Розуміти історію Церкви навчанням і вірою
Сьогодні ми дізнаємося про минуле з неповних історичних записів. Вивчаючи ці записи, ми повинні пам’ятати, що вони не дають повної картини минулих подій.
Історична фотографія Солт-Лейк-Сіті люб’язно надана Архівом церковної історії
Історія—це набагато більше, ніж запам’ятовування дат і фактів для складання екзамену. Кожного дня архіваріуси, бібліотекарі та історики Бібліотеки церковної історії збирають, зберігають і видають записи минулих років, аби допомогти нам розпізнати Божу руку в історії Церкви і нашому особистому житті. Розуміння нашої історії включає процес навчання і відкриттів, що можуть зміцнювати наше свідчення, допомагають відкинути сумніви, знаходити кращі історії, розпізнавати істинну доктрину та покращувати своє враження. Коли ми “oтрим[уємо] знання з історії”, ми також допомагаємо в здійсненні “спасіння Сіону” (УЗ 93:53).
Як історик я ціную те, що ми дізнаємося про історію шляхом “навчання і також через віру” (УЗ 88:118). Віра і навчання поєднуються, якщо ми з молитвою бенкетуємо Писаннями, читаємо і розмірковуємо над багатьма історичними джерелами, знаходимо зв’язок між уривками з Писань та історичними джерелами, розглядаємо інформацію у відповідному контексті, шукаємо шаблони і теми та приходимо до належних висновків. Така модель допомагає нам зрозуміти сенс історичних фактів і знайти відповіді на запитання. Кілька принципів можуть допомагати нам думати про історію у такий спосіб, що відкриває розум для глибшого розуміння.
Минуле вже пішло, і залишилися лише його частинки
З нашої теперішньої точки зору минуле вже майже зникло. Люди померли; їхні історії закінчилися. Однак частки минулого залишилися—в листах, щоденниках, записах організацій, матеріальних предметах. Сьогодні ми можемо дізнаватися про минуле лише опосередковано завдяки тим часткам історії, що залишилися. Інформація завжди губиться між минулим і сучасним. Ми повинні вивчати записи, які дійсно збереглися, і в той же час пам’ятати, що вони не дають повної картини минулих подій.
Розгляньмо один приклад: коли б Джозеф Сміт не звертався з проповіддю до святих, у нього, як правило, не було підготовленого тексту і ще не існувало аудіо- або відео запису. Хоча кілька присутніх могли записувати його слова або свої розмірковування, однак дуже мало їх збереглося. Отже ми не можемо заявляти, що знаємо все сказане Джозефом Смітом, хоча ми можемо, наприклад, цитувати записи Уілфорда Вудраффа, зроблені під час проповіді Джозефа.
В інших випадках важливі записи історії Церкви ще не знайдені. Наприклад, ми не маємо записів про відвідування Петра, Якова та Івана, які були б такими ж детальними, як розповідь про відвідування Івана Христителя (див. Джозеф Сміт—Історія 1:66–75). Так само, хоча у нас є записи про те, що священство не дарувалося чорношкірим чоловікам африканського походження, не збереглося жодних записів, які б офіційно пояснювали, чому так сталося. Під час вивчення історії відсутність доказів не є причиною для сумнівів. Вивчення минулого---це спроба отримати якомога більше надійних доказів, які піддаються перевірці, там де це можливо, і в той же час утримання від остаточних суджень стосовно тих періодів історії, які ми не здатні повністю зрозуміти через брак інформації.
Факти не промовляють, це роблять промовці
Оскільки збережені записи минулих подій не є повними, деякі люди роблять спробу скласти записи разом, аби розповісти історію. Найперші історії розповідалися учасниками подій і, як правило, в них описувалося те, що ці люди пережили і чому це є важливим для них. Деякі учасники розповідали свої історії багато разів різним слухачам. Певні події спонукали багатьох учасників ділитися своїми оповідями. Інші події забувалися, а потім виникали в пам’яті завдяки іншим обставинам.
Історії збиралися і переказувалися іншими людьми з багатьох причин—щоб розважити присутніх, продати якийсь товар, сформувати громадську думку або лобіювати певні зміни. Кожна історія стає інтерпретацією минулого, збудованого на фактичних уривках, поданих з огляду на те, як оповідач їх запам’ятав, які у нього інтереси та цілі. Внаслідок цього історії про минуле є неповними і часом суперечливими. Ми повинні завжди брати до уваги, хто розповідає історії, як вони це роблять і чому.
