Послання провідництва території
Перші дві заповіді
Тому, хто сприймає, Я дам більше
Багато років тому, коли я служив місіонером повного дня у Франції, мене і мого напарника запросила у свій дім одна добра і віруюча християнка. Під час приємної бесіди вона висловила своє занепокоєння через занепад віри в суспільстві. На її думку, це відбувається через деяку релігійну термінологію, наприклад, “покаяння” або “послух”. “Людей лякають ці слова, — наполягала вона, — і відштовхують їх від релігії”.
Відтоді я часто замислювався над словами, які ми вживаємо під час наших євангельських розмов. Це правда, що суспільство в цілому може негативно ставитися до деяких євангельських термінів, але правда й те, що слова можуть мати глибоке значення і силу. Вивчення Писань показує, що Господь свідомо підбирає Свої слова. Коли ми витрачаємо час, щоб зрозуміти їх значення, то починаємо глибше розуміти Його послання й цілі.
Послух — це прояв довіри і любові
Одним з таких слів, що має глибокий зміст і силу, є слово “послух”. Закон послуху був даний Адаму і Єві після їхнього падіння. Закон був першим кроком, який уможливлював доступ до викупної сили Спасителя. На відміну від того, що про послух думає світ, послух не означає обмеження, він є способом навчитися довіряти Богові та Його порадам: “Благословенні ті, хто прислухається до Моїх повчань, і прихилить вухо до Моєї поради, бо вони навчаться мудрості, бо тому, хто сприймає, Я дам більше”. Коли ми вчимося довіряти Господу, то починаємо розвивати особисті стосунки з Ним і відчувати дивовижний вплив Його благословень. Довіра до Нього породжує любов, а любов сприяє розвитку довіри. Коли ми слухаємося Його голосу, наша любов стає глибшою, а наші стосунки з Ним — міцними і радісними.
Зміна серця
Мені здається цікавим, що перед тим, як навчати фарисеїв про перші дві великі заповіді — любити Бога і любити свого ближнього, Спаситель розказав притчу про одруження царського сина, закінчивши її словами: “Бо багато покликаних, та вибраних мало”. У сучасному одкровенні Господь дає подальше пояснення цього твердження, навчаючи: “… А чому їх не вибрано? Тому що їхні серця так сильно прикипіли до речей цього світу і жадають почестей людських… ”. Коли ми слухаємося Господа, вчимося довіряти Йому і любити Його, наше серце поступово змінюється і у своїх бажаннях ми зміщуємо фокус на наші стосунки з Ним. У процесі навчання послуху ми також вчимося цінувати і піклуватися про все те хороше, що дійсно має значення.
Ставати менш егоцентричними
Змінюючи свій фокус, ми поступово долатимемо нашу природну схильність до егоцентризму. Закон послуху ніколи не був призначений для того, щоб створити маріонеток, він даний радше для того, щоб розвивати учнів, які виявляють довіру своїми діями і вирішують любити Господа та інших. Наш Небесний Батько досконалий, бо Його серце змінилося. Бог є Богом, тому що Він постійно вибирає добро; в Його серці не затаюються ніякі злі бажання, Він постійно вибирає любити нас і робити найкраще для нас. За словами старійшини Джеффрі Р. Холланда, “перша велика заповідь всієї вічності — любити Бога всім нашим серцем, всією могутністю, розумом і силою — ось такою є перша велика заповідь. Але перша велика істина всієї вічності — що Бог любить нас всім Своїм серцем, всією могутністю, розумом і силою. Любов та — основоположний камінь вічності, і він повинен бути основоположним каменем нашого щоденного життя”.
Знайдімо ж в собі сили довіряти Господу і любити Його, прислухаючись до Його голосу. І тоді наші серця зміняться і ми відчуємо глибоку радість, яка приходить від особистих стосунків з Ним.