Ворота під назвою хрищення

Старійшина Дж. Девн Корніш

Сімдесятник

Життя Глена (вигадане ім’я) було суцільним хаосом і конфліктом. У підлітковому віці він зв’язав своє життя з бандитами, криміналом і жорстокістю. Коли він познайомився з місіонерами, то йому здавалося, що все, у що вони вірили, було надто хорошим, аби бути істиною. Але з часом він зрозумів, що то дійсно істина і що вона є дорожчою за все, що він раніше знав.

Упорядкувавши своє життя, щиро покаявшись і взявши євангелію за основу свого життя, Глен увійшов у води хрищення. Він знайшов нове життя, сповнене світлом, миром і радістю. Він був чистим перед Господом.

Нефій сказав:

“Отже, роби те, що, як я сказав, я бачив, як ваш Господь і ваш Викупитель буде робити; бо з цією метою це було показано мені, щоб ви знали ворота, якими ви маєте увійти. Бо ворота, якими ви маєте увійти, це є покаяння і хрищення водою; а тоді приходить прощення ваших гріхів вогнем і Святим Духом.

І тоді ви на цій тісній і вузькій путі, яка веде до вічного життя; так, ви увійшли через ворота” (2 Нефій 31:17–18).

Ці вірші чітко навчають, що хрищення—священна ознака завіту між Богом і Його дітьми—є необхідним для нашого спасіння (див. також Maрк 16:16; Дії 2:38; 2 Нефій 9:23–24). Дійсно, таким важливим і винятковим є цей обряд, що сам Ісус охристився, аби “виповнити усю правду” (Maтвій 3:15).

Важко не зрозуміти пояснення Нефія з цього приводу: “І ось, якщо Агнець Божий, будучи святим, має потребу бути хрищеним водою, щоб виповнилася вся праведність, о, тоді наскільки більшу потребу маємо ми, не будучи святими, бути хрищеними, так, саме водою!” (2 Нефій 31:5).

Коли ми христимося, то свідчимо Батькові, що готові увійти в завіт “прийти до кошари Бога і називатися Його народом, і бажає[мо] нести тягарі один одного, так щоб вони були легшими;

Так, і бажає[мо] сумувати з тими, хто сумує; так, і співчувати тим, хто потребує співчуття, і бути свідками Бога в усі часи і в усьому, і в усіх місцях, де ви можете бути, аж до самої смерті, щоб [ми] могли бути викупленими Богом, і причислені до тих, хто в першому воскресінні, щоб [ми] могли мати вічне життя” (Moсія 18:8–9).

Ми поновлюємо цей завіт кожної неділі, коли приймаємо причастя. Слова завіту, як про це сказано в причасних молитвах, запрошують дітей Небесного Батька свідчити, “що вони бажають узяти на себе ім’я [Його] Сина і завжди пам’ятати Його, і дотримуватися Його заповідей, які Він дав їм, щоб Його Дух міг завжди бути з ними” (УЗ 20:77).

Вступний обряд

Крім того, що хрищення є свідченням нашого бажання слухатися Бога, воно також дозволяє нам увійти у царство Боже, яким є Церква Ісуса Христа на землі. У Путівнику по Писаннях сказано: “Хрищення зануренням у воду, виконане тим, хто має повноваження, є вступним обрядом євангелії і є необхідним для того, щоб стати членом Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів”¹.

Спаситель чітко визначив мету хрищення під час розмови з Никодимом: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не родиться з води й Духа, той не може ввійти в Царство Боже” (Іван 3:5).

Необхідно, щоб ми були хрищені уповноваженою людиною для того, щоб перебувати в присутності Батька і Сина, але я радію, що хрищення має ще одну фундаментальну мету. Хрищення—це не лише ворота, через які ми входимо в Господню Церкву і згодом до целестіального царства; воно також є воротами до дорогоцінного, обов’язкового і неперервного процесу вдосконалення в Христі (Moроній 10:32, 33), чого кожен з нас потребує і хоче. Цей процес, як записано в четвертому уложенні віри, починається з віри в Господа Ісуса Христа, після чого йде покаяння, а потім “хрищення зануренням для відпущення гріхів”, яке завершується прийняттям Святого Духа.

Кажучи простими словами, ми можемо назвати цей неперервний процес наверненням. Ісус згадував про нього на початку своєї розмови з Никодимом. Як Досконалий Учитель, Він поставив Никодиму основоположне питання стосовно того, що йому треба робити, щоб бути спасенним, кажучи: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства (Іван 3:3).

