Діліться вашим світлом
Ніл Ф. Мерріотт
Другий радник у генеральному президентстві Товариства молодих жінок
Ми повинні бути стійкими у своїй релігії та здіймати свої голоси, щоб проголошувати істинне вчення.
Сьогодні я хотіла б розглянути два важливі обов’язки, які лежать на нас. Перший—постійно додавати євангельського світла й істини у своє життя, і другий—ділитися тим світлом та тією істиною з іншими.
Чи знаєте ви, які ви важливі? Кожна з вас—ось зараз—є цінною і вкрай необхідною у плані спасіння, даного Небесним Батьком. У нас є робота для виконання. Ми знаємо істину відновленої євангелії. А чи готові ви захищати ту істину? Нам потрібно жити за нею, нам потрібно ділитися нею. Ми повинні бути стійкими у своїй релігії та здіймати свої голоси, щоб проголошувати істинне вчення.
У вересневому номері Ліягони за 2014 р. старійшина М. Рассел Баллард пише: “Нам потрібно більше чітких, впливових голосів та віри жінок. Нам потрібно, щоб вони знали вчення і розуміли, у що ми віримо, аби вони могли свідчити про істинність всього”1.
Сестри, ви зміцнюєте мою віру в Ісуса Христа. Я бачила ваш приклад, чула ваші свідчення і відчувала вашу віру—від Бразилії до Ботсвани! Куди б ви не йшли, ви впливаєте на тих, хто оточує вас. І це відчувається людьми навколо вас: починаючи з вашої сім’ї і до тих, з ким ви контактуєте по мобільному телефону, від ваших друзів у соціальних мережах і до тих, хто сидить цього вечора поряд з вами. Я погоджуюся зі сестрою Гарріет Ухтдорф, яка написала: “Ви—… живі та сповнені ентузіазму маяки у дедалі темнішому світі, коли показуєте шляхом свого життя, що євангелія—це радісне послання”2.
Президент Томас С. Монсон зазначив: “Якщо ви хочете світити іншим, то маєте світитися самі”3. Як же нам підтримувати світло істини яскравим в нас? Часом я відчуваю себе матовою лампочкою. Як же нам світити яскравіше?
Писання навчають: “Те, що від Бога, є світлом; і той, хто сприймає світло і залишається в Богові, сприймає більше світла”4. Ми повинні залишатися в Богові, як сказано в Писаннях. Ми повинні йти до джерела світла—Небесного Батька, Ісуса Христа і Писань. Ми також можемо йти у храм, знаючи, що все в його стінах вказує на Христа і Його велику спокутну жертву.
Подумайте, яке враження справляють храми там, де вони розташовані. Вони прикрашають міста, знаходячись в них; вони сяють з високих пагорбів. Чому вони прикрашають і сяють? Бо, як сказано в Писаннях: “Істина…сяє”5, і храми містять в собі істину і мають вічне призначення; так само й ми.
У 1877 році Президент Джордж К. Кеннон сказав: “Кожний храм … зменшує силу Сатани на землі”6. Я вважаю, що де б на землі не будувався храм, він відганяє темряву. Призначення храму—служити людству і дати всім дітям Небесного Батька можливість повернутися та жити з Ним. Чи не таким же є наше призначення, як і цих освячених будівель, домів Господа? Щоб служити іншим та допомагати їм відганяти темряву й повернутися до світла Небесного Батька?
Священна храмова робота буде збільшувати нашу віру в Христа, і тоді ми зможемо краще впливати на віру інших. Насичуючись духом храму, ми можемо дізнатися про реальність, силу Спасителевої Спокути в нашому особистому житті та мати надію на неї.
Багато років тому наша сім’я зіштовхнулася з дуже складним випробуванням. Я пішла у храм і палко молилася там про допомогу. І в якусь мить мені було відкрито істину. Я отримала чітке уявлення про свої слабкості і була приголомшена. У ту духовно повчальну мить я побачила сповнену гордощів жінку, яка все робить по-своєму і необов’язково по-Господньому, та приписує самій собі всі, так би мовити, досягнення. Я знала, що дивлюся на саму себе. Я благала у своєму серці Небесного Батька і сказала: “Я не хочу бути тією жінкою, як мені змінитися?”
Через чистий дух одкровення в храмі я була навчена, що мені вкрай потрібен Викупитель. Я негайно ж повернулася до Спасителя Ісуса Христа у своїх думках і відчула, що мої муки зникають і велика надія раптом з’явилася в моєму серці. Він був моєю єдиною надією, і мені палко захотілося пригорнутися тільки до Нього. Мені було ясно, що зосереджена на собі, тілесна жінка “є ворогом для Бога”7 і для людей, які перебувають у сфері її впливу. Того дня у храмі я дізналася, що лише завдяки Спокуті Ісуса Христа може змінитися моя сповнена гордощів натура і що я стану здатною чинити добро. Я сильно відчула Його любов, і я знала, що Він навчатиме мене через Духа і змінить мене, якщо я цілковито віддам Йому своє серце.
Я все ще борюся зі своїми слабкостями, але довіряюся божественній допомозі, що йде від Спокути. Це чисте навчання прийшло до мене завдяки тому, що я увійшла у святий храм, прагнучи полегшення і відповідей. Я увійшла в храм обтяжена, а вийшла з нього, знаючи, що в мене є всемогутній і люблячий усіх Спаситель. Я була світлішою і радісною, бо отримала Його світло і прийняла Його план стосовно себе.
