Благословення Суботнього дня
Автор живе в штаті Юта, США.
Дотримання Суботнього дня—це, зрештою, питання послуху, ставлення і вибору.
Дотримання Суботнього дня стало випробуванням для Анабель Хайятт, коли вона влаштувалася практикантом у компанію-власницю парків розваг. Анабель зростала в Техасі, США, і її вчили поклонятися Богові, відпочивати та служити іншим у Суботній день. Але коли вона переїхала до Флориди, щоб розпочати свою практику, їй доводилося працювати в неділю.
Вона розповідає: “Спочатку я слухняно ходила на роботу, як і всі інші. Через кілька тижнів я почала помічати, як мені ставало сумно упродовж тижня, оскільки я не причащалася і не чула надихаючих слів, які мені були потрібні, як ніколи”.
Одного дня вона молилася про допомогу і зібрала всю свою сміливість, щоб поговорити з начальником про своє бажання в неділю ходити до церкви, а не на роботу. Її начальник не розумів, чому для неї це так важливо. Але Анабель наполягала. Кожного разу, коли вона бачила менеджера або начальника, який складав розклад, вона нагадувала, що в неділю їй потрібен вихідний, що заради цього вона готова виконувати будь-яку важку додаткову роботу в інші дні.
Нарешті дивовижним чином це здійснилося!—розповідає вона.— Моїми вихідними стали субота і неділя, що є нечуваним для сезонної практикантки, яка менше місяця тому долучилася до програми. Привілей мати вихідні в суботу й неділю, як правило, належить тим, хто має вищу посаду”.
Вона свідчить про благословення: “Повернувши в своє життя світло шляхом відвідування церкви, я змогла побачити й відчути вражаючу різницю. Коли мої співробітники запитували, чому я ходжу до церкви або чому це так важливо, я запрошувала їх піти зі мною. Кілька моїх співробітників почали ходити зі мною до церкви. Я знаю без жодних сумнівів, що євангелія Ісуса Христа гідна того, щоб її відстоювати. Дотримання Суботнього дня—це необхідність, без якої ми не можемо мати Духа у своєму житті і ставати кращими людьми”.
Анабель, як і багато хто з дорослої молоді, отримала благословення, залишаючись вірною дотримання Суботнього дня у святості. Хоча може бути нелегко протистояти вимогам працювати або брати участь у заходах, до яких нам, як правило, подобається долучатися упродовж інших днів тижня, дотримання Суботнього дня у святості—це, зрештою, питання послуху, ставлення і вибору. Великі благословення прийдуть. Ці три представники дорослої молоді діляться свідченням, що Господь допомагає Своїм дітям зберігати Його день у святості.
Господь забезпечив шлях
Коли Катрін Шульце з Німеччини почала навчатися в коледжі далеко від свого дому, її рішучість дотримуватися Суботнього дня у святості було піддано перевірці. “Батьки навчали мене, а також моїх братів і сестер про важливість зберігання Суботнього дня у святості,—каже вона.— Для нас це означало: ніякої роботи, ніяких покупок і ніяких спортивних ігор в неділю. Я не можу пригадати жодних винятків.
У моєму коледжі вимагалося, щоб я брала участь у семінарі, який завжди тривав увесь тиждень—включаючи суботу й неділю. Я стояла перед дилемою—якщо не ходитиму на семінар, то можу не закінчити коледж; з іншого боку, я хотіла дотримуватися усіх Господніх заповідей. Коли я вивчила ситуацію, то зрозуміла, що це не така проблема, яку я можу вирішити самотужки. Я благала Господа і просила Його показати мені шлях того, як я можу бути слухняною і завершити своє навчання. Після молитви я відчула всередині спокій.
“Коли наближалася дата семінару, я відчувала хвилювання, але залишалася впевненою, що Він зможе підготувати шлях. Одного дня я стояла біля дошки, де було перераховано всі розклади семінарів. Більшість із них проводилися у вихідні, але була одна секція, запланована на три дні, не включаючи неділі. Я зрозуміла, що Господь допомагав мені зберігати Суботній день у святості. Ніколи до того і ніколи після того не бувало такого, щоб семінар не проводився в неділю. Але того року, коли мені це так було потрібно, Господь уможливив це для мене. Я така вдячна, що Господь підготував шлях, аби допомогти мені дотримуватися Його заповідей”.
Підготуватися до поклоніння в неділю
Кетрін Вілкінсон з Юти часто дуже пізно лягала спати в суботу. Ось що вона розповідає про один з вихідних: “Ми з друзями пішли вечеряти, потім дивилися кіно, потім довго розмовляли, закінчивши далеко за північ. Уже було після 2 годин ночі, коли я нарешті пішла спати.
Вранці в неділю я в темряві намацала будильник, щоб вимкнути його о 7:30, але оскільки служіння починалося о 8:30, я сказала собі, що можу перевести будильник на 8:00. Коли я все-таки встала, мені треба було поспішати, аби зібратися вчасно. Двохвилинний душ, ніякого сніданку після нього, і я вибігла у двері.
Церковні збори здавалися довгими. Я ледве стримувалася, щоб не заснути під час зборів. Я стежила за годинником, відраховуючи хвилини до того часу, коли зможу поспати вдома. Поки не почалася Недільна школа, я й не згадала, що забула і свої Писання і підручник”.
Згодом Кетрін вирішила, що вона хоче змінитися, аби мати змогу насолоджуватися Суботнім днем і зберігати його у святості. “Я розмірковувала про свій Суботній день,—розповідала вона.— Я надто пізно вставала, поспішала до церкви лише на половину готова, відсиджувала три години зборів (не виявляючи зацікавленості), і поверталася додому спати. І то не вперше моя неділя проходила таким чином. Я зрозуміла, що позбавляю себе повноти благословень поклоніння в Суботній день, особливо причастя, яке мені пропонувалося.
Дотримання Суботи—це більше, ніж фізична присутність на церковних зборах; це означає перебувати там розумово і духовно. Я хочу це робити. Президент Спенсер В. Кімбол (1895–1985) навчав: “Суботній день закликає до конструктивних думок і дій, і якщо людина просто нічого не робить в Суботній день, вона його порушує. Дотримання Цього дня означає стати на коліна в молитві, готуватися до уроку, вивчати євангелію, розмірковувати, провідувати хворого і стражденного, поспати, почитати щось духовне та відвідати всі збори, які слід відвідувати цього дня” (The Miracle of Forgiveness [1969], 96–97). Коли я почала змінюватися і шанувати цей священний день, я помітила величніші благословення у своєму житті”.