Десятина—заповідь навіть для нужденних
Щира жертва від початку була визначною ознакою відданого.
У класичній Різдвяній пісні Чарльза Діккенса, що не старіє, Боб Кретчіт сподівався провести Різдвяний день зі своєю сім’єю. “Якщо це тільки досить зручно, сер”,—просив він свого роботодавця містера Скруджа.
“Це зовсім не зручно,—сказав Скрудж,—й несправедливо. Якби я утримав півкрони з вашої зарплатні за це, то ви ж будете вважати себе ображеним…
Однак,—сказав Скрудж,—вам не спадає на думку, що я можу вважати себе ображеним, коли сплачую вам денну платню ні за що”.
Клерк зауважив, що Різдво буває лише один раз на рік.
“Доволі слабке виправдання для того, щоб кожен рік, двадцять п’ятого грудня, запускати руку в мою кишеню”,—сказав Скрудж1.
Для Скруджа, як і будь-якої егоїстичної чи “тілесної” людини, жертвування ніколи не є зручним.
Тілесна людина схильна думати тільки про себе—вона не лише ставить себе на перше місце, але й зрідка, якщо взагалі колись, ставить когось, включаючи й Бога, на друге. Для тілесної людини жертва не є природною. Вона має ненаситний апетит до більшого. Її так звані потреби, здається, завжди перевищують її доход, так що мати “достатньо” залишається для неї назавжди поза межею досяжності, так як це було для скнари Скруджа.
Оскільки тілесна людина схильна накопичувати чи споживати усе, Господь мудро заповідав давньому Ізраїлю приносити в жертву не останнє й не найгірше зі стада, але первістків—не залишки на полі, але початки (див. Повторення Закону 26:2; Мосія 2:3; Мойсей 5:5). Щира жертва була від початку визначною ознакою відданого.
Серед тих, хто не жертвує, є дві крайності: з одного боку є багата, ненажерлива людина, яка не бажає цього робити, а з іншого є бідна, нужденна людина, яка вважає, що не може жертвувати. Але як можна просити когось, хто вмирає з голоду, їсти менше? Чи існує рівень бідності настільки низький, що жертва не буде очікуватися, чи сім’я настільки збідніла, що сплата десятини не буде вимагатися?
Господь часто навчає, використовуючи крайні обставини для ілюстрації принципу. Історія вдови з Сарепти є прикладом крайньої бідності, що використаний, аби навчити доктрині, що милість не може пограбувати жертву, як і не може пограбувати справедливість. В дійсності більш вірною мірою жертвування є не скільки те, що людина віддає в жертву, скільки те, чим вона жертвує, аби дати (див. Марк 12:43). Віра не випробовується так сильно, коли комора повна, як коли вона порожня. У ці визначальні моменти криза не створює характеру людини—вона розкриває його. Криза є випробуванням.
Вдова з Сарепти жила у дні пророка Іллі, чиїм словом Господь спричинив посуху на землі протягом трьох з половиною років (див. Лука 4:25). Голод ставав таким сильним, що багато людей були зрештою на межі смерті. Саме у цих обставинах ми знаходимо вдову.
Господь говорить до Іллі: “Устань, іди до Сарепти… ось, наказав Я там одній вдові, щоб годувала тебе” (1 Царів 17:9). Цікаво, що Іллі не було сказано йти до Сарепти доки вдова та її син не були на межі смерті. Саме у цей критичний момент—потерпання від голоду—її віру буде випробувано.
Входячи в місто, він бачить, як вона збирає дрова.
“І він кликнув до неї і сказав: “Візьми мені трохи води до посудини, й я нап’юся.
І пішла вона взяти. А він кликнув до неї й сказав: “Візьми мені й шматок хліба в свою руку!”
А та відказала: “Як живий Господь, Бог твій,—не маю я калача, а тільки повну пригорщу борошна в дзбанку та трохи олії в горняті. А оце я назбираю дві полінці дров, і піду, і приготую це собі та синові своєму. І з’їмо ми,—та й помремо” (вв. 10–12).
Пригорщі муки насправді буде дуже мало, можливо лише достатньо для однієї порції, що робить відповідь Іллі інтригуючою. Послухайте: “І сказав до неї Ілля: “Не бійся! Піди, зроби за своїм словом. Тільки спочатку зроби мені з того малого калача” (в. 13; курсив додано).
Нині чи не здається це егоїстичним—просити не лише перший шматок, але й, можливо, єдиний шматок? Чи не навчали нас наші батьки пропускати вперед інших людей, і особливо для чоловіка пропускати вперед жінку, не кажучи вже про голодуючу вдову? Це її вибір—чи з’їсти, чи пожертвувати своєю останньою їжею і зазнати смерті? Можливо, вона пожертвує своєю власною їжею, але чи може вона пожертвувати їжею, призначеною для її змореного голодом сина?
