Храмова робота благословляє всіх—живих і мертвих
Автор живе в Гаутензі, ПАР.
У 2018 році я поставив за мету отримати храмову рекомендацію. Через рік я був запечатаний у храмі зі своєю нареченою на всю вічність.
Йоганнесбурзький Південноафриканский храм
Зліва: фотографія зроблена Фернандо Браганка
Коли оголошували про храмову поїздку моєї філії, я завжди брав участь. І хоча я ще не міг увійти до храму, я часто гуляв на храмовій ділянці. Я молився Небесному Батькові, висловлюючи своє найпотаємніше бажання одного дня увійти до храму. Деякі з відвідувань тривали лише 10 хвилин, але вони справляли на мене глибокий вплив.
Одного надзвичайно холодного і дощового вечора я пізно приїхав до храму. І хоча храмова ділянка була зачинена, охоронець дозволив мені побути там кілька хвилин. Я мав із собою примірник молитви освячення храму. Я відчув спонукання прочитати її.
Мене переповнювали почуття, коли я читав наступні слова: “Силою Твого Духа Ти будеш наповнювати Свій народ спокоєм, коли вони приходитимуть сюди з обтяженими серцями, шукаючи спрямування у своїх негараздах. Ти будеш втішати і підтримувати їх, коли вони приходитимуть у часи смутку. Ти даси їм сміливість, спрямування і віру, коли вони зберуться, шукаючи прихистку від метушні світу. Ти запевниш їх у Своїй реальності та божественності, і в реальності та божественності Твого воскреслого Сина”1.
Я знав, що мої відвідування храмової ділянки мають значення для Господа, хоча я й не заходив до храму.
Моя мета увійти до храму
Я вперше відчув бажання увійти до храму одного грудневого ранку 2018 року. Я сидів у ліжку, читаючи виступ старійшини Річарда Г. Скотта (1928–2015), з Кворуму Дванадцятьох Апостолів, з яким він звернувся під час квітневої генеральної конференції 1999 року. Він говорив, як важливо бути гідними відвідування храму. Він сказав, що храм—“це місце миру, усамітнення та натхнення. Регулярне відвідування збагатить ваше життя величнішою метою”. Він продовжив, додавши ці дивовижні слова:“Ідіть до храму. Ви знаєте, що це правильно. Зробіть це зараз”2.
Я підкреслив цей уривок, проглянув календар свого колу на 2019 рік і побачив, що моя філія за розкладом має відвідувати Йоганнесбурзький Південноафриканський храм кожної другої п’ятниці кожного місяця. Я поставив за мету приходити на територію храмової ділянки хоча б раз на місяць чи зі своєю філією, чи самостійно, хоча я все ще не мав храмової рекомендації.
Гідний увійти до храму
На початку січня я поговорив зі своїм президентом філії про отримання рекомендації, щоб я міг увійти до храму. Я мав велике бажання досягнути цієї мети.
У серпні я отримав рекомендацію обмеженого використання і зміг відвідувати христильню разом з молоддю своєї філії. Я охристився за двох своїх дядьків та за дідуся по материнській лінії. Я також почав відвідувати заняття з підготовки до відвідування храму, очікуючи на отримання власного ендаументу. У той же час я продовжував відвідувати храм і брати участь у хрищеннях.
Нарешті, 2 листопада 2019 року, я увійшов до храму зі своєю нареченою, а вийшли ми з нього чоловіком і дружиною, запечатаними на час і на вічність. Неможливо описати словами той дух, який ми відчували під час цієї події. Ми з дружиною продовжували відвідувати храм. У нас було багато дорогоцінних і священних моментів до закриття храмів у 2020 році через COVID-19.
Сестра і брат Мнквабе (у центрі) разом з членами сім’ї у день свого запечатування.
Вгорі: Фотографія люб’язно надана сім’єю Мнквабе
Храми—для всіх
Сестра моєї матері не є членом Церкви, але вона прийшла до храму на наше запечатування. Після того вона розповідала, що з нею сталося після відвідування храмової ділянки. Уві сні вона побачила, що знову була біля храму під час нашого запечатування, але цього разу з нами були всі члени моєї сім’ї (зокрема ті, за яких я виконав хрищення). “Твоя мати також там була,—сказала вона,—але вона постійно казала: “Я не бачу свого сина. Чому я не можу побачити свого сина?”
Я плакав, почувши це, і знав, що моя мати не могла мене бачити. Вона померла у 2002 році, і я зволікав з виконанням храмових обрядів для неї. Я вирішив зробити це якомога швидше. Невдовзі я мав привілей виконати для неї хрищення і промовити її повне ім’я, христячи молоду жінку, яка була повірницею для моєї матері.
Я маю сильне свідчення, що храм—це дім Бога. Ми можемо мати доступ до Його сили, коли ми там. Я також знаю, що храмові благословення доступні всім Божим дітям—і живим, і померлим.