Стояти на святих місцях
Я заохочую святих в усьому світі, де тільки можливо, намагатися частіше стояти на святих місцях.
Дорогі брати, сестри та друзі в усьому світі! Звертатися до вас є великою радістю і відповідальністю. Я люблю, поважаю та ціную кожного з вас.
З усіх боків нас обтяжують численні послання, які нам небажані або непотрібні. За один день виникає більше інформації, ніж ми можемо засвоїти протягом цілого життя. Щоб повністю насолоджуватися життям, ми всі повинні робити перерву і знаходити час, щоб відчувати мир в душі1. Як можна цього досягти? Є тільки одна відповідь. Ми повинні долати зло, що насувається на нас. Ми повинні виконувати пораду Господа, який сказав: “Ось, це Моя воля, щоб усі ті, хто прикликає Моє ім’я і поклоняється Мені згідно з Моєю вічною євангелією, зібралися разом і стояли на святих місцях”2.
Безумовно, нам доводиться перебувати в багатьох несвятих місцях і підлягати впливу грубих та поганих речей, які руйнують Дух Господа. Тому я заохочую святих в усьому світі, де тільки можливо, намагатися частіше стояти на святих місцях. Наші найсвятіші місця—священні храми. В них панує почуття священного спокою. Ми повинні прагнути бути гідними того, щоб привести свої сім’ї до храму запечататися разом навічно. Нам також треба дізнаватися про померлих родичів, щоб вони також могли бути запечатані до нас в одному з храмів. Ми мусимо прагнути святості і бути “зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті”3. Таким чином ми можемо підтримувати і зміцнювати свої особисті стосунки з Богом.
Святість є силою душі. Вона приходить через віру і покірність Божим законам і заповідям. Бог тоді очищає наше серце вірою, і серце позбувається усього поганого та негідного. Коли святість досягається підкоренням Божій волі, то людина вже інтуїтивно знає, що є правильним, а що—неправильним перед Господом. Потрібна тиша, аби ми почули, як святість говорить з нами, заохочуючи все добре або докоряючи поганому.
Святість є також нормою праведності. У деяких своїх зауваженнях у Солт-Лейкській скинії 16 лютого 1862 року Президент Бригам Янг вжив вираз “Святиня для Господа”. Він потім пояснив, що “Святиня для Господа” означало для нього. Я цитую: “Тридцятирічний досвід навчив мене, що кожна мить мого життя повинна бути святістю для Господа, яка виникає внаслідок справедливості, милосердя та праведності в усіх моїх вчинках, і це для мене є єдиним засобом зберегти в собі Дух Всемогутнього”4.
Минулого року один з моїх онуків повіз свою дружину з батьками в Нью-Йорк відвідати новий прекрасний Манхеттенський храм. Зовнішній гомін та метушня тисяч людей оглушали. Коли таксі зупинилося перед храмом, Катерина, дружина мого онука, заридала. Навіть зовні храму вона відчула його святість. Вони увійшли, залишивши позаду бридкий галасливий світ, і поклонялися в Домі Господа. Для них це було священне і незабутнє переживання.
Як вчив нас Президент Гордон Б. Хінклі, “Необхідно час від часу залишати шум та метушню світу і входити в священний дім Господа, аби там відчути Його Дух в оточенні святості та спокою”5. Дійсно, на молитву Джозефа Сміта під час посвячення храму в Кертленді прийшла відповідь: “І щоб усі люди, які входитимуть на поріг Господнього дому, могли відчувати Твою силу, і змушені були визнати, що… це Твій дім, місце Твоєї святості”6.
Під час похорону патріарха Джозефа Сміта старшого його почуття про храм були описані такими словами: “Перебувати в домі Господа і розпитувати в Його храмі було для нього постійною насолодою; там він одержав багато благословень і провів чимало годин у солодкому спілкуванні зі своїм небесним Батьком. Він ступав його священними переходами на самоті, відокремившись від світу, набагато раніше, ніж світанкові промені починали золотити обрій, і промовляв свої надії в його стінах, коли природа ще спала. У цьому святому прихистку йому було відкрито небесні видіння, і його душа бенкетувала багатствами вічності”7.
Я вдячний за те, що на всіх наших храмах написані слова “Дім Господа, Святиня для Господа”. Це нагадування про святі місця уходить корінням до Старого Завіту. Захарія нагадує нам, що настане день, коли “буде на кінських дзвінках СВЯТЕ ГОСПОДЕВІ… І буде усяке горня в Єрусалимі та Юдеї святістю для Господа Саваота”8. Я в захопленні милуюся дверними ручками в Солт-Лейкському храмі. Вони так уміло сплановані, на кожній є це нагадування “Святиня для Господа”.
65 років тому ми жили в Південній Юті. Я був тоді хлопчиком і відчував захоплення, коли бачив, як на деяких будівлях маленьких міст з’являлися слова “Святиня для Господа”. Ці написані золотом слова часто були головною прикрасою найважливіших споруд, таких, як кооперативна крамниця або комора єпископа. У мене збереглися декілька акцій великого магазину ZCMI, першої торговельної установи. На них є підписи Джона Тейлора, Бригама Янга, Уілфорда Вудраффа, Джозефа Філдінга Сміта, Лоренцо Сноу, Гебера Дж. Гранта, Джорджа Альберта Сміта і Девіда О. Маккея. І на кожній акції надруковано слова “Святиня для Господа”. Цікаво, що сталося з цими гаслами святості? Чи щезли вони разом із багатьма іншими нагадуваннями про віру та відданість?
