Справжній друг—це чудовий дар
Бог знає потреби Своїх дітей і Він часто діє через нас, спонукаючи допомагати один одному.
Кілька тижнів тому ми з чоловіком відвідали храмову сесію. Коли ми увійшли, нас привітав храмовий працівник, чудова подруга з нашого приходу. Те привітання стало для нас початком чудового дня. В той день ми зустріли як ніколи багато наших знайомих, які нам служили: друзів з приходів, куди ми ходили раніше, друзів з нашого міста, чоловіків і жінок, з якими раніше служили в різних покликаннях. Останньою я зустріла молоду жінку, яку я не впізнала. Вона була дуже люб’язною, і коли заговорила, я відразу ж її згадала. Це була Робін, молода жінка з класу Лавр, де я вперше служила президентом Товариства молодих жінок. Під час зустрічі ми обмінялися спогадами й нашими новинами, і вона сказала, яке велике значення мав для неї той час. Я відчувала те ж саме.
Я залишала храм, сповнена почуттям доброти і усвідомлюючи, якими важливими були для мене друзі упродовж усього життя. Господь багато разів підтримував мій дух, і дуже часто Він робив це руками друга.
Тридцять вісім років тому цього ж самого місяця ми з Діном, тоді ще молодята, їхали в Нью-Мексико, щоб відвідати моїх батьків. По приїзді батько запросив нас у денну подорож по горах у північній частині штату. В пообідній час ми побачили машину, яка стояла на узбіччі зі спущеною шиною. Водій сказав батькові, що запасна шина також спускає і йому необхідно було поїхати до найближчого міста, щоб полагодити її. Батько, побачивши, що в машині знаходиться сім’я цього чоловіка, сказав: “Ви ніяк не встигнете дістатися до міста і повернутися назад до темноти. Але послухайте, колеса вашої машини такого ж розміру, як і моєї. Візьміть мою запаску, а наступного разу, коли приїдете до Альбукерки, привезете її”. Незнайомець, вражений пропозицією, сказав: “Але ж ви навіть не знаєте мене”. Відповідь батька була характерною для нього: “Ви чесний чоловік, правда? Ви повернете мені шину”.
За кілька тижнів я запитала батька про запасну шину. Він сказав, що її повернули.
Мій батько, якому зараз 90, не змінює свої життєві звички. Більшість людей його віку отримують гарячі обіди з доставкою, але батько розносить їжу літнім людям. Він часто відвідує хворих друзів або тих, які при смерті. Він бере свою електропилку і надає допомогу клубу, який бореться за мир, у щорічному прибиранні території. Коли я думаю про життя і діяльність тата, то згадую думку президента Пекера: він “активний у євангелії” (“Золоті роки”, Ліягона, тр. 2003 р., с. 82). Його життя, як співається в гімні, змінює життя людей на краще і його турбота всіх зміцнює (див. “Each Life That Touches Ours For Good”, Hymns, no. 239). Мій батько розуміє, що таке дружба.
Як президентство Товариства допомоги ми іноді чуємо, як деякі жінки кажуть, що не відчувають любові Господа. Але, можливо, вони б більше відчували Його любов, якби визнавали Його руку у вчинках тих людей, які дбають про них. Це може бути член їхньої філії чи приходу, сусід або, навіть, незнайомець, який благословляє і виявляє Христову любов. Старійшина Генрі Б. Айрінг навчав нас: “Ви покликані представляти Спасителя. Ваш голос свідчення стає Його голосом свідчення, ваша підтримка—Його підтримкою” (“Підніміться до свого покликання”, Ліягона, лис. 2002, с. 76). Якщо ми можемо підтримувати інших у Христове ім’я, то, звичайно ж, і ми можемо отримувати підтримку.
Один домашній учитель, якого я знаю, щомісяця відвідує літню вдову. Однак це не просто візити. Щоосені він готував до зими її кондиціонер і перевіряв фільтри в системі опалення. То була Божа любов чи любов того домашнього вчителя? Відповідь, звичайно, включає одне й друге.
Справжній друг—це чудовий дар.
Таких нам шле Небесний Цар;
Друзі, подібні до Христа,
Ніжністю зцілюють серця.
(Hymns, no. 293)
Протягом усього життя Бог благословляв мене друзями, подібними до Христа—починаючи від подруг моєї юності до багатьох людей, які благословляли мою сім’ю в усіх приходах, де б ми не жили. Їхня віра і зобов’язаність євангелії Ісуса Христа, їхнє служіння, мудрі й м’які поради зцілювали наше життя. Деякі мої друзі зовсім на мене не схожі. Ми не погоджуємося щодо певних речей, навіть дратуємо одне одного. Але дружба передбачає розбіжності, в дійсності, навіть складається з них. Я люблю відвідувати коли, де є люди різного походження, різного віку та з різних етнічних груп.
