Цінувати поради тих, хто в похилих роках

Старійшина Стівен Б. Овісон

Сімдесятник

Нехай [ми] краще зрозуміємо й глибше оцінимо силу свідчення, особливо якщо його складають люди [в похилих роках].

Мої дорогі брати і сестри! Зараз, коли ми готуємося почути заключний виступ Президента Гордона Б. Хінклі на цій дивовижній конференції, я дуже сподіваюся, що кожен з нас відчує, яке це благословення—отримати від пророків і апостолів Господа накопичену мудрість і настанови, які, якщо ми прислухаємося, допоможуть нам ще більше наблизитися до Спасителя. Ми маємо бути особливо вдячними за те, що живемо в час, коли керівники нашої Церкви, хоч багато з них уже в похилому віці, продовжують отримувати одкровення й натхнення, що просуває царство день за днем.

Ще в юності я отримав у письмовій формі дуже сувору настанову довести свою синівську відданість і слухняність тим, що, коли стану дорослим і потребуватиму поради чи підказки, я прийду до своїх батьків, щоб, незважаючи на їхню старість, почути слова мудрості, втіхи й настанов. Мій батько пішов від нас більше двадцяти років тому. Він був для мене взірцем, джерелом великої мудрості в усі дні мого життя, і минулого понеділка ми поклали мою 101-річну матір біля її вічного супутника. У день свого сторіччя вона підтвердила своє життєве свідчення такими словами: “Євангелія—це спосіб життя, це частина плану, як нам уникнути гірких почуттів. Більше, ніж будь-коли, я вважаю це життя хорошим, але наступне життя ще краще” (“Growing Old Graciously: Lessons from a Centenarian”, Religious Educator 5, no. 1 [2004]: 11).

Моя мати часто казала мені, що кожного дня молилася за мене і нашу сім’ю. З кожним роком все ближче підходила до завіси, і її молитви стали особливо палкими і змістовними для мене. Обоє батьків, а також батьки дружини дійшли або доходять до кінця дороги праведності, залишаючи спадок непохитної відданості, який мають прийняти всі їхні нащадки.

У журналі Ensign за листопад 1989 року процитовано такі слова Президента Езри Тефта Бенсона: “Господь знає і любить літніх у Своєму народі. Так було завжди. І Він поклав на них багато обов’язків—одні з найвеличніших. У різні розподіли євангелії Він керував Своїм народом через пророків, які були похилого віку. Йому були потрібні їхня мудрість і досвід років, натхненні поради людей, які за довгі роки довели свою відданість Його євангелії” (“To the Elderly in the Church,” 4).

Ці думки змусили мене замислитися над величними проповідями, благословеннями, свідченнями і закликами, які залишили по собі пророки й апостоли минулих віків, особливо, коли відчували, що “старішають”, або готові “зійти до пороху”. Деякі з цих прощальних уривків є вартими особливої уваги і часто цитуються. Наприклад: у Мойсей 6:57 Енох ясно каже: “Отже, навчайте своїх дітей, що всі люди повсюди повинні покаятися, інакше вони ніяк не зможуть успадкувати царство Боже, бо ніщо нечисте не може перебувати … в Його присутності”. Ці основні принципи євангелії викладалися з часів Адама і Єви, передавалися з покоління у покоління, як засвідчують Писання, знову і знову.

Йосип, якого продали до Єгипту, залишив ці слова поради народу Ізраїля: “Я вмираю, а Бог конче згадає вас і виведе вас із цієї землі до Краю, якого присягнув був Авраамові, Ісакові та Якову” (Буття 50:24).

Пройшли покоління, і коли здійснення пророцтва Йосипа вже майже виповнювалося, Мойсей залишив своє благословення всім колінам Ізраїля і передав мантію керівництва Єгошуї, який повів народ назад до обіцяної землі. Коли наближалися його останні дні, Єгошуа промовив безсмертні слова: “Виберіть собі сьогодні, кому будете служити… А я та дім мій будемо служити Господеві” (Єгошуа 24:15).

Згодом такі пророки, як Єремія, Ісая та Малахія залишали такі ж незабутні свідчення в усі дні служіння, проголошуючи пришестя Месії та Його нескінченну спокуту.

Ми знаходимо подібні моменти по всій Книзі Мормона, де особливий наголос стоїть на останніх зверненнях Нефія, Якова та царя Веніямина, чия надзвичайна проповідь змінила серця цілого народу. Я не кажу вже про могутні слова Авінадія, який сміливо говорив, прекрасно розуміючи, що йому три чисниці до смерті: “Учіть їх, що спокутування приходить через Христа Господа, Який є Сам Вічний Батько” (Мосія 16:15). Перелік продовжують Алма і його син Алма, а також Геламан, син Геламана, який дав своїм синам таку безцінну пораду: “І ось, сини мої, пам’ятайте, що на камені нашого Викупителя, Який є Христос, Син Бога, ви повинні побудувати свій фундамент, … який є надійним фундаментом, фундаментом, що на ньому якщо люди будують, вони не можуть упасти” (Геламан 5:12).

