Завіти можуть змінювати наші стосунки

Емілі Ебель

Автор живе в шт. Юта, США.

Завіти можуть давати нам силу любити себе, служити іншим і повернутися до Небесного Батька і Спасителя.

Дитиною я пишалася тим, що можу дати визначення такому великому слову, як завіт. Кожного разу, коли ця тема обговорювалася у церкві, я з гордістю вигукувала: “Завіт—це угода між мною і Богом!”

Я подорослішала, уклала завіти під час хрищення та в храмі, однак моє визначення цього слова залишалося майже незмінним. Я ставилася до завітів як до набору правил, яких мала дотримуватися, а після цього Бог мав виконати Свою частину угоди, проливаючи на мене обіцяні благословення.

Для мене завіти були таким собі переліком справ, які я мала виконувати у житті. Я розуміла, як інші аспекти євангелії, такі як молитва і піст, сприяли розвитку стосунків з Небесним Батьком, проте завіти, як я вважала, стосуються правил Небесного Батька.

Однак виявилося, що визначення завітів, яке я засвоїла в дитинстві, було хорошим початком, однак необхідно було ще трохи чогось додати, аби завіти змінювали моє життя згідно з намірами Бога.

Чого не вистачало

Ці слова старійшини Герріта У. Гонга, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, були хорошим початком для поглибленого визначення завітів.

“Божественні завіти поєднують нас з Богом і одне з одним. Поєднання в завіті—це диво. …

Це не зрадити себе, одне одного чи Бога”¹.

Коли я знайшла цю цитату, то зрозуміла, що завіти впливають на наше щоденне життя. Якщо ми дійсно живемо за укладеними завітами, то не зраджуємо себе, людей навколо нас і Бога. Наші завіти допомагають нам зрозуміти справжню природу наших стосунків і дають силу, необхідну для їхнього розвитку.

Завіти—це більше ніж виконання правил; вони мають на меті зміцнення стосунків!²

Розгляньмо три основні види стосунків у нашому житті й те, як наші завіти можуть їх змінювати: наші стосунки з собою, з іншими людьми і з Небесним Батьком та Спасителем.

Усвідомити свою вічну сутність

Кожен хоче зрозуміти, ким є. Коли я навчалася в середній школі, то моє розуміння того, ким я є, основувалося на моїй любові до танців. Оскільки я постійно займалася танцями і виступала, то слово “танцюристка” визначало сутність того, ким я була.

Але після закінчення школи життя пішло іншими шляхами, далекими від танців. Оскільки танців не стало, я втратила стимул у повсякденному житті, і мені не вистачало відчуття належності до певного гурту. Упродовж тижнів я боролася з пригніченням, намагаючись знову зрозуміти, хто я і до чого належу. Цей важкий досвід навчив мене, що в той час, як деякі сторони нашої сутності змінні, інші збагачують наше життя навічно.

Старійшина Гонг навчав:

“З нескінченною любов’ю [Бог] заохочує нас прийти й повірити та укласти завіти.

… Цей стародавній парадокс все ще є істинним. Втрачаючи своє мирське “я” через належність до завітів, ми знаходимо своє найкраще вічне “я” і стаємо вільними, живими, справжніми”³.

Завдяки належності до танцювального гурту я здобувала важливий повчальний досвід, але оскільки я надто зосереджувалася на тому, щоб бути танцюристкою, то забула про вічну складову свого “я”.

Після того, як я нагадала собі про завіти хрищення, мені було легше знову зосередитися на вічній частині своєї сутності. Коли я прийняла рішення формувати свою сутність у першу чергу і в основному на принципах учнівства Ісуса Христа, то здобула відчуття належності, якого так жадала.

Я також зрозуміла, що укладання і дотримання завітів з Богом допомагає нам постійно бути зосередженими на Христі, а це веде до успіхів у всіх сферах життя. Я впевнена, що Христу не байдужа моя любов до танців і Він допоміг мені бути в цьому успішною; я просто мала навчитися того, щоб не перетворити танці на основу моєї сутності.

У кожної людини свій земний шлях, але якщо ми дотримуємося завітів і залишаємося на шляху завітів, тоді всі ми здобудемо силу, необхідну для того, щоб сягнути свого найкращого “я”⁴.

