Розділ 3: Золоті пластини

April 2018

Розділ 3

Золоті пластини

Це третій розділ нової чотиритомної історії Церкви під заголовком Святі: Розповіді про Церкву Ісуса Христа в останні дні. Книга буде надрукована 14 мовами, доступна в додатку Gospel Library в розділі Church History та он-лайн на сайті святі.lds.org. Наступні кілька розділів будуть опубліковані в найближчих номерах, поки перший том не вийде у другій половині цього року. Ті розділи будуть перекладені 47 мовами в додатку Gospel Library на сайті святі.lds.org. У другому розділі описано Перше видіння Джозефа—він бачив Батька і Сина навесні 1820 року.

Минуло три роки, зібрали три врожаї. Більшість часу Джозеф розчищав поля, орав землю та працював за наймом, щоб заробити гроші для щорічних виплат за сімейне майно. Через роботу він не міг дуже часто відвідувати школу, отже більшість свого вільного часу він проводив із сім’єю та з іншими робітниками.

Джозеф та його друзі були молодими та безпечними. Іноді вони помилялися через власну легковажність, і Джозеф зрозумів, що, коли отримує прощення один раз, це не означає, що йому більше ніколи не потрібно буде знову каятися. І славетне видіння, яке він бачив, також не дало відповіді на всі його запитання і не поклало край його збентеженню¹. Отже він намагався бути близьким до Бога. Він читав Біблію, вірив у те, що Ісус Христос має владу його спасти та дотримувався наказу Господа не приєднуватися до жодної церкви.

Подібно до інших людей у його окрузі, включаючи його батька, Джозеф вірив, що Бог може давати знання через предмети, як-от: жезли і камені, так само, як Він допомагав Мойсею, Аарону та іншим людям, як описано у Біблії². Одного дня Джозеф допомагав сусіду копати криницю і натрапив на маленький камінчик, схований глибоко у землі. Знаючи про те, що люди іноді використовують спеціальні камені для пошуку загублених предметів чи схованих скарбів, він розмірковував, чи це не був саме такий камінь. Подивившись у нього він побачив те, що було невидимим для природного ока³.

Дар Джозефа у використанні цього каменя вразив членів сім’ї, які розгледіли у цьому знак божественної прихильності⁴. Але хоча він мав дар провидця, Джозеф ще був невпевненим у тому, чи Бог був задоволений ним. Він більше не відчував прощення та спокою, які мав після видіння Батька та Сина. Натомість він часто відчував засудження через його слабкість та недосконалість⁵.

21 вересня 1823 року сімнадцятирічний Джозеф лежав у ліжку в спальні на горищі, яку ділив зі своїми братами, але не міг заснути. Того вечора він довго не лягав спати, слухаючи, як його сім’я говорила про різні церкви та вчення, яких вони навчали. Зараз всі вже спали, і в хаті було тихо⁶.

У темряві своєї кімнати Джозеф почав молитися, палко благаючи, щоб Бог пробачив його гріхи. Він бажав поговорити з небесним посланцем, який би міг запевнити його у прихильності Господа та дав би йому знання євангелії, яке йому було обіцяне у гаю. Джозеф знав, що Бог відповідав на його молитви до цього, і він був впевненим, що Він може відповісти знову.

Коли Джозеф молився, біля його ліжка з’явилося світло, яке яскравішало, доки не заповнило все горище. Джозеф подивився вгору і побачив ангела, який стояв у повітрі. На ньому була простора білосніжна мантія, яка доходила до його запʼясток та щиколоток. Вся його істота випромінювала світло, а обличчя його було подібне блискавиці.

Спочатку Джозеф злякався, але невдовзі спокій наповнив його. Ангел звернувся до нього по імені й назвався Моронієм. Він сказав, що Бог пробачив Джозефу його гріхи і зараз призначив йому роботу. Він повідомив, що ім’я Джозефа буде мати добру і погану славу серед усіх народів⁷.