Зараз я по-особливому відчула, що означає сестринство і дружба, служачи з сестрами Паркін та Пінгрі й іншими жінками в допоміжних товариствах. Вони—хороші жінки. О, як я їх люблю. Після трьох років спільної роботи мої любі сестри в президентстві добре вивчили мене. Вони знають мою віру й свідчення, але вони також знають мої слабкості й тривоги. Вони знають, що, коли я повертаюся стомлена з довгої поїздки кудись, де проводила навчання, то я не в найкращій формі. Але я відчуваю їхню любов і терпіння та знаю, що вони, як і раніше, ставляться до мене найкраще. Їхні свідчення і молитви підтримують мене; їхній сміх наповнює світлом дні мого життя. Ми сестри в усьому.
Так само відбувається і в моїй сім’ї. Одна з моїх молодших сестер протягом останніх кількох місяців бореться з раком. Ми живемо далеко одна від одної, але телефонні дзвінки наближають її. Ми ділимося любов’ю, молитвами, спогадами й зворушливими свідченнями, поки вона долає це важке випробування. Мої сестри—це мої найкращі друзі. Так само і брати, мій любий чоловік, мої діти й онуки (якими б галасливими не були ті онуки).
У перші роки Відновлення нові члени Церкви збиралися, щоб створити “Сіон”. Сіон був і місцем, і метою—духом. Ми більше не збираємося подібним чином. Наші філії та приходи і є зараз Сіоном. Але вони мають дух Сіону лише тоді, коли члени Церкви дбають один про одного. На жаль, ми іноді чуємо про жінок і чоловіків, які були ображені і їх обходять увагою інші члени Церкви. Якщо ви причетні до цієї дилеми з одного чи іншого боку—чи то ви образили, чи вас образили—прагніть прощення; намагайтеся зрозуміти, в чому ви були неправі. Пам’ятайте настанову Христа, дану нам: “Я кажу вам, будьте єдиними. Якщо ви не єдині, ви не Мої” (див. УЗ 38:27).
Нещодавно я мала можливість поговорити з жінкою, яка запитала мене про Джозефа Сміта. Вона дуже скептично ставилася до його покликання і місії. Коли я розмовляла з нею, мені згадалися слова Господа до Олівера Каудері: “Підтримуй Мого слугу Джозефа вірно…” (див. УЗ 6:18). Того дня, як і кожної миті свого життя, я мала надію, що про мене можна сказати: “Вона підтримувала Джозефа”. Я хочу бути його другом.
Сам Джозеф Сміт був прекрасним другом для багатьох людей. Він казав: “Дружба—це один з основних принципів мормонізму; її мета—змінити світ і зробити його кращим, припинити війни та конфлікти і зробити людей друзями й братами” (History of the Church, 5:517). І він знав, що дружба—це не щось абстрактне. Одного дня він дізнався, що вороги спалили будинок одного з братів. Коли члени Церкви висловили йому своє співчуття, пророк вийняв гроші з кишені і сказав: “Я співчуваю цьому братові на п’ять доларів. Наскільки ви співчуваєте йому?” (Hyrum L. Andrus and Helen Mae Andrus, comps., They Knew the Prophet [1974], 150).
Чи ставимося ми до дружби так само, як пророк Джозеф? Чи перетворюємо ми наші добрі почуття на практичну допомогу? Бог знає потреби Своїх дітей, і Він часто діє через нас, спонукаючи нас допомагати один одному. Коли ми діємо відповідно до таких спонукань, то стоїмо на святій землі, бо нам дається нагода служити представником Бога у відповідь на чиюсь молитву.
Брати і сестри! Якщо ми друзі пророкові Джозефу, то ми також є друзями Христа. Чи можна сказати, що наше життя є виявом відданості Спасителю? (Див. Hymns, no. 293). Таким було життя Джозефа Сміта, а цього року, коли ми вшановуємо людину, яка відкрила розподіл повноти часів, нам слід пам’ятати не лише його дружбу з людьми, але його дружбу з Господом і відданість Йому. Пророк сказав: “Я намагатимуся бути задоволеним великим знанням того, що Бог—це мій друг. У Ньому я знайду втіху” (The Personal Writings of Joseph Smith, comp. Dean C. Jessee [1984], 239; правопис і пунктуацію узгоджено з сучасними).
Має бути очевидним кожному з нас, що нашими найбільшими друзями мають бути Небесний Батько та Його Син Ісус Христос. Спаситель з любов’ю сказав нам: “Я називатиму вас друзями, бо ви Мої друзі…” (див. УЗ 93:45). Його найбільше бажання щодо нас, Його братів і сестер,— повернути нас до Батька. І шлях для нас ясний: наскільки це можливо, розвивати в цьому житті риси і якості Христа. Виконувати Його заповіді й виконувати Його роботу і Його волю.
Згадуючи день, коли мене привітало в храмі так багато людей, яких люблю я і які люблять мене, я чекаю на день, коли мене будуть вітати знову у кращому світі. Я не думаю, що Царство Боже є місцем, де особистість зникає і де всі ми стаємо одноманітними й нецікавими. Я вірю, що ми будемо дуже різними, унікальними, але сповненими духа, який зробить нас єдиними. І дружба там триватиме вічно.
Я свідчу сьогодні, що Христос живий. Я Йому вдячна. Я молюся, щоб я завжди могла бути Його другом і, якщо так буде, я також буду і вашим другом.
В ім’я Ісуса Христа, амінь.