Мені призначено роботу
Господь послав ангела до Джозефа Сміта, аби сповістити, що йому призначено роботу. Ця робота сьогодні продовжується нами.
Я пам’ятаю урок на домашньому сімейному вечорі, коли я була ще дівчинкою і мій батько розповідав нам про відвідування Джозефа Сміта ангелом Моронієм. Він сказав, що після щирої молитви Джозефа ангел явився біля його ліжка. Ангел був вісником, посланим Богом, його звали Моронієм, і він сказав Джозефу, що Бог призначив йому роботу (див. Джозеф Сміт— Історія 1:33). Я пам’ятаю, як мій батько навчав, що: “Джозеф не сказав: “О, ні, ангелу, я хотів тільки дізнатися, яка церква була істинною. Я не знав, що потрібно щось зробити!” Але, звичайно, Джозефу треба було щось зробити. У нього було спеціальне покликання від Господа.
Те, що робив Джозеф, було дивовижним. Він почав життя як простий хлопчик з ферми, але через нього була явлена і перекладена Книга Мормона, священство і його ключі були відновлені на землі, організована Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів і почали будуватися святі храми. Завдяки Джозефу Сміту всі обряди для дітей нашого Небесного Батька, необхідні для їхнього спасіння, зараз відбуваються на землі. Це був день чудес, про який говорилося в книзі Моронія (див. Мороній 7:35–37), дивовижної роботи і здивування, передбачений Нефієм століття тому (див. 1 Нефій 14:7).
Роботу, яку розпочав Джозеф, продовжили перші члени Церкви, які мали віру в Господа Ісуса Христа і Його відновлену євангелію. Завдяки їхнім зусиллям євангелія Ісуса Христа почала розповсюджуватися по всій землі. Вони дійсно виконали дивовижну роботу.
Але день чудес не закінчився, і дивовижна робота продовжується. Коли нас христять, кожний з нас стає частиною тієї роботи.
Минулого року, коли я говорила з членами Церкви, я зрозуміла, що через віру і роботу простих людей завіт Господа встановлюється на землі (див. УЗ 1:17–23).
У Кореї є молода жінка, вона—перший член Церкви у своїй сім’ї. Вона тримала свою потерту книгу “Особистий розвиток” і сказала, що мріє мати сім’ю, сконцентровану на євангелії. Президент Товариства молодих жінок з Вірменії з вірою втілює програму цього товариства, хоч не має Збірника інструкцій Церкви власною мовою.
Члени Церкви в Росії регулярно їздять у храм. Вони заощаджують свої рублі і подорожують кілька днів автобусом, потягом і кораблем, щоб потрапити у найближчий храм у Швеції.
Моя дев’ятирічна племінниця, Кімберлі, з таким ентузіазмом розповідала про Церкву своїй подрузі, що та сказала: “Я хочу записатися до вашої Церкви. Де можна записатися?”
Молоді чоловіки і молоді жінки з мого приходу розвивають навички провідників і свої таланти. Вони бажають співати, грати на музичних інструментах, виступати з промовами, брати участь у проектах служіння і робити багато іншого, щоб бути залученими до цієї дивовижної роботи.
А потім молодий чоловік з Боготи сказав: “Я говорю від імені молодих чоловіків Колумбії. Ми достойні і готуємося служити!”
Я була там, де Церква маленька і де є багато членів, де вона нова і де вже добре встановлена, але відповідальність кожного з нас однакова: ми—частина істинної відновленої євангелії Ісуса Христа. Нам призначено роботу. Ми просто служимо, наші свідчення зростають, і ми є частиною цього дня чудес.
У своєму житті я була свідком чуда відновленої євангелії. Коли я була маленькою дівчинкою, моя сім’я приїхала в Сан-Паулу, Бразилія, де мій батько був покликаний керувати Бразильською місією. Це був цікавий час для мене і чудове місце для зростання. Улюбленою грою для моїх братів і мене було одягатися і прикидатися місіонерами. Ми витрачали багато годин на написання карлючками власних брошур, “проповідування” і “трансферу” по всьому двору. Протягом п’яти років наші вечірні розмови біля обіднього столу були сконцентровані на місіонерській роботі, і я уважно слухала історії місіонерів про віру. Навіть у тому віці я розуміла, що була частиною великої роботи.