Розташовані по світу, храми ззовні мають свій неповторний вигляд і конструкцію, однак всередині всі вони містять в собі те саме вічне світло, ту саму вічну істину, мають те саме призначення. У 1 Коринтянам 3:16 ми читаємо: “Чи не знаєте ви, що ви—Божий храм, і Дух Божий у вас пробуває?” Ми, дочки Бога, також знаходимося в різних куточках світу, як і храми, і кожна з нас, як і храми, неповторна на вигляд і зовнішність. Ми також, як і храми, маємо духовне світло в нас. Це духовне світло є відображенням світла Спасителя. Яскравість того світла буде приваблювати інших людей.
У нас на землі є свої ролі: від дочки, матері, провідника і вчителя до сестри, годувальниці родини, дружини і т.д. Кожна з них—впливова. У кожній ролі виявлятиметься моральна сила, якщо ми будемо віддзеркаленням євангельських істин і храмових завітів у нашому житті.
Старійшина Д. Тодд Крістофферсон сказав: “В будь-яких випадках вплив матері не можна порівняти з впливом будь-якої іншої людини або будь-яких інших стосунків”8.
Коли наші діти були ще малими, я відчувала себе помічником капітана, яким був мій чоловік, Девід, на кораблі, і уявляла собі наших 11 дітей як флотилію маленьких суден, що гойдаються на хвилях навколо нас у гавані, готуючись до виходу у море, яким є світ. Ми з Девідом відчували, що звіряти компас по Господу необхідно кожного дня, аби якнайкраще направляти у плавання наш маленький флот.
Мої дні проходили у справах, що не запам’ятовувалися, наприклад: пранні, читанні дитячих книжок та спільному приготуванні якоїсь простої вечері. Іноді в гавані наших домівок ми можемо й не помічати, що завдяки таким простим, постійним справам, серед яких сімейна молитва, вивчення Писань та домашній сімейний вечір, відбуваються великі справи. Але я свідчу, що саме ці справи мають вічне значення. Приходить велика радість, коли ті маленькі човни—наші діти—стають могутніми океанськими лайнерами, освітленими євангельським світлом і готовими “поча[ти] служіння Богу”9. Саме наші маленькі вияви віри і служіння дають нам можливість продовжувати ходити в Богові і зрештою принести вічне світло і славу нашій сім’ї, нашим друзям і оточуючим. Ви справді впливаєте на тих, хто оточує вас!
Подумайте про вплив віри дівчинки, що за віком належала до Початкового товариства, на її сім’ю. Віра нашої донечки благословила нашу сім’ю, коли ми загубили нашого маленького сина у парку розваг. У його пошуках сім’я нестямно кидалася туди-сюди. У кінці кінців наша 10-річна донька сіпнула мене щосили за руку й сказала: “Мамо, а чому б нам не помолитися?” І вона була права! Ми сім’єю зібралися посеред велелюдного натовпу глядачів і молилися, щоб знайти свою дитину. І ми знайшли її. Усім дівчаткам з Початкового товариства я кажу: “Будь ласка, нагадуйте своїм батькам, що треба молитися!”
Цього літа я мала привілей відвідати табір молодих жінок на Алясці, в якому їх було 900 чоловік. Їхній вплив на мене був глибоким. Вони прибули в табір духовно підготовленими, прочитавши Книгу Мормона і вивчивши напам’ять “Ісус Христос: Свідчення апостолів”. У третій вечір всі 900 молодих жінок стали разом і напам’ять процитувати весь цей документ, слово в слово.
Дух наповнив увесь той величезний зал, мені теж хотілося приєднатися. Та я не могла. Бо не зробила нічого для цього.
Я тепер почала вивчати слова свідчення “Живий Христос”, як зробили ці сестри, і завдяки їхньому впливу я повніше відчуваю значення причасного завіту—завжди пам’ятати Спасителя, коли я знову й знову повторюю свідчення апостолів про Христа. Для мене причастя набуває глибшого значення.
Я сподіваюся, що цього року моїм різдвяним даром Спасителю буде те, що я вивчу до 25 грудня напам’ять і зберігатиму у своєму серці свідчення “Живий Христос”. Я сподіваюсь, що зможу мати добрий вплив на інших, як ті сестри з Аляски мали на мене.
Чи стосуються вас наведені далі слова цього документа “Живий Христос”: “Він закликав усіх наслідувати Його приклад. Він ходив шляхами Палестини, зцілюючи хворих, даючи сліпим зір і воскрешаючи мертвих”?10
Ми, сестри Церкви, не ходимо шляхами Палестини, зцілюючи хворих, але ми можемо молитися і виявляти зцілюючу любов Спокути в ослаблених, натягнутих стосунках.
Хоч ми й не можемо повернути зір сліпим, як це робив Спаситель, та ми можемо свідчити про план спасіння духовно сліпим. Ми можемо відкривати очі їхнього розуміння, щоб збагнути необхідність сили священства у вічних завітах.
Ми не будемо піднімати з мертвих, як це робив Спаситель, але ми можемо благословляти мертвих, знаходячи їхні імена для храмової роботи. І тоді ми справді піднімемо їх з їхньої духовної в’язниці і запропонуємо шлях до вічного життя.
Я свідчу, що у нас є живий Спаситель, Ісус Христос, і з Його силою та світлом ми зможемо відігнати темряву світу, підняти голос за істину, яку знаємо, і впливати на інших, щоб вони йшли до Нього. В ім’я Ісуса Христа, амінь.