Книга
Старійшина Аллан Ф. Пекер
Сімдесятник
Сімейна історія і храмова робота мають бути невідʼємною частиною нашого особистого поклоніння.
Будучи юним, 12-річним скаутом, я отримав дарунок, якого так палко бажав у додаток до свого скаутського спорядження. То була сокирка з чохлом з якісної шкіри! Під час наступного походу з ночівлею ми прибули до табору вже як стемніло, промоклі й холодні через сильний сніг в дорозі. Все, про що я міг думати, це розпалити велике багаття. Я відразу ж відправився рубати повалене дерево своєю новою сокиркою. Рубаючи дерево, я засмутився, бо, здавалося, що вона не дуже добре рубає. Відчуваючи смуток, я почав працювати ще завзятіше. Розчарований, я повернувся до табору лише з кількома гілками. При світлі іншого багаття я виявив проблему. Я не зняв чохол з сокирки. Та можу сказати, що чохол був геть пошматований. Урок такий: я не помітив інших речей.
Працюючи над піднесенням, ми маємо працювати над всіма вимогами і не губитися, зосередившись на одній або двох вимогах, чи на інших непов’язаних речах. Пошуки царства Божого ведуть до радості й щастя1. Якщо потрібно, ми маємо бути готові змінитися. Часті незначні виправлення є менш болісними й руйнівними, ніж значні виправлення шляху.
Не так давно ми з сестрою Пекер відвідували кілька інших країн. Ми підготували свої паспорти та інші документи. Нам зробили всі щеплення, ми пройшли медичне обстеження, отримали візи і штампи. По прибутті наші документи перевірили і, коли всі вимоги були виконані, нам дозволили в’їхати в інші країни.
Підготовка до піднесення схожа на в’їзд до іншої країни. Кожен з нас має отримати свій духовний паспорт. Не ми висуваємо вимоги, проте, індивідуально, ми маємо задовольнити кожну з них. План спасіння містить всі вчення, закони, заповіді і обряди, які потрібні всім, щоб стати гідними піднесення2. Тоді, “завдяки спокуті [Ісуса] Христа все людство може бути спасенним”3. Церква допомагає, але не може зробити це за нас. Набуття гідності для піднесення стає метою життя.
Христос організував Свою Церкву, щоб допомагати нам. Він покликав 15 чоловіків, яких ми підтримуємо як пророків, провидців і одкровителів, щоб скеровувати Церкву і навчати людей. Перше Президентство4 і Кворум Дванадцятьох Апостолів5 мають однакову владу і повноваження6, а старший апостол назначається Президентом Церкви. Сімдесятники покликаються допомагати7. Провідники не визначають вимоги піднесення. Це зробив Бог! Ці провідники покликаються навчати, роз’яснювати, напучувати і навіть застерігати, щоб ми залишалися на шляху8.
Як пояснюється у церковному Довіднику: “Здійснюючи свою мету допомогти окремим людям і сім’ям стати гідними піднесення, Церква зосереджує свою діяльність на виконанні божественно призначених обов’язків. Серед них: допомагати членам Церкви жити за євангелією Ісуса Христа, здійснювати збирання Ізраїлю через місіонерську роботу, піклуватися про бідних і нужденних та забезпечувати можливості для спасіння померлих через будівництво храмів і виконання вікарних обрядів”9. Ці чотири напрями та всі інші закони, заповіді і обряди є обов’язковими і не виконуються на вибір. Завдяки Спокуті Ісуса Христа і виконанню кожної з цих вимог, ми додаємо потрібні штампи в наші духовні паспорти.
Під час цієї конференції нас навчають про зміни, які допоможуть всім нам бути краще підготовленими.
Сім’я є центром плану спасіння і можливо саме тому його також називають “велики[м] план[ом] щастя”10. Президент Бойд К. Пекер сказав: “Найвища мета усієї діяльності в Церкві полягає у тому, щоб чоловік і дружина та їхні діти могли бути щасливими вдома”11.
Президент Спенсер В. Кімбол сказав: “Наш успіх, як окремих людей і як Церкви, здебільшого визначатиметься тим, наскільки віддано ми зосереджуємося на житті за євангелією вдома”12. Життя за євангелією вдома включає в себе храмову і сімейно-історичну роботу. Вони мають бути сімейним заходом, набагато змістовнішим за церковний захід.
Перше Президентство і Кворум Дванадцятьох Апостолів ще раз наголосили на важливості сімейно-історичної і храмової роботи13. Якщо ви відгукнетеся на цей заклик, ви і ваша сім’я відчуватимете більше радості й щастя.