Коли ми приїхали у Бразилію, там було усього приблизно 3000 членів Церкви. Я пам’ятаю, як у дуже маленькому Початковому товаристві разом з кількома іншими дітьми ми співали ті самі п’ять пісень кожного тижня, бо тільки їх було перекладено португальською. Двома з моїх улюблених пісень були “A Luz Divina” (Hymns, no. 305) і щось про крольча, що жило у лісі (див. “The Little Rabbit”, Children’s Friend, June 1955, 257).
У багатьох випадках наше життя було схоже на життя перших піонерів. У нас не було збірників гімнів або ілюстрацій, або посібників з уроками, надісланих з Головного управління Церкви. Усе, що було необхідно для навчання євангелії португальською, було написано і надруковано у домі місії. Усі ми, навіть діти, мали служити, щоб допомогти місії готувати листи з новинами і уроки. Ніхто не надсилав нам церковні матеріали. Пророк не направляв до нас президентів колів і єпископів. Він не направляв до нас президентів Товариства допомоги і програми для молоді. Церква в Бразилії працювала з тими ж матеріалами, з якими починали піонери. Матеріал для побудови Церкви був у людях.
Під час років перебування у Бразилії ми бачили велике зростання Церкви. Тисячі стали святими останніх днів. Незабаром місія була розділена, були організовані округи і філії та побудовані нові каплиці. Нові члени Церкви мали ентузіазм, зростали у вірі і ставали більш обізнаними з євангелією.
Минуло багато років, і потім минулого року я повернулася до Бразилії, щоб відвідати переосвячення храму в Сан-Паулу. Тоді я дізналася, що в Бразилії є 187 колів. Там 26 місій, 4 храми і майже 1 мільйон членів Церкви. Уявіть мій подив, коли я прийшла на стадіон, заповнений 60000 членами Церкви, які зібралися, щоб почути виступ Президента Гордона Б. Хінклі і відсвяткувати освячення храму. Для мене було чудом побачити тисячі молодих людей, які танцювали і співали разом. Коли я спостерігала за цим радісним святом, я говорила собі: “Це дивовижно! Це чудо! Як це чудо відбулося?”
Я дивувалася всьому, що побачила того вечора. Потім, наступного ранку, на освяченні храму я зустрілася з моєю вчителькою Початкового товариства, сестрою Глорією Сільвейра. Саме тоді я зрозуміла, звідки походить чудо. Як новонавернена, не маючи ніякого церковного досвіду, сестра Сільвейра прийшла до Початкового товариства, щоб ділитися своїм простим свідченням і навчати мене Уложенням віри португальською. Вона та її чоловік, Умберто, залишились вірними. Вони служили в багатьох церковних покликаннях протягом цих років, і вони продовжують служити. Коли я побачила сестру Сільвейра, то зрозуміла, що Церква в Бразилії зросла завдяки їй і тисячам таких, як вона. Вона і брат Сільвейра уособлюють усіх людей будь-де, які мають віру в Господа Ісуса Христа і Його євангелію. Вони зросли у знанні і в навичках, і вони служили у Церкві (див. УЗ 88:80). Вони ділилися євангелією з друзями (див. УЗ 30:5). Вони працюють у храмі (див. УЗ 138:48). Вони навчали своїх п’ятьох дітей правильним принципам (див. УЗ 68:28). З їхніх 43 нащадків 15 служили на місії повного дня. Їхні онуки зараз одружуються в храмі, а їхні правнуки—це четверте покоління Сільвейра, які є частиною цієї дивовижної роботи, яку розпочав Джозеф Сміт. Завдяки ним віра зростає на землі. Вони є прикладом чуда, яке мав на увазі Господь, коли сказав, що Його євангелію буде проголошено слабкими і простими (див. УЗ 1:23) і що малими і простими засобами можна вершити великі справи (див. 1 Нефій 16:29).
Господь послав ангела до Джозефа Сміта, аби сповістити, що йому призначено роботу. Ця робота сьогодні продовжується нами і скеровується Президентом Гордоном Б. Хінклі, живим пророком, який сказав: “Ця робота славетна. Вона благословить життя кожного чоловіка, жінки, хлопчика і дівчинки, які приймуть її” (“Місіонерське служіння” Всесвітні збори навчання провідництва, 11 січ. 2003 р, с. 21). “Нехай полине подяка до Бога за Його чудові дари свідчення, повноваження і вчення, пов’язані з цією відновленою Церквою Ісуса Христа” (“Чудова основа нашої віри”, Ліягона, лис. 2002, с. 81). В ім’я Ісуса Христа, амінь.