Знову вдома

Джуді Рашер, шт. Колорадо, США

Я не була готова до телефонного дзвінка від мого брата. “Щойно померла мама,—сказав він.— Вона упала і вдарилася головою”.

Я була вражена. Мами вже не було, а я розмовляла з нею по телефону лише вчора ввечері. Я постійно запитувала себе, чому це сталося. Я не могла зрозуміти, чому їй треба було залишити нас. Я розлютилася! Мій гнів не минав кілька тижнів.

Згодом я зрозуміла, кого треба винити. Бог був винен. Він забрав від мене маму так швидко. Мама стільки всього не побачить у моєму житті, і я думала, що все це через Нього. Я не була членом Церкви в той час, але я була відданою християнкою. Замість того, щоб покладатися на Бога в пошуках сили, я відвернулася від Нього і викреслила з мого життя.

Я так сильно сумувала за мамою. В дитинстві батьківський дім був безпечним місцем. Де б я не була і що б не робила, коли я говорила з мамою по телефону або проводила з нею час, я почувалася вдома. І тепер те відчуття “вдома” зникло.

Минали роки, і я майже повністю втратила віру. Я намагалася зрозуміти, чому моя мама мала померти, але ніщо не приносило мені спокою. Тоді, приблизно упродовж тижня, до мене постійно поверталася думка: мені потрібно дивитися в небеса, щоб зрозуміти. Я розповіла про це своїй близькій подрузі, яка була членом Церкви. Вона запитала, чи хочу я більше дізнатися про її віру.

Я не розуміла усього в той час, але Дух пробудив мою душу від сну. Чим більше я дізнавалася про євангелію, тим більше я відчувала, що знову знаходжу безпечне місце. Відчуття “вдома” повернулося.

Я охристилась у травні 2013 року. Я вдячна, що моя віра повернулася. Я більше не відвертаюся від Бога. Натомість я зміцнюю свої стосунки з Ним. Я все ще сумую через раптову смерть мами, але завдяки вірі в Бога я знаю, що одного дня буду “вдома” з моєю мамою і своєю сім’єю навіки.