Наша найбільш відмінна риса
Наявність священства Бога … є обов’язковою для істинної Церкви Бога, а також унікальною.
Приблизно 70 років тому Президент Девід О. Маккей, тоді радник у Першому Президентстві Церкви, поставив таке запитання присутнім на Генеральній конференції: “Якби зараз кожного з вас попросили виразити одним реченням … найбільш відмінну рису Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів, що б ви відповіли?”
“Я би відповів,—сказав він,—що це … божественна влада, дана через пряме одкровення”1.
Ця божественна влада, звичайно, є святим священством.
Президент Гордон Б. Хінклі додав своє свідчення, коли сказав: “Священство є делегуванням божественних повноважень, що відрізняються від усіх інших влад і повноважень на лиці землі. … Це єдина сила на землі, що простягається за завісу смерті. … Без неї церква була б лише номінальною церквою, яка не має повноваження управляти тим, що від Бога”2.
Лише чотири тижні тому президент Джеймс Е. Фаус сказав студентам УБЯ на духовному вечорі: “Священство дає життя всім заходам Церкви і керує ими всіма заходами Церкви. Без ключів і повноважень священства Церкви не було б”3.
Я почав сьогодні з цих трьох коротких цитат (до яких можна додати безліч інших), щоб особливо підкреслити лише один момент: наявність священства Бога з його ключами, обрядами, божественним походженням та здатністю зв’язувати на небі те, що зв’язано на землі є обов’язковою для істинної Церкви Бога, а також унікальною, і без нього [священства] не було би Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів.
У цей пам’ятний рік, коли ми святкуємо 200-річчя народження пророка Джозефа Сміта і 175-річчя організації Церкви, я хотів би додати своє свідчення про святе священство і виразити безмежну вдячність за відновлення цього святого виключного права, цього царського дару і за його роль в нашому житті по обидва боки завіси.
Важлива функція священства у зв’язуванні часу й вічності була роз’яснена Спасителем, коли Він організовував Свою Церкву за земного служіння. Своєму старшому апостолу Петру Він сказав: “Ключі тобі дам від Царства Небесного, і що на землі ти зв’яжеш, те зв’язане буде на небі, а що на землі ти розв’яжеш, те розв’язане буде на небі!”4 Через шість днів Він взяв Петра, Якова та Івана на верхівку гори, де був переображений перед ними у славі. Тоді їм явилися також у славі пророки попередніх розподілів, включаючи, принаймні, Мойсея та Іллю5, і дарували різні ключі й сили, що кожен з них тримав.
На жаль, ці апостоли невдовзі були вбиті або забрані з землі іншим чином, а їхнє священство, звичайно, було забрано разом з ними, що призвело до позбавлення священства і відсутності божественного повноваження серед дітей людських на понад 1400 років. Але в числі того, що сьогодні ми святкуємо як сучасне диво і дивовижну історію, є повернення тих самих небесних посланців у наш час та відновлення тих самих сил, які мали вони, для благословення всього людства.
У травні 1829 року, перекладаючи Книгу Мормона, Джозеф Сміт знайшов згадування про хрищення. Він обговорив це питання зі своїм писарем, Олівером Каудері, і двоє щиро запитали Господа про це. Олівер записав: “Наші душі були зібрані в могутній молитві, щоб знати, як дістати благословень хрищення та Святого Духа. … Ми старанно шукали … влади святого священства і сили, щоб управляти ним”6.
У відповідь на цю “могутню молитву” явився Іван Христитель і відновив ключі і владу Ааронового священства, що передається нашим молодим чоловікам, присутнім зокрема тут. Через кілька тижнів повернулися Петро, Яків та Іван, щоб відновити ключі і владу Мелхиседекового священства, в тому числі ключі апостольства. Потім, коли було побудовано храм, куди могли приходити інші небесні посланці, 3 квітня 1836 року в ньому був представлений сучасний еквівалент давньої Гори переображення. Президент Хінклі якось назвав його “кертлендським каскадом” одкровень, під час якого Сам Спаситель, і, крім Нього, Мойсей, Ілля та Еліяс явилися у славі пророку Джозефу Сміту й Оліверу Каудері і дарували цим чоловікам ключі й владу своїх відповідних розподілів. Цей візит завершився гучним проголошенням: “Отже, ключі цього розподілу ввірено у ваші руки”7.
Не дивно, що пророк Джозеф Сміт включив до лаконічних і красномовних уложень нашої віри: “Ми віримо, що чоловік мусить бути покликаний Богом через пророцтво й рукопокладання тих, хто має повноваження, щоб проповідувати євангелію і виконувати її обряди”8. Діяти з божественним повноваження—це не просто мати угоду між людьми. Це повноваження не може бути отримане через теологічну освіту або доручення громади. Ні, в уповноваженій Богом роботі має бути влада,більша за ту, яку вже мали люди на церковних кафедрах, або на вулицях, або в семінаріях; і це те, про що знало багато чесних релігійних послідовників і що визнавали цілі покоління, які вели до відновлення.