Ілля розумів доктрину, а саме, що благословення приходять після випробування нашої віри (Див. Етер 12:6; УЗ 132:5). Він не був егоїстичним. Як Господній слуга Ілля був там аби давати, а не брати. Продовжимо розповідь:
“Тільки спочатку [первістки] зроби мені з того малого калача, і винесеш мені, а для себе та для сина свого зробиш потім.
Бо так сказав Господь, Бог Ізраїлів: Дзбанок муки не скінчиться, і не забракне в горняті олії аж до дня, як Господь дасть дощу на поверхню землі.
І пішла вона, і зробила за словом Іллі, і їла вона й він та її дім довгі дні.
“Дзбанок муки не скінчився, і не забракло в горняті олії”, за словом Господа, що говорив через Іллю” (вв. 13–16; курсив додано).
Одна з причин, чому Господь ілюструє доктрини найбільш екстремальними обставинами, це—виключити відмовки. Якщо Господь очікує, що навіть найбідніша вдова платитиме свою лепту, що ж залишатиметься робити усім іншим, хто вважає незручним чи нелегким жертвувати?
Жодному єпископу, жодному місіонеру ніколи не повинно забракнути рішучості чи віри для навчання бідних закону десятини. Ставлення “вони не можуть дозволити собі платити десятину” має бути замінено на “вони не можуть дозволити собі не платити десятину”.
Одним з перших кроків, який повинен зробити єпископ, щоб допомогти нужденним, це запросити їх сплачувати їхню десятину. Подібно до вдови, якщо нужденна сім’я стоїть перед вибором: платити десятину чи їсти, вони повинні платити десятину. Єпископ може допомогти їм з продуктами та іншими необхідними речами доки вони не зможуть покладатися на власні сили.
В жовтні 1998 року ураган Мітч спустошив багато районів Центральної Америки. Президент Гордон Б. Хінклі був дуже занепокоєний постраждалими від цього лиха, багато з яких втратили все—їжу, одяг та домашнє майно. Він відвідав святих у містах Сан-Педро-Сула та Тегуцігалпа, Гондурас; та Манагуа, Нікарагуа. І подібно до слів люблячого пророка Іллі до голодуючої вдови, послання цього сучасного пророка в кожному місті було подібним—жертвувати і бути послушним закону десятини.
Але як можна закликати людину, яка залишилася без засобів існування, жертвувати? Президент Хінклі знав, що вантажі з їжею та одягом, які вони отримали, допоможуть їм пережити кризу, але його турбота й любов до них простиралася набагато далі, ніж це. Якою б важливою не була гуманітарна допомога, він знав, що найбільш важлива допомога приходить від Бога, а не від людини. Пророк бажав допомогти їм відімкнути отвори небесні, як обіцяно Господом в книзі Малахії (див. Малахія 3:10; Мосія 2:24).
Президент Хінклі навчав їх, що якщо вони платитимуть свою десятину, вони завжди матимуть їжу на своїх столах, вони зажди матимуть одяг на своїх спинах і вони завжди матимуть дах над головою.
Накриваючи на стіл, набагато легше поставити на одну порцію більше на початку обіду, аніж знаходити їжу для того, хто запізнився, коли обід завершено і їжу роздано. Подібним чином, чи не є насправді легшим віддавати Господу первістків чи початки, ніж сподіватися, що буде достатньо “залишків” для Нього? Чи не повинен Він, як хазяїн бенкету, бути знаним гостем, якому подають першому?
Моя любляча мати Евелін Роббінс навчала мене закону десятини, коли я був чотирирічним. Вона дала мені порожню олов’яну коробку від пластирів з кришкою, що замикалася. Вона навчала мене зберігати в ній мої монети для десятини і потім нести її до єпископа. Я вічно вдячний їй за цю коробку від пластирів і за благословення, що прийшли через сплату десятини.
У Різдвяній пісні містер Скрудж таки змінився—він вже не той, яким був. Так само, це є “євангелія покаяння”. Якщо Дух спонукає нас старанніше дотримуватися закону жертви в нашому житті, так почнемо ж робити цю зміну сьогодні.
Я дуже вдячний за Спасителя, який був досконалим прикладом слухняності через жертву—який віддав “себе в жертву за гріх”, і став, за словами Легія, “первістком Богові” (2 Нефій 2:7, 9; курсив додано). Я складаю свідчення про Нього та про ці його доктрини, в ім’я Ісуса Христа, амінь.