Щоб народитися згори, недостатньо лише охриститися, як пояснював старійшина Девід А. Беднар, з Кворуму Дванадцятьох Апостолів:

“Духовне переродження, описане в [Писаннях], як правило, не відбувається швидко чи миттєво; це тривалий процес, а не разова подія. …

Ми починаємо процес народження знову через віру в Христа, покаяння в наших гріхах і хрищення зануренням для відпущення гріхів, виконуване тим, хто має повноваження священства”. Але іншими “необхідними кроками в процесі переродження” є “повне занурення в євангелію Спасителя і насичення нею”².

“Народитися згори”—це ще одна назва навернення. Це означає мати “скрушене серце і упокорений дух”, які Спаситель описує як єдине жертвоприношення, яке Він прийме (див. 3 Нефій 9:19–20). Звичайно, ніхто з нас не зможе “побачити” царство Боже, поки ми не “відчуємо могутню зміну у [наших] серцях” (Aлма 5:14; див. також Moсія 5:2; Aлма 5:26).

Цей процес, який веде до відпущення гріхів, починається з віри, достатньої для того, щоб покаятися і охриститися. Мормон пояснював це поняття, коли навчав: “І першими плодами покаяння є хрищення; і хрищення приходить через віру у виповнення заповідей; а виповнення заповідей приносить відпущення гріхів” (Moроній 8:25).

Як і багато членів Церкви, я не мав хвилюючого досвіду навернення, яке пережили Глен та багато інших. Я “був народжений від порядних батьків” (1 Нефій 1:1; див. також Eнош 1:1) і був хрищений у восьмирічному віці. Як така людина може пережити таке ж навернення, як і ті, хто приєднується до Церкви у пізнішому віці?

Ворота до тривалого навернення

Це—одне з найвеличніших понять, яке кожен з нас може зрозуміти про ворота під назвою хрищення. Хрищення—це не пункт призначення, навіть беручи до уваги те, що його супроводжує така вагома складова, як дар Святого Духа. Хрищення—це ворота до неперервного процесу, що триває все життя і який називається істинним і стійким наверненням.

Як і у випадку з кожним новим членом Церкви, цей процес починається із щирого бажання з вірою виконати волю Батька і охриститися. Цей процес продовжується дослідженням переліку всіх наших минулих гріхів і нестримного бажання залишити їх, зізнатися в них, відшкодувати збитки, якщо це можливо, і ніколи до них не повертатися. Після хрищення ми отримуємо право постійного супроводу Святого Духа, якщо ми будемо завжди пам’ятати Спасителя в усьому, про що ми думаємо, робимо і чим є. І таким чином ми очищаємося (див. 2 Нефій 31:17).

А якщо ми припускаємося ще одного гріха після того, як христимося? Невже все марно? Милостивий Батько передбачив те, що ми маємо людські слабкості. Ми можемо знову розпочати процес віри та надії у Христа і щирого покаяння. Але цього разу і в наступні рази, як правило, немає необхідності у проведенні обряду хрищення. Господь натомість забезпечив обряд причастя. Він надає нам щотижневу можливість проаналізувати своє життя (див. 1 Коринтянам 11:28) і символічно, за умови щирого покаяння, покласти свої гріхи на жертовник Господа та знову шукати Його прощення, а потім іти вперед оновленим життям.

Це саме той процес, про який казав цар Веніямин, коли говорив про те, щоб “[скинути] з себе оболонку тілесної людини і [стати] святою через спокуту Христа Господа” (Moсія 3:19). Це процес, який полегшує тягар і в буквальному розумінні веде до піднесення. Про нього казав Павло: “Ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. …

Знаючи те, що наш давній чоловік розп’ятий із Ним, щоб знищилось тіло гріховне, щоб не бути нам більше рабами гріха” (Римлянам 6:4, 6).

Це—постійний і сукупний процес, який дозволяє нам радіти з ангелами в милості й заслугах Христа (див. Aлма 5:26). Він включає духовне зростання, яке стає можливим, коли ми отримуємо обряди і дотримуємося пов’язаних з ними завітів, що укладаються шляхом висвячення у священство та у храмі.

Я молюся, щоб кожен з нас міг отримати повніше розуміння того, чому необхідно христитися, про ворота, якими стає хрищення у процесі навернення, що триває все життя, і про милостиву викупительну любов нашого Спасителя, Який стоїть “під дверима” (Об’явлення 3:20) і переконує нас увійти й залишатися з Ним та з Батьком назавжди.