Стояти на святих місцях
Стояти на святих місцях—це те, до чого нас завжди закликає Небесний Батько. “Якщо Ви мене любите,—Мої заповіді зберігайте!” (Івана 14:15). Це є один з моїх улюблених віршів, який завжди нагадує про те, як ми можемо проявляти щодня свою любов до Нього. Також Господь нам дає наступне обіцяння: “Хто заповіді Мої має та їх зберігає, той любить Мене. А хто любить Мене, то полюбить його Мій Отець, і Я полюблю Його, і об’явлюсь йому Сам” (Івана 14:21). Отже, виконуючи дану заповідь, ми, по суті, запускаємо так званий процес взаємодії з нашим Небесним Батьком. Тоді ми перебуваємо в Ньому, а Він в нас, і таким чином любов між нами і Господом буде повноцінно зростати і вкорінюватись у наших серцях. Результатом цього є постійне напарництво Святого Духа і прояв любові до інших людей.
Дотримуватися заповідей нелегко лише тоді, коли ми ще не почали цього робити. Але як тільки наші знання почнуть впливати на наші дії, кожен зможе зрозуміти, що праведність означає щастя. Щоразу, коли мене питають: “Чи це взагалі має сенс обмежувати себе стількома правилами?”—я відповідаю, що, безперечно, воно того варте. Дотримуючись заповідей, ми не обмежуємо, а захищаємо себе від небезпек світу. Зараз мені важко уявити, яким би було моє життя, коли б я обрала інший шлях.
Хочу розповісти про декілька чудових способів, які допомагають нам міцно стояти на святих місцях:
По-перше, це позитивне мислення. “Істинно Я кажу вам, Мої друзі, не бійтеся, нехай серця ваші заспокоються; так, завжди радійте і в усьому приносьте дяку” (УЗ 98:1). Існує безліч інших віршів, де Господь закликає нас радіти, бути позитивно налаштованими і вдячними. Матеріальна реальність—це відображення нашого способу мислення. Усе діє досить просто у людській системі: енергія думки, “підсвічуючи” той чи інший сектор простору варіантів, матеріалізує його. Тобто лише від наших думок залежить, яку реальність ми створюємо навколо себе. Якщо ми думаємо про хороші речі, згодом вони матеріалізуються у хороші наміри, а наміри—в дії, наприклад, у служіння. А коли ми служимо ближньому своєму, ми лише служимо нашому Богу.
По-друге, молитва. “Але ось, я кажу вам, що ви повинні молитися завжди, і не слабнути; що ви не повинні робити жодної справи для Господа, щоб наперед не помолитися Батькові в імʼя Христа, щоб Він освятив твої діла для тебе, щоб твої діла були на користь твоїй душі” (2 Нефій 32:9). Коли ми спілкуємося з людиною, відбувається обмін інформацією, досвідом та думками, отже, ми навчаємося чомусь новому. Тоді наскільки ж цінними є розмови з нашим Небесним Батьком, Наймудрішою та Наймогутнішою Істотою у цілому Всесвіті? В одному з віршів сказано: “Радься з Господом в усіх своїх діяннях” (Алма 37:37). Я б хотіла закцентувати увагу на слові “радься”. Ми повинні пам’ятати, що молитва—це не монолог. Нам потрібно питати у Нього і слухати, знову питати, розповідати про свої відчуття і знову слухати. Коли ми розмовляємо з Господом, Він вкладає у нас лише найкраще. Його вплив може стати для нас опорою в часи випробувань.
По-третє, вивчення Писань. “Тож ці сини Мосії були з Алмою тоді, коли ангел вперше явився йому; тому Алма зрадів надзвичайно, що побачив своїх братів; і що ще додавало йому радості—вони все ще були його братами у Господі; так, і вони зміцніли у пізнанні істини; бо вони були чоловіками з твердим розумінням, і вони вивчали писання старанно, щоб вони могли знати слово Бога” (Алма 17:2). Біблія та Книга Мормона—це “інструкція” Небесного Батька про те, як Його діти можуть бути щасливими й отримати спасіння. Щоденне вивчення Писань є цінним внеском у наше вічне життя. Я впевнена, що усі ми могли помічати, що день, початий з вивчення Святих Писань—це вдалий день. Небесний Батько заповідає нам завжди шукати. Який би раз ми не читали Книгу Мормона або Біблію, щоразу знаходимо щось нове і важливе для себе. Щодо цього твердження, хочу поділитися одним чудовим віршом, який стимулює мене знаходити у Його вченнях щось нове та розширювати своє розуміння простих істин. Отже, це Учення і Завіти 71:5–6: “Тепер ось, це є мудрість; той, хто читає, нехай зрозуміє і сприйме також; Бо тому, хто сприймає це, буде дано більш рясно, а саме владу”. Важливим є те, з яким наміром ми беремося за дослідження Писань. У першу чергу це має бути за нашим власним бажанням та з щирим прагненням знайти щось особливе для себе. Якщо ми маємо намір досліджувати, шукати і застосовувати вивчене, тоді наші плоди будуть справді цінними.
По-четверте, це здобуття та збільшення власного свідчення. “Нам не потрібне одкровення, яке б навчало нас ретельно виконувати свої обов’язки, бо нам про це вже було сказано в Писаннях; ми також не повинні чекати одкровення, яке замінить уже отримане нами духовне чи мирське знання, а лише одкровення, що розширить це знання” (Бойд К. Пекер, “Пошуки духовного знання”, Ліягона, січ. 2007). Наші батьки або місіонери, які навчали нас принципам євангелії, заклали в нас цю основу вчень. Ми є відповідальними за те, щоб збільшувати наші свідчення про те, чого нас було навчено. Один із шляхів зміцнення свідчення—це ділитися ним. Коли ми свідчимо за впливом Святого Духа, ми отримуємо відчуття, що те, чого ми навчаємо, є істинним. Свідчити—це заповідь. “Бо не смію казати того, чого не зробив через мене Христос на послух поган, словом і чином, силою ознак і чудес, силою Духа Божого, так що я поширив Євангелію Христову від Єрусалиму й околиць аж до Ілліріка” (Римлянам 15:18–19).
Саме ці основні принципи щодня допомагають мені відчувати любов Господа й залишатися вірною своєму Небесному Батькові. Я свідчу, що наше щастя—в Христі, Його любов до нас вічна. Він бачить у нас потенціал. Він бачить, ким ми можемо стати, якщо підемо за Ним.