Господь має план для нас!

Старійшина Карлос А. Годой

Сімдесятник

Якщо ми продовжуватимемо жити так, як і живемо, то чи виповняться обіцяні благословення?

Який це привілей брати участь у цьому історичному моменті, коли промовці на генеральній конференції мають можливість говорити їхньою рідною мовою. Коли минулого разу я виступав за кафедрою англійською мовою, то переймався своїм акцентом. Зараз я хвилююся стосовно того, чи не буду зашвидким, виступаючи рідною португальською мовою. Я не хочу говорити швидше за субтитри, які змінюватимуться.

Всі ми колись приймали або ще прийматимемо важливі рішення у своєму житті. Яку професію мені обрати: цю чи іншу? Чи маю я служити на місії? Чи та це особа, з якою я маю укласти шлюб?

Існують ситуації в різних сферах нашого життя, в яких незначні зміни в напрямі можуть мати значні наслідки у майбутньому. За словами Президента Дітера Ф. Ухтдорфа: “Протягом багатьох років служіння Господу … , я зрозумів, що різниця між щастям і горем окремих людей, шлюбів і сімей нерідко зводиться до помилки лише в декілька градусів” (“Лише декілька градусів”, Ліягона, трав. 2008, с. 58).

Як ми можемо уникнути цих маленьких помилок у підрахунках?

Щоб проілюструвати моє послання, я використаю приклад з особистого досвіду.

Наприкінці 1980-х наша молода сім’я складалася з моєї дружини, Моніки, двох з наших чотирьох дітей і мене. Ми жили в Сан-Паулу, Бразилія, я працював на хорошу компанію. Я завершив навчання в університеті і недавно був звільнений як єпископ приходу, на території якого ми мешкали. Життя йшло добре і все здавалося таким, як має бути—поки одного дня до нас не завітав старий друг.

В кінці його візиту він дещо сказав і поставив запитання, яке змінило мій світогляд. Він сказав: “Карлосе, здається, що все йде добре у тебе, у твоєї сім’ї, на твоїй роботі і у твоєму служінні в Церкві, але—” і тут прозвучало запитання: “Якщо ти продовжуватимеш жити так, як живеш, то чи виповняться благословення, обіцяні у твоєму патріаршому благословенні?”

Я ніколи не думав про своє патріарше благословення у цьому світлі. Я читав його час від часу, але жодного разу з думкою про благословення, обіцяні в майбутньому, і оцінкою того, як я живу зараз.

Коли він пішов, я звернув свою увагу на своє патріарше благословення з питанням: “Якщо ми продовжуватимемо жити так, як і живемо, то чи виповняться обіцяні благословення?” Трохи поміркувавши, я відчув, що дещо необхідно змінити, зокрема те, що стосується моєї освіти і професії.

Те рішення було не між тим, що є правильним і неправильним, а між тим, що було добре, а що—краще, як навчав нас старійшина Даллін Х. Оукс, коли сказав: “Роблячи вибір, нам слід пам’ятати, що якщо він є добрим—цього ще недостатньо. Можна зробити кращий, а також найкращий” (“Добре, краще, найкраще”, Ліягона, лист. 2007, с. 105).

Як же тоді нам впевнитися, що ми приймаємо найкраще рішення?

Ось кілька принципів, про які я дізнався.

Принцип № 1: нам потрібно обдумувати варіанти вибору, пам’ятаючи про кінцеву мету

Прийняття рішень, які можуть вплинути на наше життя і життя тих, кого ми любимо, без повного передбачення їхніх наслідків, може нести певні ризики. Однак, якщо ми уявляємо можливі наслідки цих рішень у майбутньому, то можемо більш ясно бачити який найкращий шлях обрати зараз.

Розуміння того, хто ми, чому ми тут, і що Господь очікує від нас у цьому житті, допомагає нам мати ширше бачення, якого ми потребуємо.

Ми можемо знайти приклади в Писаннях, коли ширше бачення вносило ясність стосовно того, який шлях обрати.

Мойсей говорив з Господом лицем до лиця, дізнався про план спасіння і у такий спосіб краще зрозумів свою роль як пророка, який зібрав Ізраїль.

“І Бог говорив до Мойсея, кажучи: Ось, Я є Господь Бог Всемогутній, …

І Я покажу тобі витвір Моїх рук … .

І Я маю роботу для тебе, Мойсею, сину Мій” (Мойсей 1:3–4, 6).

Маючи таке розуміння, Мойсей зміг витерпіти багато років страждань в пустелі і привести Ізраль назад в його дім.

Легій, великий пророк з Книги Мормона, бачив сон, і у своїх видіннях дізнався про свою місію—вивести його сім’ю в обіцяну землю.

“І сталося, що Господь наказав моєму батькові, а саме у сновидінні, забрати свою сім’ю і піти у пустиню.

І він залишив свій дім, і землю свого успадкування, і своє золото, і своє срібло, і свої коштовності” (1 Нефій 2:2, 4).

Легій залишався вірним цьому видінню попри труднощі подорожі і необхідність залишити комфортне життя в Єрусалимі.