Це правда, що дехто в ті дні не хотів, щоб їхні священнослужителі заявляли, що мають священне повноваження, але більшість людей хотіли священства, визнаного Богом, і були у відчаї, не маючи змоги знайти його.9 У такому дусі повернення через одкровення Джозефу Сміту влади священства мало стати полегшенням після століть страждань людей, які думали те, що відомий Чарльз Уеслі наважився сказати. Не знайшовши спільної мови у питаннях богослов’я зі своїм більш відомим братом Джоном через рішення останнього висвячувати без повноваження на це, Чарльз написав саркастично:
Як легко єпископів робити
За примхою чоловіка чи жінки:
Достатньо Уеслі руки на Коука положити,
Та хто ж на Уеслі руки клав?10
Даючи відповідь на це важке запитання, ми у відновленій Церкві Ісуса Христа можемо прослідкувати лінію влади священства, яку складає щойновисвячений диякон у приході, єпископ, який стоїть над ним, і пророк, який стоїть над усіма нами. Ця лінія тягнеться в минуле нерозривним ланцюжком до служіння ангелів, які прийшли від Самого Сина Бога з незрівнянним даром з небес.
І, о як нам—Церкві, особисто і сім’ям в Церкві—потрібні ці благословення! Лише один приклад.
Я вже згадував про кертлендський період в історії Церкви. 1836–1837 роки були найбільш важкими в історії молодої Церкви—у фінансових, політичних і внутрішніх справах. Під час цього напруження Джозеф Сміт відчув дивовижне пророче натхнення відправити своїх найбільш здібних людей (згодом весь Кворум Дванадцятьох Апостолів) за кордон на місію. Це був сміливий, натхненний крок, який зрештою врятував Церкву від небезпек тих днів, але в короткостроковій перспективі це поклало важкий тягар на святих—важкий для тих, хто поїхав, і, мабуть, ще важчий для тих, хто залишився.
Цитую старійшину Роберта Б. Томпсона.
“Призначений день відправки старійшин до Англії майже прийшов. Я [зупинився] біля будинку брата [Гебера Ч.] Кімбола, щоб порадитися, коли він збирається вирушати [в подорож], адже я мав намір подолати у його товаристві дві-три сотні миль, щоб цього року потрудитися у Канаді.
Я увійшов у напіввідкриті двері і був вражений картиною, що постала перед моїм поглядом. Я хотів піти, боючись, що заважаю, але не міг зрушити з місця. Батько виливав свою душу … [Богові, благаючи], щоб … Той, Хто “дбає про горобця і годує гайвороння”, потурбувався про потреби його дружини і діточок за його відсутності. Потім він, як патріархи, силою свого чину поклав руки на їхні голови, на кожного окремо, і залишив їм батьківське благословення, … ввіряючи їх піклуванню і захисту Бога, поки він буде проповідувати євангелію у чужій землі. Поки він був зайнятий [благословеннями], його голос майже не було чутно через ридання дітей, [які по-дитячому намагалися бути сильними, але їм це дуже погано вдавалося]. … Він продовжував, але його серце було надто зворушене, щоб зробити це спокійно. … Він був змушений зупинятися на якийсь час, поки … великі сльози котилися по його щоках, виражаючи почуття, що панували в його душі. Моє серце не мало сил стримуватися,—казав брат Томпсон.—Я сам плакав, і мої сльози змішалися з їхніми. В той же час я був вдячний, що мав можливість спостерігати таку сцену”11.
Ця сцена так чи інакше повторювалася тисячу разів, сотні тисяч разів у Церкві Ісуса Христа Святих Останніх Днів—страх, нужда, покликання, небезпека, хвороба, нещасний випадок, смерть. Я був учасником таких сцен. Я бачив прояви сили Бога в моєму домі і в моєму служінні. Я бачив, як зло було приборкано, а елементи скеровано. Я знаю, що означає пересувати гори труднощів і розділяти зловісні Червоні моря. Я знаю, що означає, коли ангел знищення проходить “повз них”12. Отримати повноваження і застосовувати силу Святого Священства за чином Сина Божого13—це найбільше благословення для мене і для моєї сім’ї, на яке міг коли-небудь сподіватися в цьому світі. І, зрештою, в буденних умовах це і є змістом священства—незрівнянна, безкінечна, незмінна здатність благословляти.
Із вдячністю за таке благословення я приєднуюся до вас і хору живих і померлих і співаю в цей пам’ятний рік: “Слава людині, що чула Єгову!”14 А також чула Адама, Гавриїла, Мойсея і Моронія, Іллю, Еліяса, Петра, Якова та Івана, Івана Христителя і сонми інших15. Дійсно “Бог нам провидця й пророка послав”16. Тож давайте ми—молоді й літні, хлопчики і чоловіки, батьки й сини—будемо цінувати священство, відновлене через нього, ключі священства й обряди, через які тільки і проявилася сила божества і без яких вона не може проявитися17. Я свідчу про відновлення священства і необхідну “відмінну рису” істинної Церкви Бога, що вона завжди була, в ім’я Того, Чиїм і є це священство, самого Господа Ісуса Христа, амінь.