Мороній розказав про золоті пластини, що були сховані поблизу на пагорбі. На пластинах було вигравіювано літопис давнього народу, який колись жив на Американському континенті. У літописі розповідалося про їхнє походження, а також те, що Ісус Христос відвідав їх та навчав повноти Його євангелії⁸. Разом із пластинами, як сказав Мороній, було сховано два камені провидця, які Джозеф пізніше назвав Урімом і Туммімом, або тлумачами. Господь підготував ці камені, щоб допомогти Джозефу перекласти літопис. Прозорі камені були з’єднані та прикріплені до нагрудника⁹.

Решту часу Мороній цитував пророцтва з біблійних книг Ісаї, Йоїла, Малахії та Дій. Ангел пояснив, що Господь прийде скоро, і людство не виконає мети свого сотворіння, якщо спочатку не будуть відновлені Божі давні завіти¹⁰. Мороній сказав, що Бог вибрав Джозефа відновити завіт, і, якщо він вирішить бути вірним Божім заповідям, то стане тим, хто відкриє літопис на пластинах¹¹.

Перед тим, як піти, ангел заповідав Джозефу ставитися обережно до пластин і не показувати їх нікому, хіба тільки тим, кому буде наказано показати їх, попереджуючи, що його буде знищено, якщо він не послухається наказу. Cвітло почало концентруватися навколо Моронія, і він піднявся в небеса¹².

Коли Джозеф лежав, розмірковуючи над видінням, світло знову наповнило кімнату, і Мороній знову з’явився, передаючи те саме послання, що він говорив перед цим. Він потім залишив кімнату, щоб знову з’явитися ще раз і передати послання утретє.

“А тепер, Джозефе, остерігайся,—сказав він.— Коли ти підеш, щоб отримати пластини, твій розум наповниться темрявою та усілякими злочестивими думками, щоб перешкоджати тобі дотримуватися заповідей Бога”. Спрямовуючи Джозефа до когось, хто б підтримав його, Мороній спонукав його розповісти батькові про свої видіння.

“Він повірить кожному слову, яке ти скажеш”,—пообіцяв ангел¹³.

Наступного ранку Джозеф нічого не сказав про Моронія, хоча він знав, що його батько також вірить у видіння та ангелів. Замість того вранці неподалік на полі він разом з Алвіном збирав урожай.

Робота була важкою. Джозеф намагався встигати за своїм братом, працюючи косою у високому колоссі. Але через відвідування Моронія він не спав усю ніч, і до того ж його думки щоразу поверталися до давнього літопису та пагорба, де він був схованим.

Незабаром він припинив працювати, і Алвін помітив це. “Ми маємо працювати,—прокрічав він Джозефу,—бо не завершимо те, що повинні зробити”¹⁴.

Джозеф намагався працювати краще і швидше, але, незважаючи на це, він не міг встигнути за Алвіном. Через деякий час Джозеф старший помітив, що Джозеф був блідим і знову зупинився. “Йди додому”,—сказав він, гадаючи, що його син захворів.

Джозеф послухав свого батька і, ледве переставляючи ноги, пішов назад додому. Але коли він намагався перелізти через огорожу, то впав безпорадний на землю.

Коли він так лежав, збираючись з силами, він побачив Моронія, який знову стояв над ним, оточений світлом. “Чого ти не сказав своєму батькові, що я тобі наказав?”—запитав він.

Джозеф сказав, що він боявся, що батько не повірить йому.

“Він повірить”,—запевнив його Мороній і потім повторив своє послання, сказане минулої ночі¹⁵.

Джозеф старший плакав, коли його син розповів йому про ангела та його послання. “Це було видіння від Бога,—сказав він.— Дослухайся до нього”¹⁶.

Джозеф негайно вирушив до пагорба. Вночі Мороній показав йому у видінні, де були сховані пластини, отже він знав, куди йти. Пагорб, який був найбільшим у його окрузі, був приблизно на відстані трьох миль від дому. Пластини були сховані на західному схилі пагорба, біля його вершини, під великим круглим каменем.

Йдучи, Джозеф думав про пластини. Хоча він знав, що вони були священні, йому було важко не думати про те, скільки вони могли би коштувати. Він чув розповіді про сховані скарби, які охороняли духи, але Мороній та пластини, які він описав, не відповідали тим розповідям. Мороній був небесним вісником, посланим Богом, щоб безпечно передати літопис Його обраному провидцю. І пластини були цінними не через те, що вони були золотими, але через те, що вони свідчили про Ісуса Христа.