Поглиблювати любов до інших

Наповнені любов’ю стосунки приносять у наше життя одне з найбільших задоволень, однак розвинути такі стосунки й підтримувати їх—справа нелегка. Завдяки завітам ми здатні краще зрозуміти, як любити людей навколо нас. Старійшина Гонг сказав: “У одкровенні про нашу істинну божественну сутність, яка виявляється в завітах з Богом, ми навчаємося дивитися на наших братів і сестер та любити їх так, як Він”⁵.

Завіти можуть змінювати наше бачення земних стосунків. Наприклад, після того, як одна моя подруга охристилася, коли їй було вже за сорок, вона сказала, що тепер по-іншому сприймає свою роль матері. Знаючи, що Небесний Батько буде скеровувати її через дар Святого Духа, вона здобула впевненість, що зможе допомагати своїм дітям долати їхні особисті труднощі.

Якщо ми дотримуємося своїх завітів, то значно покращуємо свої земні стосунки. Це відбувається наступним чином:

Коли ми пам’ятаємо про вічну природу завітів, зростає наша надія, сила і терпіння, якщо ми маємо складні стосунки.
Якщо ми починаємо краще дотримуватися обіцянь, то розвиваємо глибшу довіру одне до одного⁶.
Коли ми “суму[ємо] з тими, хто сумує” (Moсія 18:9), наші стосунки стають ближчими і ми відчуваємо більше любові.
Коли ми розуміємо, що всі люди є дітьми Небесного Батька, наші серця можуть сповнитися любові навіть до зовсім незнайомих людей (див. Учення і Завіти 18:10–11).

Це лише кілька прикладів. Але я вдячна за те, що, коли ми дотримуємося завітів, Небесний Батько може надавати нам силу розвивати якості й бачення, необхідні для успішних стосунків.

Як я зміцнювала свої стосунки з Богом та Ісусом Христом

Хоча правда, що під час укладання завітів (таких як хрищення і храмовий ендаумент) використовуються однакові слова для всіх, є два слова, які промовлялися під час укладання цих завітів, роблячи їх унікальними: Емілі Ебель. Ці два слова перетворюють загальні завіти в моє особисте запрошення Христу увійти в моє життя. Ці завіти силою священства зв’язують мене з Христом “узами любові”⁷, і Він тепер зв’язаний зі мною. Те саме стосується кожної людини, яка укладає завіти.

Доктор Еллі Л. Янг, доцент кафедри клінічної психолоії та спеціальної освіти в університеті Бригама Янга, сказала: “Якщо ми зв’язані з Христом, це означає, що ми Його знаємо. Ми відчуваємо Його заспокійливу любов. Ми відчуваємо Його скеровуючу руку в своєму житті”⁸.

Наші завіти, принаймні частково, полягають у тому, щоб навчитися любити Небесного Батька і Спасителя та знати їхні голоси (див. Алма 5:60). А якщо нам необхідно повернутися на шлях завітів після того, як ми збилися з дороги, дуже важливо, аби ми ставилися до завітів, як до складової особистих стосунків з Ними, яка постійно розвивається. Якщо ми дійсно звернули не туди, намагаючись іти шляхом завітів, Небесний Батько та Ісус Христос покличуть і запросять нас повернутися. Вони завжди бажають прощати, коли ми щиро хочемо до Них наближатися.

Зараз я знаю, що шанувати свої завіти—означає мати міцні стосунки з Небесним Батьком та Ісусом Христом. Навіть після того, як ми скоїли серйозний гріх, наші завіти не анулюються назавжди, якщо ми каємося. Небесний Батько і Спаситель запрошують нас прийти і почати виправлятися. Як сказав старійшина Джеффрі Р. Холланд, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів: “Ви не можете зійти нижче тієї глибини, до якої сяє нескінченне світло Спокути Христа”⁹.

У світі, сповненому протиборства, я вдячна за завіти, які допомагають мені пам’ятати мою неосягненну цінність. Я вдячна, що у світі, сповненому складних стосунків, завіти можуть скеровувати мої взаємини з іншими людьми. І я вдячна за Небесного Батька і за Спасителя, Які допоможуть мені безпечно подолати шлях додому у світі, сповненому випробувань.