Лише в цифровому форматі
Як благодать Спасителя поширюється на мене і на мою сестру-інваліда
Автор живе в шт. Юта, США.
Іноді через те, що я зростала, маючи сестру-інваліда, життя було важким, але завдяки цьому я почуваюся набагато ближче до Спасителя.
Фотографія люб’язно надана автором
У мене є найкраща подруга. Її звати Барбара. Нам подобається разом підспівувати, коли ми дивимося кіно. Ми разом ходимо на прогулянки і розглядаємо квіти на храмовій ділянці. Ми кожного вечора читаємо історії про принцес. Коли я поруч з Барбарою, то можу бути такою, як я є. Вона не лише моя найкраща подруга, але вона ще й моя сестра.
У Барбари церебральний параліч. Цей стан впливає на її тіло і розум. Вона не може ходити, і її потрібно годувати через трубочку. Вона любить співати, але їй важко словами передати свої почуття, бажання і потреби. І хоча Барбарі 29 років, розумово вона поводиться, як однорічна дитина.
Взяти на себе велику відповідальність
Хоча Барбара на чотири роки старша за мене, я завжди відчувала себе “старшою сестрою”. Увесь світ моєї сім’ї обертається навколо неї. Вона є сонцем, а ми—планетами, що рухаються навколо. Хоча вся ситуація іноді приносить неймовірні вигоди—наприклад, не потрібно стояти в черзі до парку розваг,—решту часу вона вимагає від нас жертовності, наприклад, ми не можемо відвідувати певні заходи або нам доводиться проводити певні події в нашому домі. Кожного дня ми проглядаємо свій розклад, щоб переконатися, що хтось завжди опікується Барбарою та її потребами.
Через необхідність допомагати батькам доглядати за Барбарою, ми з моїм старшим братом, дуже швидко подорослішали. З раннього дитинства нам довелося навчитися розуміти, коли у Барбари напад і що з цим робити; як її годувати через трубочку; як міняти її підгузники і як готувати для неї ліки. Хоча таке раннє дорослішання допомогли мені мати впевненість у собі, спілкування з людьми було величезною проблемою.
Я відчувала, що дуже відрізняюся від однолітків. Хоча друзі запрошували мене на свої розваги і батьки заохочували мене до участі, мені було важко розважатися через почуття вини за те, що у батьків стільки роботи вдома. Іншим разом мені було важко мати радість через те, що у Барбари були такі проблеми зі здоров’ям. Найчастіше мені просто хотілося, щоб подруга сиділа поруч зі мною і слухала.
Подолання самотності
Іноді мені здавалося, що ніхто не розуміє, що я відчуваю. Але є те, що допомагало мені подолати те відчуття самотності. Я вирішила, що буду намагатися допомагати людям, які мають подібні почуття. Коли я все ж приходила на заходи або в Церкву, то намагалася звертати увагу на людей, які сиділи самотньо або з виразу обличчя яких було видно, що день у них не склався. Як навчав старійшина Герріт У. Гонг, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Коли ми піклуємося одне про одного так, як піклувався б Він, стаються чудеса”1. І я бачила, як чудеса відбуваються в моєму житті. Я почувала себе зручніше, коли йшла на заходи, і була щасливішою, коли виявляла любов іншим.
Ще одне допомагало мені: усвідомлення того, наскільки Спаситель дійсно мене розуміє. Я усвідомила, що Він точно знає, що я відчуваю, і завжди буде поруч. Я більше зосереджувалася на тому, щоб пізнавати Його за допомогою Писань і молитви. Іноді, коли я молилася, то уявляла, що Він і Небесний Батько сидять поруч і слухають. Коли у мене бувають важкі почуття і часом я переобтяжена думками про те, як несправедливо те, що сталося з Барбарою, то згадую, що Христос допоможе мені знайти спокій і впевненість. Старійшина Дейл Г. Ренлунд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, чудово пояснив це такими словами: “У ситуаціях, коли чиниться несправедливість, одним з наших завдань є довіряти тому, що “завдяки Спокуті Ісуса Христа все несправедливе в житті може бути виправлено”2.
Покладатися на благодать Спасителя
Догляд за близькою вам людиною, яка є інвалідом, може вимагати надлюдських зусиль Це впливає на всі сфери вашого життя: фізичну, психічну, емоційну, фінансову і духовну. Останні 29 років мої батьки майже кожної ночі прокидаються о другій годині, щоб попіклуватися про Барбару. Ми всі регулярно ходимо до спортзалу, аби бути достатньо сильними, щоб піднімати й нести Барбару, коли виникає необхідність. І є так багато всього іншого, що може вимагати від нас значних зусиль.
Як ми взагалі все встигаємо?
Це можна описати одним словом: благодать.
“Благодать— [це] уможливлююча сила і духовне зцілення, яке можна отримати завдяки милості й любові Ісуса Христа. …
Благодать Бога допомагає нам кожного дня. Вона дає сили робити добрі вчинки, які ми б не могли здійснити власними силами”3.
Що мені найбільше подобається в Барбарі? З нею я дещо засвоїла про Спасителеву любов до нас. Неможливо не відчувати Його любов, коли ви поруч з Барбарою. Попри всі труднощі вона завжди усміхається, співає і смішить нас. Втім бувають дні, коли я почуваюся безпомічною, коли здається, що ніщо не допомагає покращити її стан. Але завдяки власному досвіду я певно знаю, що Спаситель розуміє, через що проходимо ми з Барбарою. І якими б не були наші земні випробування, прекрасний аспект Спасителевої уможливлюючої сили полягає в тому, що ми не лише можемо отримати силу, аби пережити й подолати всі труднощі, але також робити це з радістю.