Розуміти іслам
Фотографія від Getty Images
На мозаїці ХІХ століття зображено Каабу в Мецці—місті, де народився Магомет, яке є найсвятішим містом у ісламському світі.
Добре це чи погано, але не минає й дня, щоб про іслам або мусульман не згадували в заголовках новин. Зрозуміло, це викликає зацікавленість і навіть занепокоєння багатьох людей, які не є мусульманами, у тому числі й святих останніх днів. Чи є у нас щось спільне з нашими мусульманськими сусідами? Чи можемо ми разом жити і працювати?
Спочатку буде корисно звернутися до історії.
У 610 році від Р.Х. арабський купець середнього віку на ім’я Магомет, зійшов на пагорб, що височів над його рідним містечком Меккою, щоб поміркувати про релігійну плутанину, яку він спостерігав у той час, і помолитися. Після цього, за його словами, він отримав видіння, в якому його було покликано бути пророком серед його народу. Ця подія є початком релігії, яку називають ісламом (iss-LAAM). Це слово означає “покірність” (Богу). Віруючих в іслам називають мусульманами, (MUSS-lim). Це слово означає “той, хто упокорюється”.
Після того, за словами Магомета, він отримував багато одкровень упродовж 25 років, аж до своєї смерті. Спочатку він розповідав про них мешканцям свого рідного міста, застерігаючи про майбутні божественні присуди, закликаючи тих, хто його слухав, до покаяння і співчутливого ставлення до вдів, сиріт і бідних; він проповідував воскресіння з померлих для всіх людей і про останній Божий суд.
Однак глузування і переслідування, яким піддавали Магомета і його послідовників, були настільки жорстокими, що їм довелося втікати до міста Медіна, яке знаходиться на північ на відстані чотириденної подорожі верблюдами.
Там роль Магомета радикальним чином змінилася1. З людини, яка лише проповідувала і застерігала, він став законодавцем, суддею і політичним лідером важливого арабського міста і, з часом, всього Аравійського півострова. Це перше заснування громади віруючих надало ісламу релігійної суті, що основувалася на законі і справедливості та залишається його найяскравішою і найважливішою характеристикою.
Після смерті Магомета в 632 році від Р.Х. його послідовники розділилися на дві основні фракції. Розділення, головним чином, сталося через таке питання: хто стане наступником Магомета у якості лідера в ісламській громаді2. Фракція, до якої приєдналося більше послідовників, називалася сунітами (вони заявляли, що дотримуються суни, тобто звичної практики Магомета, і є відносно гнучкими щодо справи спадкоємності). Інша фракція—послідовники, які згуртувалися навколо зятя Магомета, Алі,—називалися shi‘at ‘Ali (фракція Алі) і зараз її знають під назвою шиїти. На відміну від сунітів, шиїти (або ісламські шиїти) вірять у те, що право зайняти місце Магомета у якості провідника громади по праву належить найближчому родичу пророка Магомета чоловічої статі—Алі та його нащадкам.
Незважаючи на такі розбіжності, ісламський світ більше об’єднаний у релігійному сенсі, ніж християни. Більше того, упродовж кількох століть після 800 року від Р.Х. ісламська цивілізація була, безсумнівно, найрозвинутішою у світі, якщо казати про науку, медицину, математику і філософію.
Джерела мусульманської доктрини та практики
Одкровення, які, за словами Магомета, він отримував, були зібрані в книгу під назвою Коран (від арабського слова qara’a, що означає “читати” або “декламувати”). Це сталося через 10–20 років після його смерті. Коран складається зі 114 розділів, і він не є розповіддю про Магомета. Як і в книзі Учення і Завіти, в Корані зовсім немає сюжету. Для мусульман вона є словом (або словами) Бога, якими Він звертався безпосередньо до Магомета3.