Все ще Джозеф не міг не думати про те, що він тепер точно знає, де знайти скарб, який би міг позбавити його сім’ю від бідності¹⁷.

Прибувши до пагорба, Джозеф знайшов місце, яке він бачив у видінні, і почав копати біля основи каменя, поки очистив його краї. Після цього він знайшов велику гілку з дерева і скористався нею як важелем, щоб підняти камінь та відсунути у бік¹⁸.

Під брилою була скриня, стіни та основа якої були вироблені з каменю. Заглянувши всередину, Джозеф побачив золоті пластини, камені провидця та нагрудник¹⁹. Пластини були вкриті давніми письменами та з’єднані між собою з одного боку трьома кільцями. Кожна пластина була тонкою, приблизно 6 дюймів (15 см) у ширину та 8 дюймів (20 см) у довжину. Частина пластин виявилася запечатаною, так що ніхто не міг її прочитати²⁰.

Вражений побаченим, Джозеф знову розмірковував, скільки можуть коштувати пластини. Він потягнувся за ними, але відчув неначе його чимось ударило. Він відсмикнув руку, але потім знову двічі намагався дотягнутися до пластин і кожного разу відчував удар.

“Чому я не можу отримати цю книгу?”—викрикнув він.

“Через те, що ти не дотримувався заповідей Господа”,—сказав голос поруч з ним²¹.

Джозеф повернувся і побачив Моронія. Відразу послання, яке він чув минулої ночі, спало йому на думку, і він зрозумів, що забув істинну мету цього літопису. Він почав молитися, і його розум і дух були готові сприйняти Святого Духа.

“Дивись”,—наказав Мороній. І Джозеф побачив інше видіння, і він побачив Сатану, оточеного його незліченним воїнством. “Все це показано, добре і зле, святе і нечисте, Божа слава та сила темряви,—проголосив ангел,—щоб відтепер ти міг знати обидві сили і ніколи не підпав під вплив та не був переможений тією злою силою”.

Він навчав Джозефа, що треба очистити серце і зміцнити розум, щоб отримати літопис. “Ці священні речі можуть бути отримані лише через молитву та вірний послух Господу,—пояснив Мороній.— Вони не знаходяться тут для наживи та накопичення багатства заради слави цього світу. Вони були запечатані молитвою віри”²².

Джозеф запитав, коли він зможе отримати пластини.

“Наступного року у вересні, 22 числа,—сказав Мороній,—якщо ти приведеш з собою правильну людину”.

“Хто правильна людина?”— запитав Джозеф.

“Твій найстарший брат”²³.

Ще змалечку Джозеф знав, що може покладатися на свого найстаршого брата. Алвіну зараз було двадцять п’ять років, і він міг придбати свою власну ферму, якби хотів. Але через те, що батьки старіли, він вирішив залишитися на фермі родини, щоб допомогти облаштуватися та виплатити борги за землю. Він був серйозним та працелюбним, і Джозеф любив його та надзвичайно захоплювався ним²⁴.

Можливо, Мороній відчував, що Джозефу були необхідні мудрість та сила його брата, щоб стати такою людиною, якій Господь міг довірити пластини.

Повертаючись додому того вечора, Джозеф був втомленим. Але його сім’я оточила його відразу, як він увійшов у двері, бажаючи знати, що він знайшов на пагорбі. Джозеф почав їм розповідати про пластини, але Алвін перервав його, коли помітив, наскільки Джозеф був втомленим.

“Підемо спати,—сказав він,—а рано вранці прокинемося і будемо працювати”. У них буде завтра достатньо часу дослухати історію Джозефа до кінця. “Якщо мати приготує нам вечерю раніше,—сказав він,—то у нас буде хороший тривалий вечір, і ми всі сядемо і послухаємо твою розповідь”²⁵.

Наступного вечора Джозеф розповів про те, що сталося на пагорбі, і Алвін повірив йому. Будучи найстаршим сином у сім’ї, Алвін завжди відчував себе відповідальним за матеріальний добробут його старіючих батьків. Він та його брати почали навіть будувати для сім’ї більший дім, щоб їм було зручніше.

