхненню й силі, які моя мама отримала через молитву, та завдяки підтримці й дружбі Дейва.
Екзамен, який ми називаємо земним життям, відрізняється від екзаменів, які ми часто складаємо в школі, де вам треба дивитися лише в свою роботу і не дозволяється допомагати сусідові. Ні, на цьому екзамені ми можемо і повинні допомагати одне одному. В дійсності, це і є складова екзамену. Тож, оскільки через свій вибір ви іноді залишатиметеся на самоті на узбіччі дороги, будь ласка, знайте, що на тій дорозі є інші люди, які прийняли свої важкі рішення бути з Господом. Вони йтимуть з вами, і їм потрібні ви, щоб іти разом.