Ці та інші пророки з Книги Мормона, включаючи самого Мормона, писали для наших днів, знаючи, що нам знадобиться їхнє знання і їхня мудрість, щоб допомогти в ці неспокійні часи. Навіть Книга Мормона закінчується незрівнянним запрошенням Моронія, сина Мормона: “Так, прийдіть до Христа, і вдосконалюйтеся в ньому, і відриньте від себе всю безбожність; і якщо ви відринете від себе всю безбожність і любитимете Бога з усією вашою могутністю, розумом і силою, Його благодаті буде достатньо вам” (Мороній 10:32).

Подібні “останні свідчення” є у нас і в Новому Завіті, як, наприклад, великі слова Павла: “Я змагався добрим змагом, свій біг закінчив, віру зберіг” (2 Тимофію 4:7), тобто ствердив, що витерпів до кінця.

Ми знаходимо краще розуміння духовного зростання старшого апостола, Петра, у його словах: “Майте покору один до одного, бо “Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!” Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас Свого часу повищив” (1 Петра 5:5–6).

І певно, що найвеличнішою особою всіх часів, від якої ми маємо вчитися, є Сам воскреслий Господь, коли Він давав наказ Апостолам і послідовникам: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів. І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку!” (Матвій 28:19–20)

Яке багатство переконання і знання дають нам ці вірші з Писань разом! Чи можемо ми знайти натхненні ниті, на які всі вони нанизані? На мій погляд, їх легко розпізнати:

Що Христос, Син Божий, живе і є нашим Викупителем і Спасителем.
Що ми повинні бути такими, як Він, і проявляти любов до Нього, пам’ятаючи Його і смиренно виконуючи Його заповіді.
Що завдяки Його спокуті ми можемо покаятися й очиститися.
Що ми є його завітним народом і повинні завжди зберігати завіти, в які ми вступили.
Що ми повинні поширювати Його євангелію по всьому світу.
Що ми повинні мати віру, каятися, христитися, отримати Святого Духа і витерпіти до кінця.

У наш розподіл євангелії сучасні пророки Відновлення знов і знов наголошують на тих же принципах. З учень Президента Джона Тейлора ми дізнаємося, що “як Син Людини Він витерпів усе, що може витерпіти плоть і кров; як Син Бога Він восторжествував над усім і навіки піднявся, щоб сісти по праву руку Бога” (Teachings of Presidents of the Church: John Taylor [2001], 44).

Ці слова Президента Спенсера В. Кімбола мені особливо подобаються:

“До свідчень цих могутніх чоловіків і апостолів давніх часів—наших братів у служінні одному Господарю—я додаю своє свідчення. Я знаю, що Ісус Христос є Сином живого Бога і що Він був розіп’ятий за гріхи світу.

Він мій друг, мій Спаситель, мій Господь, мій Бог.

Я всім серцем молюся, щоб святі могли … отримати вічний спадок з Ним у целестіальній славі” (“An Eternal Hope in Christ,” Ensign, Nov. 1978, 73).

Наш сьогоднішній пророк Президент Гордон Б. Хінклі продовжує вести нас своїм могутнім переконанням, як він проголосив на нещодавній конференції колу: “У мене є свідчення—справжнє, палаюче і живе—про істинність цієї роботи. Я знаю, що Бог, наш Вічний Батько, живе і що Ісус є Христос, мій Спаситель і мій Викупитель. Саме Він стоїть на чолі Церкви. Все, чого я бажаю,—здійснювати цю роботу так, як Він би здійснював її” (“Натхненні думки”, Ліягона, жов. 2003, с. 5).

Підсумовуючи свідчення всіх давніх і сучасних апостолів і пророків, ми звернемося до безсмертних слів пророка Джозефа Сміта, який проголосив:

“І тепер, після багатьох свідчень, які було дано про Нього, ось свідчення, останнє з усіх, яке ми даємо про Нього: Що Він живе!

Бо ми бачили Його, саме праворуч Бога; і ми чули голос, що засвідчив, що Він є Єдинонародженим від Батька” (див. УЗ 76:22–23).

Я хочу додати своє смиренне підтвердження істинності вищезгаданих свідчень. Я знаю, що наш Небесний Батько є Батьком наших духів у буквальному розумінні і що Ісус Христос є нашим Спасителем, нашим Викупителем, нашим Господом, і, якщо ми будемо виконувати Його заповіді, нашим Другом (див. Іван 15:14). Нехай вивчення Писань допоможе нам краще зрозуміти й глибше оцінити силу свідчення, особливо якщо його складають люди великої мудрості та похилих літ. Про це я молюся в ім’я Ісуса Христа, амінь.