Джозеф Сміт наводив приклад того, як оцінювати оповідачів історій та факти. У 1838 році він зазначив, що вже “багато пересудів зловмисників та інтриганів було пущено в обіг стосовно зростання й розвитку Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”. Внаслідок цього він написав історію, яка мала на меті “надати усім шукачам істини можливість володіти фактами в тому вигляді, як вони відбувалися, стосовно і мене, і Церкви, і такою мірою, якою я ними володію” (Джозеф Сміт—Історія 1:1). Усі історії, які розповідалися про Джозефа Сміта, не є однаково цінними або точними. Історії, що розповідалися людьми, які мали більше відношення до минулих подій, можуть бути більш надійними. Найкращі історії містять усі наявні записи минулого і в них визнається точка зору кожного джерела.
Минуле відрізняється від сьогодення (і це норма).
Якщо ми намагаємося знайти сенс в записах про події минулого та історіях, що про них розповідаються, то відкриємо для себе людей, місця, досвід і традиції, відмінні від своїх власних. Зміни в науці, технології та культурі спричиняють різний досвід. Це стосується народження, їжі, подорожування, свят, гігієни, залицянь, медицини й смерті. Різні політичні та економічні системи створюють різний досвід, коли йдеться про освіту, вибір, свободу та можливості. Минулі погляди відрізняються від наших поглядів на роботу, сім’ю, громадське служіння та роль і статус жінки й меншин. Кожен мирський аспект людського життя з часом змінюється—іноді лише трохи, а часом значною мірою.
Наприклад, з нашої теперішньої точки зору ми сприймаємо зовсім по-іншому те, що Джозеф Сміт використовував камінь провидця для перекладу Книги Мормона. Однак у його час багато людей вірили, що фізичні предмети можуть використовуватися для отримання божественних послань. Ці вірування частково основувалися на біблійних історіях, у яких предмети використовувалися для божественних цілей (див. Числа 17:1–10; 2 Царів 5; Іван 9:6). Одкровення, яке Джозеф отримав для організації Церкви, пояснювало, що Бог “дав йому силу з висоти, засобами, які були перед тим підготовлені, щоб перекласти Книгу Мормона” (УЗ 20:8). Хоча “засоби” включали камінь провидця, а також Урім і Туммім, ми все ж можемо побачити доктринальне послання, що “Бог таки надихає людей і покликає їх на Його святу роботу в цьому столітті … ; тим самим показуючи, що Він є Той Самий Бог вчора, сьогодні і навіки” (УЗ 20:11–12).
Сьогоденні припущення викривлюють минуле
Оскільки минуле відрізняється від сьогодення, ми повинні бути дуже обережними у своїх припущеннях стосовно минулого і не основуватися на наших теперішніх ідеях та цінностях. Ми не можемо припускати, що люди в минулому були такими ж, як ми, або що вони оцінили б нашу культуру чи вірування. Ми не можемо припускати, що зараз знаємо все, що ми ознайомилися з кожним джерелом або що наше теперішнє розуміння минулого ніколи не зміниться. Часто так звані проблеми з минулим насправді є лише поганими припущеннями, зробленими в наш час.
Наприклад, Джозеф Сміт заявляв: “Я ніколи не казав вам, що я досконалий”1. Якби ми припускали, що пророки ніколи не помиляються, то були б дуже здивовані, стикаючись з випадками, коли Джозеф помилявся. Щоб “залагодити” цю проблему, нам не слід вперто настоювати на тому, що Джозеф Сміт був досконалим, і не звинувачувати Церкву в обмані. Натомість ми можемо визнавати те, що Джозеф був людиною, і дивитися на нього в контексті інших історій з Писань, що стосуються пророків. Внаслідок цього ми можемо коригувати свої припущення, аби визнати, що всі пророки є смертними, а, отже, недосконалими. Ми можемо бути вдячними, що Бог терпляче працює з кожним з нас. Визнання помилок у нашому способі мислення часом буває найважчою складовою розуміння історії.
Вивчення історії вимагає смирення
Якщо ми стикаємося з періодом історії, який не повністю описано, який є відкритим для інтерпретації та відрізняється від нашого уявлення про нього, ми повинні “поклад[ати] довіру свою на Того Духа, Який веде … ходити покірно” (УЗ 11:12). З нашої сьогоденної точки зору ми, очевидно, знаємо більше, ніж знали учасники минулих подій про їхні наслідки, але ми також знаємо набагато менше про те, як вони жили в тих подіях. Люди, які жили в минулому, належали до свого часу, і місць, і обставин. Аби бути милосердними до їхніх відмінностей та співчутливими до того, що вони пережили, ми повинні почати зі смиренного ставлення до своїх недосконалостей. Необхідно мати смирення, аби не застосовувати до людей, які жили в минулому, наші мірки. Необхідно мати смирення, аби визнати, що ми не знаємо всього, аби терпляче чекати на отримання більшої кількості відповідей і продовжувати навчатися. Коли відкриваються нові джерела, що містять новий аспект того, про що, як ми вважали, вже знаємо, необхідно мати смирення, аби переглянути свої погляди.