Християни, які читають її, знаходять знайомі теми. В книзі розповідається, наприклад, про те що Бог створив всесвіт за 7 днів, про те, як Він помістив Адама і Єву в Еденському саду, як їх спокусив диявол, про падіння і про покликання цілої плеяди пророків (більшість яких також згадуються в Біблії). Ці пророки, згідно з Кораном, є мусульманами, бо вони підкорили свою волю Богові.
Аврааму, про якого сказано, що він був другом Богові, відводиться в книзі визначне місце4. (Серед іншого, вважається, що він отримував одкровення, які були записані, але згодом втрачені5). Мойсей, фараон і Вихід дітей Ізраїля також відіграють свою роль.
Дивовижно, що Марія, мати Христа, згадується в Корані 34 рази, у порівнянні з 19 разами в Новому Завіті. (Насправді, вона є єдиною жінкою, про яку згадується в Корані).
У Корані рефреном повторюється вчення про тавхід (taw-HEED), слово, яке можна перекласти як “монотеїзм” або, більш точно, “один”. Воно втілює один із центральних принципів ісламу про те, що існує одна абсолютно унікальна божественна істота. “Він не народжує і не народжується,—як проголошується в Корані,—і немає такого, як він”6. З цього витікає те, що безсумнівно є найважливішою різницею між ісламом і християнством: мусульмани не вірять у божественність Ісуса Христа або Святого Духа. Це також вказує, що хоча всі люди є так само творіннями Бога, однак, згідно з ісламом, ми не є Його дітьми.
Проте мусульмани вірять, що Ісус був безгрішним пророком Божим, народженим від діви, і був призначений зіграти центральну роль в подіях останніх днів. Про нього часто і з благоговінням згадується в Корані.
Основоположні вчення і практики мусульман
Так звані “П’ять стовпів ісламу”—які найбільш коротко викладені не в Корані, а в твердженні, що традиційно приписується Магомету—є основою ісламської доктрини:
1. Свідчення
Якщо іслам має універсальне віровчення, то це шахада (sha-HAD-ah), “вияв віри” або “свідчення”. Цей термін стосується формулювання арабською мовою, яке в перекладі можна передати наступним чином: “Я свідчу, що немає бога крім Аллаха, а Магомет—Його пророк”. Шахада—це вхідний шлях до ісламу. Якщо промовляти її з повним переконанням—це означає стати мусульманином.
Арабський еквівалент слова Бог—це Аллах. Скорочення слів al- (еквівалент означеного артикля “the” в англійській мові) та ilah (“бог”) не особисте ім’я, а титул, і він дуже споріднений з гебрейським словом Елогим.
Оскільки в ісламі немає священства, то немає і обрядів священства. Немає також єдиної ісламської “церкви”. Отже, сповідування шахади є, у певному сенсі, ісламським еквівалентом хрищення. Нинішня відсутність формальної уніфікованої світової структури керівництва має інші наслідки. Наприклад, немає загального лідера для мусульман усього світу—нікого, щоб промовляти від імені всієї громади. (Магомет майже повсюди вважається останнім пророком). Це також означає, що не існує церкви, від якої можна було б відлучити терористів або “єретиків”.
2. Молитва
Багато немусульман знають про мусульманський молитовний ритуал, названий салят або намаз (sa-LAAT), і який включає певну кількість поклонів, п’ять разів на день. Читання призначених уривків з Корану і доторкання чолом до землі є виявом смиренної покірності Богу. З більш неформальною молитвою, яка називається дуа, можна звертатися в будь-який час і під час цієї молитви не потрібно бити поклони.
Для молитви, яка промовляється ополудні в п’ятницю, від мусульманських чоловіків вимагається, а мусульманських жінок заохочують, знаходитися в мечеті (від арабського слова масджид, тобто “місце для поклонів”). Там, розділившись за ґендерною ознакою, вони розміщаються рядами і моляться під керівництвом імаму мечеті (ee-MAAM, від арабського слова aмама, що означає “перед”), і слухають коротку проповідь. Однак П’ятниця не є повним еквівалентом Суботнього дня, хоча “вихідний день” у більшості мусульманських країн—це явм аль-джума (“день зборів”), тобто П’ятниця, проте працювати в цей день не вважається гріхом.