Ми одержимо багато благословень в усі дні нашого життя, якщо будемо часто відвідувати храми і навчатися винятковим духовним стосункам, які ми маємо з Божеством. Нам необхідно докладати більше зусиль, щоб завжди стояти на святих місцях. Храмові завіти і обряди є засобами, які допоможуть нам зберігати святість характеру. Бажаючи заохотити наших людей брати на себе більше обов’язків щодо святої роботи в храмі, ми повинні спонукати їх уважніше вдивлятися, щоб зрозуміти глибоке духовне значення цієї роботи. Апостол Павло нагадував нам, “бо буква вбиває, а дух оживляє”9.
У наш час Президент Гордон Б. Хінклі сказав нам: “Якщо кожна людина в цій Церкві, яку було висвячено в Мелхиседекове священство, була б гідною одержати храмову перепустку, а потім їхала б у дім Господа і урочисто поновлювала свої завіти перед Богом та свідками, ми були б кращим народом. Серед нас було б менше або зовсім не було б порушень подружньої вірності. Розлучення майже зовсім би зникли. Ми б уникали страждань від розбитих сердець. Було б набагато більше злагоди, любові і щастя в наших домівках. Менше було б жіночих та дитячих сліз. Ми більше б цінували і поважали одне одного. І я певний, що Господь посміхався б до нас з більшою прихильністю”10.
Святі повинні займатися сімейною історією та відвідувати храм, тому що Святий Дух спонукає їх це робити. Нам слід відвідувати храм також і для того, аби зберегти нашу власну святість і святість наших сімей.
Окрім храмів, безумовно, святим місцем на землі повинні стати наші домівки. Почуття святості в моєму домі підготувало мене і дало змогу відчути святість храму. Перед тим як я вперше поїхав на місію до Бразилії, моя матуся з любов’ю пошила мені храмовий одяг, щоб я надів його, коли піду в храм. Зараз той одяг вже старенький і зношений, але він є особливим, священним символом любові моєї матері до того, що є святим.
Завдяки моїй дорогій дружині Рут, я можу сказати, що наш дім завжди був місцем, де ми прагнули шанувати Дух святості для Господа. Це вдавалося не завжди. Звичайно ні. Але ми намагалися. Коли я, будучи молодим батьком, мав відповідати за матеріальне забезпечення сім’ї, мав дбати про свої покликання в Церкві та про багато інших громадських обов’язків, Рут ніжно, з любов’ю, повертала мене у коло батьківських обов’язків у нашому домі.
Наприклад, вона нагадувала мені вчасно проводити сімейні вечори і потім м’яко пропонувала доречні теми для вивчення на цих вечорах. Вона також допомагала мені не забувати важливі для сім’ї події, такі як дні народження і радила, як краще провести час з дітьми, коли вони потребували мого часу і підтримки. Вона і зараз виконує це важливе і цінне служіння. Якщо ми дійсно хочемо, аби наші домівки були місцями святості, ми будемо ще старанніше виконувати ті речі, які сприяють Духу Господа.
Наші каплиці посвячуються Господу як святі місця. Нам кажуть, що слід ходити в дім молитви і підносити свої священнодійства в Його святий день11. Прийняття причастя—це урочистий і священний привілей. У наших каплицях нас навчають принципам євангелії, діти одержують благословення, членів Церкви конфірмують, і вони одержують дар Святого Духа, а також там приносять свідчення про істинність євангелії. Одна новонавернена з Техасу, увійшовши в каплицю, сказала, що такого почуття святості, яке було там, вона не відчувала ніколи в житті.
Ми повинні ще більше прагнути бути святим народом. Ми живемо в розподіл повноти часів. Усе це було відновлено через Пророка Джозефа Сміта. Це ставить нас в особливі відносини з Господом. Під керівництвом Президента Хінклі, який тримає всі ці ключі і делегує нам права і повноваження, ми стаємо охоронцями цих особливих відносин. Як діти Господа, ми повинні намагатися кожного дня підніматися на вищий рівень особистої праведності в усіх своїх вчинках. Ми повинні постійно боронити себе від усіх проявів впливу Сатани.
Як учив Президент Бригам Янг, “Кожна мить [нашого життя] повинна бути святинею для Господа,… це є єдиним засобом зберегти Дух Всемогутнього в [нас]”. Нехай Господь благословить кожного з нас в нашій особливій відповідальності знайти святиню для Господа, стоячи на святих місцях. Саме там ми знайдемо духовний захист, необхідний нам і нашим сім’ям. Це джерело, яке допомагає розповсюджувати слово Господа в наш час. Стояння на святих місцях допоможе нам подолати поганий вплив нашого часу і стати ближче до нашого Спасителя. Я свідчу, якщо ми це зробимо, Господь благословить нас назавжди і нас буде зроблено могутніми “у вірі і в діяннях”12, в ім’я Ісуса Христа, амінь.