Місце для нас

Милуватися краєвидом і ділитися Книгою Мормона

Коли я служив місіонером у невеличкому містечку в Уельсі, ми з напарником проповідували на вулиці, яка вела до одного з численних пагорбів у тій місцевості. Був теплий літній день. Коли ми дійшли до вершини пагорба, то побачили прекрасну панораму і вирішили зробити невеличку перерву, аби насолодитися краєвидом і набратися сил.

Коли я вийняв з рюкзака апельсин, то побачив жінку-китаянку, яка піднімалася пагорбом. Я не знаю, чому, але помахав їй рукою. Вона радо відповіла на мій жест і підійшла, щоб сісти біля нас. Ми почали розмовляти, і вона розповіла, що прийшла на пагорб, аби помилуватися краєвидом, тому що він нагадував їй про Бога і Його любов до неї. Вона також сказала нам, що готується повертатися до Китаю, коли робота в Уельсі закінчиться. Вона погодилася на роботу, вірячи, що Бог дав її з причини, яку вона не знала.

Невдовзі після нашої першої зустрічі ми почали навчати її в домі одного з новонавернених членів Церкви і разом пережили багато духовних моментів. Один з них запам’ятався найбільше. Ми подарували жінці Книгу Мормона китайською мовою, написавши в ній свої свідчення. Дух був такий сильний, що вона почала плакати.

Невдовзі мене перевели в інший район. На жаль, я не міг повернутися на старе місце служіння, щоб бути на її хрищенні, але мене завжди буде зміцнювати думка про нашу першу зустріч на вершині пагорба.

Юрек Бедер, Німеччина

Навіки разом

“Може сім’я святих жити вічно, Так Бог пообіцяв” (“Може сім’я святих жити вічно”, Гімни, № 187). Я люблю цю пісню Початкового товариства, яка навчає, що сім’ї можуть бути запечатані на вічність. Я молився, щоб це могло статися і з моєю сім’єю, особливо після того, як помер мій батько.

Нещадавно Господь відповів на мою молитву. Ми з мамою і двома братами змогли поїхати до храму в Манілі, Філіппіни, щоб запечататися з батьком. Тоді ми вперше приїхали до храму разом, і я досі пам’ятаю, яким щастям світилися очі моєї мами і братів. Ми відчували там велику радість.

Я знаю, що храм—це дім Господа, і що ті, хто служить у храмі, мають належне повноваження виконувати священні обряди. Я такий вдячний, що завдяки цим обрядам моя сім’я зможе знову бути з батьком. Оскільки ми ходимо до храму, то намагаємося бути сильнішою сім’єю і докладаємо максимум зусиль, щоб дотримуватися наших завітів, аби ми могли бути разом навіки.

Крісанто Колома, Філіппіни