3. Милостиня
Закят (za-KAAT, що означає “те, що очищує”)—це милостиві пожертвування на утримання бідних, а також на мечеті й інші ісламські проекти. Як правило, це дорівнює 2,5 % статків мусульманина, які перевищують певну мінімальну суму. У деяких мусульманських країнах закят збирають урядові установи. У інших країнах він є добровільним.
4. Піст
Кожного року глибоко віруючі мусульмани утримуються від їжі, води, сексуальних стосунків, починаючи зі сходу сонця до його заходу впродовж цілого місяця Рамадан. Упродовж цього місяця вони також зазвичай дають більшу милостиню бідним, більше читають Коран7.
5. Паломництво
Мусульмани хоча б раз у житті повинні здійснити паломництво до Мекки, якщо їм дозволяє стан здоров’я і наявність відповідних ресурсів. (Відвідування Медіни, ще одного з найсвятіших ісламських міст, як правило, входить до маршруту, але не є обов’язковим). Для вірних мусульман ця подія є глибоко духовною і зворушливою. Це можна порівняти з особистим відвідуванням генеральної конференції або першим відвідуванням храму.
Поточні проблеми
Три найгостріші питання стосовно ісламу, які тривожать людей не мусульманської віри—це релігійний тероризм, ісламський або шаріатський закон і ставлення до жінок в ісламі.
Деякі екстремісти використовують термін джихад, коли йдеться винятково про “священну війну”, але фактично це слово означає “практичні дії” на противагу “лише” молитвам та вивченню Писань.
Мусульманські юристи і мислителі диференціюють своє розуміння джихаду. В ухвалених юридичних документах стверджується, наприклад, що прийнятний військовий джихад повинен бути оборонним, а супротивників необхідно попереджати й давати їм можливість припинити провокаційні дії. На сьогоднішній день деякі юристи й інші мусульманські мислителі не погоджуються і вважають, що джихад може означати будь-які практичні дії, спрямовані на благо ісламської громади або покращення світу в цілому. Вважається, що Магомет проводив різницю між “більшим джихадом” і “меншим джихадом”. Останній, за його словами,—це війна. Але більший джихад—це боротьба з несправедливістю нарівні з особистим зобов’язанням жити праведно.
Сьогоденний ісламський тероризм заявляє, що має релігійне підґрунтя, однак безсумнівно він є відображенням соціальних, політичних та економічних негараздів, які дуже віддалено, або й зовсім не пов’язані з релігією8. Більше того, важливо зазначити, що переважна більшість мусульман у світі не підтримують терористів і насильство9.
Шаріат—це ще одна причина занепокоєння для деяких немусульман. Взятий з Корану та хадисів—коротких розповідей про вчинки і висловлювання пророка Магомета та його сподвижників, він є джерелом норм поведінки для мусульман, а також служить доповненням і поясненням до уривків з Корану—він складає кодекс для скеровування мусульман10. Правила щодо чоловічого і жіночого одягу (зокрема, стосовно хіджаб (традиційна хустка) знаходяться в шаріаті; у той час як хіджаб є обов’язковим у деяких мусульманських країнах, в інших його носять за бажанням. Шаріат також містить інформацію щодо особистої гігієни, часу й змісту молитви та правил укладання шлюбу, розлучення і спадку. Отже, коли мусульмани вказують в опитуваннях, що вони хочуть керуватися законами шаріату, це може вважатися або не вважатися політичною заявою. Вони просто можуть сказати, що щиро бажають жити, як мусульмани.