Тепер здавалося, що Джозеф піклується про їхній духовний добробут. Щовечора Джозеф полонив сім’ю розповідями про золоті пластини та людей, які написали їх. Родина згуртувалася, і їхня домівка була мирною й щасливою. Кожен відчував, що скоро відбудеться щось чудове²⁶.

Потім одного осіннього ранку, менш ніж через два місяці після відвідування Моронія, Алвін прийшов додому з жахливим болем у животі. Зігнувшись у агонії, він благав свого батька звернутися по допомогу. Коли лікар нарешті приїхав, він дав Алвіну велику дозу якихось крейдяних ліків, але вони тільки все погіршили.

Багато днів Алвін лежав у ліжку, мучаючись від болю. Знаючи, що, вірогідно, помре, він покликав Джозефа. “Роби все, що ти можеш, щоб отримати літопис,—сказав Алвін.— Будь вірним в отриманні вказівок і дотриманні кожної заповіді, переданої тобі”²⁷.

Незабаром він помер, і у домі оселився смуток. Під час поховання проповідник натякнув, що Алвін пішов у пекло, скориставшись його смертю, щоб попередити інших, що станеться з ними, якщо Бог не втрутиться, щоб спасти їх. Джозеф старший був розлюченим. Його син був хорошим молодим чоловіком, і він не міг повірити, що Бог прокляв його²⁸.

Зі смертю Алвіна розмови про пластини припинилися. Він віддано підтримував божественне покликання Джозефа, тому будь-яка згадка про пластини нагадувала про його смерть. Сім’я не могла це перенести.

Джозеф дуже сумував за Алвіном і особливо важко переносив його смерть. Він сподівався, що зможе покластися на свого найстаршого брата, аби той допоміг йому отримати літопис. Тепер він відчував себе покинутим²⁹.

statue of Moroni — Статуя Моронія стоїть на вершині пагорба Кумора на вшанування місця, де 22 вересня 1823 року Джозеф Сміт вперше побачив пластини з Книгою Мормона, і отримав їх точно через чотири роки.

Коли нарешті настав день повернутися на пагорб, Джозеф пішов сам. Він не був упевненим, що Господь довірить йому пластини без Алвіна. Однак він гадав, що йому вдалося дотримуватися всіх заповідей, даних Господом, так, як радив йому брат. Настанови Моронія щодо отримання пластин були ясними. “Ти маєш взяти їх у свої руки і йти прямо додому без зволікань,—сказав ангел,—і заховати їх”³⁰.

На пагорбі Джозеф підняв камінь, дотягнувся до кам’яної скрині й витягнув пластини. Тоді йому спало на думку, що інші речі у скрині були цінними і мали бути схованими перед тим, як він піде додому. Він поклав пластини і пішов закрити скриню. Але коли він повернувся до пластин, їх не було. Занепокоєний, він впав навколішки і благав про те, щоб дізнатися, де вони.

З’явився Мороній і сказав Джозефу, що він знову не дотримався вказівок. Він не лише залишив пластини, не впевнившись, що вони у надійному місці, але й випустив їх зі свого поля зору. Незважаючи на бажання молодого провидця робити роботу Господа, він ще не був готовим оберігати давній літопис.

Джозеф розчарувався у собі, але Мороній наказав повернутися за пластинами у наступному році. Він також продовжував навчати його про Господній план для царства Бога та велику роботу, яка почала просуватися вперед.

Після того, як ангел залишив його, Джозеф повільно пішов пагорбом, переймаючись тим, що подумає про нього його сім’я, коли він повернеться додому з пустими руками³¹. Коли він зайшов додому, на нього вже чекали. Його батько відразу запитав, чи має він пластини.

“Ні,—сказав він.— Я не зміг отримати їх”.

“Ти бачив їх?”

“Я бачив, але не зміг взяти їх”.

“Я б забрав їх,—сказав Джозеф старший,—якби я був на твоєму місці”.

“Ти не розумієш, що кажеш,—сказав Джозеф.— Я не міг отримати їх, бо ангел Господа не дозволив мені”³².