В Учення і Завітах ми читаємо: “Великий день Господа поруч. … Отже, як Церква, і як народ, і як святі останніх днів, давайте принесемо Господу жертву в праведності; і давайте представимо в Його святому храмі, … книгу, в якій вміщено записи про наших мертвих, яка буде гідна усякого прийняття”14.
Ця “книга” буде підготовлена із записів імен і обрядів бази даних церковного сайту FamilyTree (Сімейне дерево).
Я перевіряю і додаю записи в цю базу даних, оскільки хочу, щоб імена всіх тих, кого я люблю, були в цій книзі. Чи робите те саме й ви?
У 128 розділі Учення і Завітів сказано: “Бо нас без [наших предків] не можна зробити досконалими, так само і вони без нас досконалості не можуть одержати”15.
Сімейна історія—це більше, ніж генеалогія, правила, імена, дати і місця. Це більше, ніж зосередження на минулому. Сімейна історія також включає в себе теперішнє, коли ми створюємо нашу власну історію. Вона включає в себе майбутнє, коли ми створюємо майбутню історію через наших нащадків. Коли молода матір, наприклад, ділиться історіями і фотографіями своєї сім’ї зі своїми дітьми, вона виконує сімейно-історичну роботу.
Як і прийняття причастя, відвідування зборів, читання Писань, промовляння особистих молитов, виконання сімейно-історичної і храмової роботи мають бути невідʼємною частиною нашого особистого поклоніння. Відгук нашої молоді та інших на пророче запрошення був надихаючим і доводить, що ця робота може і повинна виконуватися всіма членами Церкви у будь-якому віці.
Старійшина Квентін Л. Кук пояснив: “[Тепер] у нас є вчення, храми й технології”16. Зараз цю роботу виконувати набагато легше, і вона обмежується лише кількістю членів Церкви, які ставлять її за пріоритет. Вона все ще вимагає часу й жертви, однак всі можуть виконувати її з відносною легкістю, порівняно з тим, як вона виконувалася лише кілька років тому.
Щоб допомогти своїм членам, Церква зібрала записи і надала інструменти, аби більша частина цієї роботи могла виконуватися в наших власних домівках або в будинках приходів і храмі. Більшість перешкод було усунуто. Як би ви не ставилися до неї у минулому, зараз вона інша!
Однак існує одна перешкода, яку Церква не може усунути. Це особисте вагання у виконанні цієї роботи. Все, чого вона вимагає, це рішучість і трохи зусиль. На цю роботу не потрібно витрачати багато часу. Якщо приділяти їй зовсім небагато часу на регулярній основі, ми сповнимося радості. Прийміть рішення зробити один крок, навчитися і попросити інших допомогти вам. Вони допоможуть! Імена, які ви знайдете і віднесете у храм, стануть записами у “книзі”17.
Незважаючи на значне збільшення кількості членів Церкви, які беруть участь у цій роботі, ми бачимо, що відносно невелика кількість членів Церкви регулярно займається пошуками і виконує храмові обряди для своєї сім’ї18. Наші пріоритети мають змінитися. Не боріться з цією переміною, прийміть її! Зміна є частиною великого плану щастя.
Ця робота має виконуватися не на користь Церкві, а на користь померлих і нас самих. Нам і нашим померлим предкам потрібні штампи в наших духовних паспортах.
“Поєднання”19 наших сімей в багатьох поколіннях може відбутися лише у храмах завдяки обрядам запечатування. Кроки є простими: просто знайдіть ім’я і віднесіть його до храму. З часом ви зможете допомагати іншим робити це також.
За невеликим винятком, кожен може робити це!
Цю роботу супроводжують реальні благословення. Багатьох батьків і провідників турбує сьогоднішня ситуація у світі та її вплив на сім’ї і молодь.
Старійшина Девід А. Беднар обіцяв: “Я запрошую молодь Церкви дізнатися про Дух Іллі та відчути Його. … Я даю вам обіцяння, що ви будете захищені проти наростаючого впливу супротивника. Якщо ви братимете участь у цій святій роботі і любитимете її, вас буде захищено в юності й протягом усього вашого життя”20.
Брати і сестри, час зняти чохли з наших сокирок і взятися до роботи. Ми не повинні жертвувати нашим піднесенням або піднесенням наших сімей заради менш важливих інтересів.
Це робота Бога, яку мають виконувати як члени, так і не члени Церкви, молоді й літні, чоловіки й жінки.
Я завершу, процитувавши перший вірш гімну “Вперед, брати, вперед”, змінивши лише одне слово:
Ісус Христос—Цар! Я свідчу про Нього в ім’я Ісуса Христа, амінь.