Пророк Джозеф Сміт є ще одним великим взірцем. Отримавши багато одкровень, починаючи з Першого видіння, він зміг виконати свою місію з відновлення всього (див. Джозеф Сміт—Історія 1:1–26).

А як щодо нас? Що Господь очікує від кожного з нас?

Нам не потрібно бачити ангела, щоб здобути розуміння. У нас є Писання, храм, сучасні пророки, наші патріарші благословення, натхненні провідники і, понад усе, право отримувати особисте одкровення у скеруванні наших рішень.

Принцип № 2: ми маємо бути готові до випробувань, які прийдуть

Найкращі шляхи у житті рідко є найлегшими. Часто, це цілком навпаки. Ми можемо подивитися на приклади пророків, які я щойно згадав.

Подорожі Мойсея, Легія і Джозефа Сміта не були легкими, незважаючи на той факт, що їхні рішення були правильними.

Чи готові ми заплатити ціну за наші рішення? Чи готові ми залишити зону нашого комфорту, щоб досягти кращого місця?

Повертаючись до історії з моїм патріаршим благословенням, на той момент я дійшов висновку, що мені слід отримати додаткову освіту і звернутися з проханням про стипендію в американському університеті. Якби мене взяли, мені довелося б залишити свою роботу, продати все, що у нас було, і на два роки переїхати жити до Сполучених Штатів Америки, в якості студента-стипендіата.

Такі тести, як: TOEFL і GMAT стали першими випробуваннями, які потрібно було подолати. На це пішло три довгі роки підготовки. Я чув багато відмов і кілька відповідей “можливо” до того, як мене прийняли в університет. Я все ще пам’ятаю телефонний дзвінок наприкінці третього року від особи, відповідальної за надання стипендій.

Він сказав: “Карлосе, у мене для вас є хороші й погані новини. Хороша новина у тому, що ви один з трьох фіналістів цього року”. В той час як вакансія на стипендію була лише одна. “Погана новина в тому, що один з інших кандидатів—це син важливої особи, ще один кандидат—син ще однієї важливої особи, і ще є ви”.

Я швидко відповів: “А я … я син Бога”.

На щастя, земне батьківство не було вирішальним фактором, і того 1992 року мене було прийнято.

Ми є дітьми Всемогутнього Бога. Він є нашим Батьком, Він любить нас, і Він має план для нас. Ми тут, у цьому житті, не для того, щоб марнувати свій час, старіти й помирати. Бог хоче, щоб ми зростали і досягли нашого потенціалу.

За словами Президента Томаса С. Монсона: “Кожен з вас, у шлюбі ви чи ні, незалежно від віку, має можливість навчатися і зростати. Розвивайтеся у знанні, як в інтелектуальному, так і в духовному, аж до повноти вашого божественного потенціалу” (“The Mighty Strength of the Relief Society”, Ensign, Nov. 1997, с. 95).

Принцип № 3: нам потрібно ділитися цим баченням з людьми, яких ми любимо

Легій не раз намагався допомогти Ламану і Лемуїлу зрозуміти важливість змін, до яких вони вдавалися. Той факт, що вони не розділяли бачення свого батька, призводив до їх ремствувань під час подорожі. Нефій, з іншого боку, шукав Господа, щоб побачити те, що бачив його батько.

“І сталося, після того, як я, Нефій, вислухав усі слова мого батька про те, що він бачив у видінні, … я … також захотів побачити, і почути, і пізнати все те, силою Святого Духа” (1 Нефій 10:17).

Отримавши це видіння, Нефій зміг не лише подолати випробування подорожі, але й вести свою сім’ю, коли настала така потреба.

Існує велика ймовірність того, що коли ми вирішуємо піти певним шляхом, це вплине на людей, яких ми любимо, і дехто навіть розділить з нами результати цього вибору. В ідеалі, вони мають побачити те, що бачимо ми, і розділять з нами наш світогляд. Так відбувається не завжди, але коли так станеться, подорож буде набагато легшою.

В особистій історії, яку я використав за приклад, мені безсумнівно потрібна була підтримка моєї дружини. Діти ще були маленькими і не могли багато сказати, однак підтримка моєї дружини була дуже важливою. Я пам’ятаю, що спершу нам з Монікою потрібно було ретельно обговорити зміну в планах, поки вона не відчула спокій і також не стала відданою цій ідеї. Те бачення, яким я поділився з нею, допомогло їй не тільки підтримати таку зміну, але й посісти важливу роль в її успішному виконанні.

Я знаю, що Господь має план для нас у цьому житті. Він знає нас. Він знає, що є кращим для нас. Тільки тому, що все йде добре, не означає, що ми не повинні обдумувати час від часу, що має бути щось краще. Якщо ми продовжуватимемо жити так, як і живемо, то чи виповняться обіцяні благословення?

Бог живе. Він є нашим Батьком. Спаситель Ісус Христос живе, і я знаю, що через Його спокутну жертву ми можемо знайти сили для подолання наших щоденних випробувань. В ім’я Ісуса Христа, амінь.