Багато немусульман, коли йдеться про ставлення до жінки, відразу ж думають про полігамію та хустки. Але культурна реальність набагато складніша. Багато уривків у Корані проголошують рівність жінки і чоловіка, хоча в той же час дехто відводить жінці другорядну роль. Безсумнівно, що в багатьох ісламських країнах існує практика—яка своїм корінням сягає доісламських племенних культур або інших древніх звичаїв,—що призначає жінці підлегле становище. Однак те, як мусульмани вбачають ролі жінок, сильно відрізняється в різних країнах і навіть всередині цих країн.
Погляд святих останніх днів на іслам
Незважаючи на відмінності у наших віруваннях, як святі останніх днів можуть підходити до розбудови стосунків з мусульманами?
По-перше, нам слід визнавати за мусульманами право “вклоня[тися] як, де і чому вони хочуть” (Уложення віри 1:11). У 1841 році святі останніх днів на засіданні міської ради в Наву подали закон про релігійну свободу, який би гарантував “віротерпимість та рівні привілеї католикам, пресвітеріанам, методистам, баптистам, святим останніх днів, квакерам, єпископальній церкві, універсалістам, унітаріям, магометанам [мусульманам] та всім іншим релігійним сектам і конфесіям, якими б вони не були”11.
Нам слід також згадати, що провідники нашої Церкви, як правило, надзвичайно позитивно відгукуються про засновника ісламу. У 1855 році, наприклад, в той час, коли багато християн засуджували Магомета як антихриста, старійшина Джордж Альберт Сміт (1817–1875) і Парлі П. Пратт (1807–1857) з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, проголошували довгі проповіді, які були свідченням не лише їхньої вражаюче глибокої поінформованості і правильного розуміння історії ісламу, але й висловлюванням похвали самому Магомету. Старійшина Сміт зазначав, що Магомет “безсумнівно був призначений Богом з конкретною метою”—проповідувати ідолопоклонникам; він висловлював симпатію мусульманам, яким, подібно до святих останніх днів, важко “знайти чесну історію”, написану про них. Наступний промовець, старійшина Пратт, висловив захоплення вченням Магомета і моральністю та інститутами мусульманського суспільства12.
Оновлена офіційна заява, зроблена Першим Президентством, пролунала в 1978 році. У ній конкретно згадується Магомет серед “великих релігійних провідників світу” і сказано, що, як і всі вони, він “отримав частку Божого світла. Моральні істини були дані [цим провідникам] Богом,—писали Президент Спенсер В. Кімбол, Н. Елдон Таннер і Меріон Дж. Ромні,—аби принести світло цілим народам і піднести на вищий рівень розуміння кожної людини”13.Встановлення спільного підґрунтя.
Хоча погляди святих останніх днів та мусульман дійсно дуже відрізняються—головним чином у питаннях божественності Ісуса Христа, Його ролі як Спасителя і покликання сучасних пророків,—у нас є багато спільного. Наприклад, і ми, і вони, віримо в моральну відповідальність перед Богом, що нам слід сягати особистої праведності та хорошого і справедливого суспільства і що ми воскреснемо й постанемо перед Богом на суд.
І мусульмани, і святі останніх днів вірять у надзвичайну важливість міцних сімей і в божественну заповідь допомагати бідним і нужденним, а також що ми виявляємо свою віру вчинками. Немає ніяких причин, які б заважали святим останніх днів та мусульманам робити це разом, і, коли трапляється нагода, співпрацювати разом у громадах, де все частіше ми стаємо сусідами у світі, що все більше віддаляється від Бога. Разом ми можемо продемонструвати, що релігійні вірування можуть бути потужною силою заради добра, а не лише джерелом боротьби й жорстокості, як вважають певні критики.
У самому Корані вказано, як жити мирно разом попри наші розбіжності: “Якби Бог хотів, він би зробив вас одним суспільством. Але Він хоче перевірити вас у тому, що вам дарував. Тож змагайтеся один з одним у хороших справах. Ви всі повернетеся до Бога, і Він повідомить вам те, в чому були ваші розбіжності”14.